Львівський монетний двір – порятунок держави чи шлях до “відмивання” фальшивих грошей?

Львів був важливим містом у княжі часи, столицею краю та держави, торгівельним та культурним центром. Мав Львів і багато інших цікавих статусів. Наприклад, був одним із небагатьох міст на українських землях Речі Посполитої, яке мало ката. Також у Львові, так сталося, діяв монетний двір – таких міст теж на пальцях однієї руки у всій Речі Посполитій. Це цікава, але й брудна історія. Пропускати її, однозначно, не варто.

Монетний двір у Львові. Чому?

У середині XVII століття, ослаблена подіями Хмельниччини, колись “безсмертна” Річ Посполита повільно, але впевнено тонула під водами шведського “потопу”. “Титаніком” йшла вона під воду, а під владою короля залишалося все менше територій. До останнього вірним монарху був Львів.

Саме тут, у 1656-1663 роках, запустили роботу монетного двору – грошей держава потребувала, а критичну ситуацію ще можна було виправити. Монетний двір – добре, але він став магнітом, який притягнув до Львова авантюристів і шахраїв. Люди, пов’язані з монетарнею, регулярно ставали фігурантами судових процесів.

Організаційні моменти

Ця історія від початку виглядає дивною. У лютому 1656 року до Львова приїхав король Ян Казимир. Наступного місяця він видав розпорядження карбувати у місті монету. Адміністратором монетного двору призначили коронного канцлера Стефана Корицінського, його заступником був Ієронім Піноччі, а функції секретаря виконував Лоренцо Бандінеллі. Фактично саме останнього можна вважати керівником монетарні у Львові. Цікавим є й питання матеріалу з якого у Львові карбували монети. Це предмети культового призначення, церковні скарби, які Речі Посполитій передали в позику з Риму – чаші, хрести, ліхтарі, лампадки, статуї святих тощо.

Кожна велика й важлива інституція повинна бути прив’язана до якоїсь локації. Для Львівського монетного двору, хоч і не без проблем, орендували приміщення №39, що на Площі Ринок. Це був будинок купця Я. Жидкевича. Його нащадки не надто тішились такій угоді, але “добровільно” все ж пристали. У подвір’ї цієї кам’яниці зробили дерев’яну прибудову, де й відбувалося карбування монет. При цьому, прибудова швидко занепала через паузу в роботі монетного двору. Коли функціональність двору відновили, прибудову також реконструювали. Дещо перестаралися і під час робіт зруйнували частину стіни, яка відділяла будинок купця Жидкевича від сусідньої, якою володіли спадкоємці львівського радника С. Вільчека (пл. Ринок, 38). Довелося з’ясовувати стосунки у суді.

Суперечки, афери, крадіжки та скандали

Різноманітні “веселі” історії супроводжували львівську монетарню практично від моменту її відкриття у 1656 році. У серпні згаданого року з працівників монетарні стягнули 16 злотих і 12 грошів за “втрату” частини срібла. У листопаді того ж року ув’язнили майстра Іцка Жида, який намовляв інших працівників монетного двору красти срібло. Тесляр М. Самбірський ремонтував дах приміщення монетарні, але всі саме пішли на обід і він заліз до середини й поцупив декілька злитків золота, золотий ланцюг, срібло та чималу суму грошей монетами. Закономірно, що до діяльності монетарні у Львові було багато запитань, а від її керівників регулярно вимагали фінансові звіти.

Саме до керівників двору і було найбільше запитань. Особливо, коли керівником монетарні став Джованні Аморетті. Для потреб монетного двору у Львові він міг набувати золото та срібло в усій державі. Натомість, зобов’язався боротися з напливом фальшивої монети з Молдавії та Волощини. Проте саме Аморетті і став фігурантом багатьох скандалів. У 1664 році його родич намагався продати євреєві І. Абрагамовичу відходи срібла, які залишилися від діяльності монетного двору. Коли покупець побачив товар, від усіх домовленостей відмовився – апелював до низької якості срібла та стверджував, що його надурили.

Найбільшої слави Джованні Аморетті зажив як людина, пов’язана із розповсюдженням на теренах Речі Посполитої фальшивих волоських шелягів. Шеляги регулярно підробляли на території Молдавського князівства й контрабандою завозили до Речі Посполитої. Існували документи, якими регулювали процедуру та обсяги ввезення шелягів з Молдавії до Речі Посполитої, але на практиці завжди були нюанси. Зокрема, коли монети везуть за посередництва керівника монетного двору Аморетті. У 1663 році Аморетті навіть постав із компаньйоном перед судом. Тоді вони присягнули, що жодних угод з молдавським господарем про карбування фальшивих шелягів не мають. Аморетті визнав, що дозволяв купцям за певну плату перевозити через митницю волоські шеляги і заплатив штраф. Суд зняв звинувачення і справу закрили.

Пізніше Аморетті знову звинуватили у зловживаннях. Тепер приводом стала ситуація у брацлавського воєводи Яна Потоцького. Той затримав у Бучачі людей Аморетті, які везли з Молдавії до Львова фальшиві шеляги. Потоцький встиг провести маленьке розслідування і з’ясував, що до афери був залучений монах-домініканець. Той вже привіз до Львова декілька десятків тисяч злотих у волоських шелягах. Вдалося знайти навіть візників, які транспортували монети. Вони засвідчили, що залишили в будинку Аморетті у Львова 16 мішків волоських шелягів. Ще 8 мішків нібито конфіскували люди воєводи. Джованні Аморетті вирішили покарати і конфіскувати все його майно. Король мав винести вердикт про позбавлення одіозного італійця життя. Проте до виконання цих розпоряджень на практиці так і не дійшло. Аморетті згодом зник зі Львова, а останні роки його життя оповиті туманом невизначеності.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Крижанівський А., Шуст Р. Шестигрошовики Яна ІІ Казимира, карбовані у Львові у 1660-1663 роках // Дослідження з української нумізматики. – С. 19-22 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://clio.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2014/12/%D0%A8%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%B3%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%B8.pdf
2. Шлапінський В., Шуст Р. Італійці у Львові: керівники та персонал Львівського монетного двору в 1656-1663 рр. // Вісник Львівського університету. Серія історична, Львів. – Вип. 35-36. – С. 521-531.
3. Шуст Р., Шлапінський Р. Львівський монетний двір у середині XVII століття: функціонування та типологізація продукції. – С. 66-79. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Shust_Roman/Lvivskyi_monetnyi_dvir_u_seredyni_XVII_stolittia_funktsionuvannia_ta_typolohizatsiia_produktsii.pdf?