Як працюють на перемогу покази українських фільмів за кордоном

Уже з перших хвилин повномасштабної російсько-української війни стало зрозуміло, що одним із найдієвіших засобів донести іноземцям правдиву історію сьогодення і минулого нашої держави, на яку напала РФ, є відеокадри. Тож не випадково цього року вперше «Оскара» отримав документальний  фільм народженого у Харкові Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі». А запити на якісне українське кіно є в багатьох країнах світу.

Укрінформ продовжує досліджувати, як культурна дипломатія у період повномасштабної війни допомагає тримати інформаційний фронт. Цього разу спілкуємося з тими, хто організовує кінопокази українських фільмів у Великій Британії, Бельгії, Франції, Польщі, Естонії та інших країнах. 

ЯКІ ФІЛЬМИ ДИВЛЯТЬСЯ У СТРАСБУРЗІ І ТАЛЛІННІ 

Представляти українське кіно за кордоном почали не з 2022 року. Проте повномасштабний воєнний напад Росії на Україну, яка жила 30 років з відновленою незалежністю, активізував цікавість світу до нашої європейської країни. Павло Пушкар, президент асоціації «МІСТ France-Ukraine», яка функціонує з  2008 року, розповідає: «Ми починали з показів українського кіно і з невеличкого кінофестивалю класичного українського кіно. Перші покази були також у кінозалі Ради Європи у Страсбурзі».

Показати сучасну та актуальну українську культуру, кінематограф, митців, підкреслити європейський рівень та високий фаховий рівень кіно та арту з України – така основна мета діяльності. Павло Пушкар додає, що з 2014-го фокусуються на ігрових та документальних фільмах, які пояснюють причини сучасної війни  та показують українських захисників. Демонстрували, наприклад, фільми Ахтема Сейтаблаєва: від «Хайтарми» і «Чужої молитви» про події Другої світової війни у Криму – до «Мирного-21», де йдеться про захоплення російськими сепаратистами Луганська 10 років тому.

Після початку повномасштабної російсько-української війни запустили формат документального кіно без купюр «Я свідчу!». По суті, це формат CNN – no comment. Показали 7 стрічок проєкту «Культура vs війна». 

Основна аудиторія, яку заохочують до переглядів, – французи та європейці. «Дуже багато приходить і переміщених осіб, діаспори, наших співгромадян, – каже Павло Пушкар. – Утім, найперше, ми хочемо донести інформацію до дипломатів, співробітників секретаріату Ради Європи та європейських колег. Оскільки це допомагає людям, які ухвалюють рішення, краще зрозуміти ситуацію в Україні та сформувати проукраїнські позиції по багатьох напрямках».

Упродовж останнього часу особливий інтерес викликали документальні фільми: «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова, які здобули «Оскар»; «Culture vs War» продюсера Андрія Різоля; «Довга доба» Алана Бадоєва та  «Люди зі сталі» Сергія Фоменка. Як правило, у Страсбурзі на всіх показах українських фільмів – зали заповнені, а гостями є європейські високопосадовці.

Біженка з тимчасовим захистом Інна Гордієнко, яка понад два роки представляє Асоціацію українських організацій в Естонії як директорка з комунікацій, каже про 24-річну історію громадського об’єднання. Волонтерську і гуманітарну допомогу надавали з 2014 року.

Варто згадати, що після початку повномасштабної війни тут, на відстані понад 1 300 км від Києва, очікували 3 тисячі українських біженців, потім 10 тисяч, а прийняли – майже 69 тисяч. Тож створений Український кіноклуб має чималу аудиторію.

Показують класичне і сучасне кіно, художнє і документальне: «Довбуш», «Щедрик», «Толока», «Іван-Сила», «Королі репу», «Малевич. Народжений в Україні», «Терикони» та інші. Тільки за останні два місяці – два десятки стрічок. Покази відбуваються  у Таллінні, Пярну, Тарту і менших містах. Серед глядачів часто присутні естонські політики і урядовці. Гостями кінопоказів були, зокрема, міністри оборони і соціального захисту Естонії та посол США  у цій країні.

