Пожежі в давньому Львові. Частина друга

Продовжуємо знайомити читачів із статтею про пожежі у давньому Львові. Друга частина публікації була надрукована  у часописі “Українські вісти” (№ 92 від 27.04.1937 р.). Першу частину можна прочитати тут.

Правопис публікації залишаємо оригінальним

Пожежі в давному Львові

Був теплий і погідний второк; західній вітер змагався чимраз дуще. Наближався вечір і місто затихало. Нечайно, о годині 7 вечора в броварі на розі нинішних улиць Вірменської й Рутовського, появилися полумяні язики. Не вспіли ще дзвони вдарити на ґвалт, як полумя обняло цілий бровар і сусідні за будування. Довготрівала спека підготовила пальний матеріал як слід. Скорше, аніж можна було кинутися на рятунок, обняло полумя вулиці Пекарську, Краківську й Вірменську з одного, та Замкову, Галицьку й Шевську з другого боку. Дві могутні струї полумя злилися небаром понад Ринком, а відтіля понеслися мов гураґан на Високий Замок і Знесіння. Про рятунок не було мови. Доми, церкви й монастирі, товарові магазини й міські та державні установи потонули в морі полумя. Не обійшлося й без жертв у людях. А коли ранним-ранком глянули львовяне на рідне місто, побачили безладну куцу згарищ, понад якими здіймалася чудом збережена ратушна вежа й «радецькі кімнати» з міським архівом. Одчай погорільців переходив спроможність видержання людських нервів. З одчаю теж зродилася думка – покинути пожарник й шукати нового пристановища, але згодом привязання до рідного клаптика землі побідило. Працею міщан й творчістю цілої валки італійських каменярів, будівничих, повстає на згарищах середньовічного Львова -ренесансовий Львів. Його теж обличчя збереглося до наших днів в більшости видатніщих памятників (Волоська церква, монастир Бенедиктинок, Корняктівська палата й Чорна камениця в ринку та каплиці Боїмів і Кампянів біля латинської катедри).

Описана в горі пожежа була найбільшою з катастроф, але далеко не останньою.

Вже в 1564 р. вечором у Великий Четвер, знялася в стайні, біля латинської катедри пожежа, яка знищила південню полосу ринку, краківську вулицю, шпиталь св. Духа з каплицею, костел Чесного Хреста та Низький Замок, разом з забудуваннями.

Підчас чергової пожежі в 1571 р. погоріла майже вся жидівська дільниця (Зарваниця), а разом з нею і Руська вулиця з Успенською церквою та ґотицьке склепіння домініканського монастиря.

Десять літ згодом, пожежа, яка знялася в броварі майстра Шимона знищила сім домів.

В 1584 р. погоріло на Галицькому передмістю 36 домів. Велику пожежу занотували міські акти під 1596 р.

Дня 26 березня 1616 р. знову нещасна жидівська дільниця дала провід до пожежі, що перекинулася на Руську й Вірменську вулицю. Тоді то погоріла Корняктівська вежа та будинок Ставропіґії з друкарнею.

Виїмкова своїми розмірами пожежа навістила львівські передмістя в 1623 р. Тоді то по перебільшеним обчисленням сучасників мало погоріти 1200 домів, а з ними костел Марії Сніжної, монастир і костел Бенедиктинок, українські церкви Миколи, Федора, Преображенська, Онуфріївська та Пятницька та вірменський монастир Анни.

Під свіжим вражінням цеї катастрофи, видав львівський магістрат заборону передміщанам будуватися в сусідстві городських мурів блище, аніж на 400 ліктів.

В 1626 р. невідомо вже котрий раз з черги вигоріла майже вся жидівська дільниця.

В 1637 р. вигоріла велика частина галицького передмістя з церквою Богоявлення й костелами. Тоді то передміщане звернулися до львівських «конзулів» з прозьбою про дозвіл на мурування під домами камяних пивниць, чого їм досі не було вільно робити.

(Д. б.)