Темні справи в корчмі на околиці Брюхович

Понад сто років тому, коли приміське село біля Львова після розбудови цілого містечка вілл, поруч з якими облаштували прогулянковий парк та бальнеологічні оздоровчі заклади, почало перетворюватися на справжній курорт, у Брюховичах з’явилися нові ресторани та корчми, які рятували тутешніх відпочивальників від нестачі пристойних харчів та розваг.

Місцеві селяни у той час воліли вивозити городину та м’ясо на продаж до Львова, тому кухарки на віллах могли приготувати дуже обмежений асортимент страв.

«Крім досить пісного молока, яєць, картоплі, зеленої квасолі (так званої шпарагівки) та хліба, випеченого на млині Рубінка, буквально нічого тут більше не дістанеш. Масло, сир, птицю та ягоди  люди вивозять на продаж до міста, сподіваючись там кращих цін. М’ясо всіх видів, кури, качки, овочі (кольрабі, італійську капусту, моркву і навіть закришку зелені до розсолу), крупу та борошно потрібно привозити зі Львова», – попереджала гостей брюховицького курорту газета Kuryer Lwowski.

Одним з перших, хто намагався змінити таку ситуацію, був місцевий підприємець Альбін Солецький, який спробував на власній віллі облаштувати гостинний двір із крамницею, але не міг отримати дозволу на торгівлю спиртними напоями (так звану пропінацію). Зрештою, уже до 1914 року, як свідчить путівник Uzdrowisko leśne Brzuchowice koło Lwowa z planem sytuacyjnym, у Брюховичах було до десятка таких закладів.

Зокрема, приймала гостей молочарня з вегетаріанською кухнею та ресторація Керського. Цей заклад був розташований недалеко від залізничної станції, тут можна було не тільки пообідати, але й зупинитися на постій — причому як влітку, так і взимку, адже гостьові кімнати були з п’єцами для опалення. Приміщення було електрифікованим, тут був великий зал для танців та театральних постановок (в літній сезон тут демонстрували перші кінофільми), на заскленій веранді могло розміститися до 200 осіб.

Ще один ресторан з верандою, парком, кегельбаном та танцмайданчиком був розташований просто на вокзалі (його тримав торговець Флейшер, який мав також крамницю у селі). Біля пішохідного переходу через колію був ресторан та кав’ярня “Полонія”, що належала Якову Паару, поруч теж був парк, веранда і місце для забав. Ще один ресторан діяв при пансіонаті Войтинського, який приймав відпочивальників, і мав для їх послуг також кегельбан, гойдалки, протосру веранду та зал для танців.

На околиці Брюхович поруч із Бірками Домініканськими з’явилося аж два заклади — ресторан Юркевича та корчма Мавриція Кугеля. Із останнім із них пов’язано кілька авантюрних та “ковбойських” історій, зрештою, як і з його власником, який, судячи з повідомлень в тогочасній пресі, був неабияким пройдисвітом.

У 1904 році Маврицій Кугель став відомим через судову суперечку зі згаданим власником привокзального ресторану Флейшером.

“Ресторатор у Брюховичах Герман Флейшер поскаржився на свого сусіда в Бірках Домініканських Кугеля, який допускав нелегальність у справах пропінації. Щоб провчити Флейшера, Кугель придумав спосіб – він подав скаргу на Флейшера за прилюдну образу на вулиці такими словами: “Циганським та шахрайським способоми ви отримали ліцензію в старостві на пропінацію”. За намовою Кугеля, панове Парнес і Фройндліх підтвердили це на суді. Флейшера засудили до місячного арешту або штрафу в 100 корон. Апеляційна інстанція скасувала цей присуд, після чого Кугель відмовився від обвинувачення на наступному засіданні”, – переповідала перепитії цієї нечесної боротьби з конкурентом газета Kuryer Lwowski.

Але на тому не зупинилося — Флейшер ініціював кримінальне переслідування кривоприсяжників, тож на лаві підсудних невдовзі опинився сам Маврицій Кугель та його “свідки”. Один з них (Іцек Парнес), як виявилося, був професійним лжесвідком і проходив у ще одній схожій справі. За сукупністю злочинів він загримів за грати на два роки. Кугель до ув’язнення не потрапив.

Але тісні зв’язки з різного роду аферистами та шахраями Маврицій Кугель не припиняв. Ймовірно, такого роду знайомствам сприяло розташування його корчми — трохи в глибині від дороги і на околиці Брюхович. Зрештою, він дозволив оселитися на своїй віллі, розташованій недалеко від корчми, кільком буковинським євреям, які розпочали тут виготовляти фальшиві монети ходових номіналів — 5 корон, гульдена (2 корони), 1 корони та тогочасний дріб’язок 20-геллерівки.