Звична історія, коли  за кордоном демонструють фільми українською мовою  з англійськими субтитрами. Інна Гордієнко розповідає, що асоціація «Дивись українське!» спеціально зробила для повнометражного  фільму «Культура vs війна»  субтитри естонською мовою. Тож навіть обговорюється можливість показувати  його в ефірі суспільного мовника. На тепер естонські субтитри мають «Будинок «Слово» Тараса Томенка (з цього фільму почався Український кіноклуб в Естонії), «Довга доба» Алана Бадоєва і «Чорний ворон» Тараса Ткаченка за твором Василя Шкляра.

ЯК ОРГАНІЗОВУЮТЬ КІНОПОКАЗИ БЕЗ ЗАЛУЧЕННЯ ЖОДНОЇ ДЕРЖАВНОЇ ГРИВНІ

Кінопокази українських фільмів відбуваються в багатьох країнах, у більших і менших містах. Звичними майданчиками є кінофестивалі.

На комерційних засадах у понад 600 американських кінотеатрах у 45 штатах в березні 2022 року відбувся прокат фільму «Поводир» Олеся Саніна. Усі виручені за квитки гроші та пожертвувані під час показів відправили організаціям, що надавали гуманітарну допомогу в Україні, та українським біженцям. Великий успіх мав мультфільм «Мавка. Лісова Пісня». У країнах Балтії показували фільм «Снайпер. Білий Ворон», в Італії – комедійну стрічку «Koзa Ностра», а в Словаччині – «Крихку пам’ять».  Цього року у кількох десятках польських міст відбувся прокат фільму «Смак свободи», а також показували «Я, «Побєда» і Берлін».

Проте значна частина закордонних кінопоказів – це доброчинні проєкти, які організовані силами українських активістів кіносфери в Україні та поза її межами, представниками амбасад та доброчинцями. Найсвіжіші такі кіноподії відбулися на Олімпіаді-2024 в Парижі, у Volia Space – просторі знайомства з українською культурою і спортом, які функціонують всупереч нападницькій війні Росії.

Нагадаємо, що на початку великої війни, з березня 2022 року, на великому драйві робили кінопокази українських фільмів за кордоном ті кіноорганізації, які об’єдналися навколо асоціації «Дивись українське!». Тоді у межах швидко організованого Всесвітнього благодійного кіномарафону на підтримку України CinemAid Ukraine Charity Film Marathon провели 91 подію у 43 містах 20 країн світу. А вже у квітні асоціація з партнерами запустила у виробництво власний цикл документальних фільмів «Культура vs війна» (режисер Кадім Тарасов), які показують правду про війну в Україні через історії знаних митців: зокрема, фотографів Костянтина і Влади Ліберових, кінооператора та військовослужбовця Сергія Михальчука, гурту «Антитіла», волонтера-письменника Сергія Жадана, лідера «Хореї Козацької» Тараса Компаніченка.

«Із липня 2022 року, маючи досвід проведення Всесвітнього благодійного кіномарафону, ми почали формувати пріоритети: робити події там, де передбачалася аудиторія, яка спроможна позитивно впливати на рішення щодо підтримки України. Це стосується країн, міст, локацій і переліку запрошених гостей», – констатує голова асоціації  Андрій Різоль.

Кінопродюсер розповідає, що успішно реалізувати будь-яку подію за кордоном складно. «Коли йдеться про певний потік, комплекс подій у багатьох країнах ще і паралельно – це дуже непросте завдання і постійний виклик навіть для дуже досвідчених і фахових команд організаторів, ділиться Андрій Різоль. – Цю задачу ми вирішуємо через системність наших дій, комплексність, тривале планування, увагу до деталей і дуже кропітку цілодобову роботу».