Коли фальшивомонетників викрили, власника вілли Мавриція Кугеля було заарештовано разом з його постояльцями і доставлено до слідчої в’язниці карного суду на вулиці Баторія (тепер — князя Романа) у Львові. Але ще під час досудового слідства він переконав  поліцейських, що отримав рекомендацію на поселення буковинців від одного з львівських рабинів і не підозрював, чим вони там будуть займатися. Зрештою, його випустили із ув’язнення.

У 1907 році з корчми Кугеля знову вели під конвоєм на залізничну станцію, щоб замкнути у Львові під арешт, цілу групу осіб, попарно скутих кайданками. Скандальності ситуації додавало те, що серед арештантів був тутешній війт та кілька сільських депутатів.

“Двоє жандармів конвоювали до львівської в’язниці на вулиці Баторія п’ятьох селян із Бірок Домініканських, скутих парами за руки, які в неділю влаштували бійку в кормі Кугеля. Характерно, що серед арештованих був війт тієї гміни Фр. Новік, якиий разом з двома радниками був поводирем того дебошу”, – повідомляла газета Kuryer Lwowski.

Як виявилося, війт Новік віддавна мав неприязнь із радним (депутатом) Співаком, тож із двома своїми товаришами влаштував йому тут “стрілку”,  той прийшов разом із товаришем. Під час  “ковбойських” розборок справа дійшла до жбурляння гальбами, одна з яких влучила в голову ні в чому невинній шинкарці. Щоб втихомирити п’яних розбишак, Кугель виштовхав їх за двері, але тим самим ще більше розлютив “представників влади”.

“Повибивали шиби, поламали начиння, розбили лампу, з якої витекла нафта і почала горіти, загрожуючи великою пожежею — аж кінець всьому поклав жандарм, що надійшов, і зумів зв’язати ланцюгами пана війта і панів радних”, – описувала кінець цієї історії газета.

Якщо від представників місцевої влади Маврицій Кугель не надто постраждав, то в часи Першої світової війни окупанти наробили йому лиха. У 1915 році російські козаки влаштували погром у його корчмі, куди їх, ймовірно, привів 20-річний візник зі Львова Ілько Гриньків, який перебрався у  російський військовий мундир і натягнув на голову для більшого постраху баранячу шапку-черкеску. Здобиччю мародерів стали 90 корон, 13 рублів, одяг, постільна білизна та все, що попало під руку. Після відступ росіян Ілька Гриньківа арештували і судили за цей напад і ще кілька грабунків, які він скоїв під час російської окупації, прикриваючись чужим військовим мундиром.

А в останні дні тієї війни, 20 вересня 1918 року, корчма Кугеля згоріла дощенту. На згарищі виявили труп 16-річної служанки Марині, шию якої було здавлено якоюсь шматою.

Як повідомляла Gazeta Lwowska, пожежа у корчмі сталася вночі, після того, як всі домашні розійшлися до спання. Вогонь зауважила через відблиски на шибі донька Кугеля Лора, яка забила на сполох і розбудила родичів. З охоплених полум’ям будівель почали виносити цінні речі і меблі і тоді ж виявили служницю, яка, як спочатку здавалося зомліла від диму. Але зашморг на шиї вказував, що дівчина стала жертвою насильства, а пожежу, очевидно, влаштував той, хто хотів приховати сліди злочину.

“На місці злочину і пожежі невдовзі з’явилася брюховицька жандармерія, щоб розпочати детальне розслідування. Наразі невідомі його докладні обставини: найімовірніше, що якісь бандити намагалися пробратися в корчму Кугеля та викрасти з каси готівку. Проходячи через кухню, вони натрапили на сплячу тут служницю, задусили її шмаьтою, але пройти далі не змогли, бо наступні двері були міцно закритими. На маючи можливості здійснити грабунок, вони підпалили будинок і втекли до лісу”, – припускали тогочасні газетярі.

Але вже через кілька днів ця версія злочину не підтвердилася. Присутності сторонніх людей у корчмі не було встановлено. За скоєння вбивства служниці і підпал поліція арештувала… самого власника – Мавриція Кугеля. Під конвоєм його вкотре доставили до слідчої в’язниці у Львові. Як надалі склалася його доля – невідомо, але до суду, ймовірно, справа не дійшла. Уже 1 листопада у Львові українські січові стрільці здійснили Листопадовий чин, було проголошено ЗУНР і столицю Галичини охопили революційні події, що відкривали ворота в’язниць і замітали сліди давніх злочинів, не гірше від вогню пожежі. У повоєнні роки згадок про корчму Кугеля виявити не вдалося.

Богдан СКАВРОН

Джерело: БОМОК