На сьогодні у 82 містах 36 країн світу відбулося 142 культурно-мистецькі події проєкту «Культура vs війна». Найважливішим ресурсом у діяльності асоціації «Дивись українське!» за кордоном Андрій Різоль називає невелику команду: керівницю напрямку Євгенію Міщенко та кілька десятків представників (координаторів) у різних країнах і містах світу. «Ми дуже ретельно їх обираємо, довго готуємо, синхронізуємось світоглядно, вчимо, говоримо про нашу місію, пріоритети, формуємо задачі, деталізуємо покроковий алгоритм дій, формуємо комплекс описових документів та відповіді на потенційні питання, а потім активно та системно працюємо за чітким алгоритмом. Інакше, на мій погляд, робити більш як 100 подій на рік просто неможливо», – резюмує Андрій Різольє.

Асоціація реалізує кіноподії у світі як системний проєкт з власними координаторами, амбасадорами, партнерами без жодної державної гривні, підкреслює керівник «Дивись українське!». Каже: «Кінопокази здебільшого – це привід для комплексної події з дискусіями, промовами, фотовиставками, прямими включеннями з України, долученням місцевих лідерів думок тощо. При цьому головна мета – різноманітними засобами донести правду про війну в Україні, наблизити аудиторію до емоційного співпереживання українцям, аргументувати доцільність та важливість підтримки України у війні з агресором».

ПОЛЬЩА: ГЛЯДАЧКА З МАРІУПОЛЯ ПОСТІЙНО ДИВИТЬСЯ ФІЛЬМИ ПРО ВІЙНУ

Укрінформ поспілкувався із координаторками кінопоказів у кількох країнах. Обрали Польщу – найближчу сусідку, де проживало після 24 лютого 2022 року більш як 3 млн українців. Ще Великобританію та Бельгію, де чисельність переміщених українців  менша, однак ці країни  є важливими центрами ухвалення рішень про допомогу нашій країні. 

Тамара Бєлякова, координаторка Кіноклубу Українського дому в Варшаві, разом з двома дітьми 11 березня 2022 року пішки переходили через кордон, щоб врятуватися від російських військ, які активно наступали на українські території. Їх прихистили найближчі друзі, польсько-українська родина. 

«Перші тижні був розпач і нерозуміння, що я можу і що маю зробити, чим можу бути корисною для України і як віддячити полякам, бо коли приїхала до Варшави – на кожному будинку в центрі міста, на кожному автобусі були жовто-блакитні прапори, а на зупинках величезні банери «Ми з вами», – розповідає співрозмовниця, яка до Великої війни працювала в кіносфері. І вже у квітні долучилася до показу в рамках Всесвітнього благодійного кіномарафону на підтримку України.

Маючи попередній досвід організації показів фільмів у Києві, Тамара Бєлякова стала втілювати  ідею створення  Клубу українського кіно у Варшаві. Розповідає: «Кілька місяців я не могла знайти приміщення для кінопоказів. Тож проводила екскурсії українською, а згодом і польською мовами в Музеї Варшави. Поки одного разу не прийшла в Український дім, який до 2022 року працював як культурний осередок, а з 24 лютого перетворився ще й на цілодобовий центр підтримки українців, де надають психологічну та  юридичну підтримку, працюють мовні курси, літературний клуб та бібліотека з  3000 примірників книг. І вже у вересні майже два роки тому, з показу добірки короткометражних фільмів проєкту «Дивись українське!», розпочав діяльність наш кіноклуб».

Відтоді показали близько 100 українських фільмів, враховуючи стрічки з добірок короткого метру: художні, документальні, анімаційні. «Ми показуємо глядачам сучасне українське кіно, – каже Тамара Бєлякова. –  Вхід  завжди вільний. Це принципово для Українського дому, тому домовляємося про разові благодійні покази. І безмежно вдячні українським продюсерам, режисерам, акторам, які нас підтримують і які нам довіряють. Тож понад рік тому, наприклад, задовго до українського прокату, наші глядачі побачили художній «Будинок «Слово». Цьогоріч відбулися перші  допрем’єрні покази фільму «Проникаюче світло» про воєнкора  Андрія Цаплієнка та показали «Смак Свободи» напередодні прокату в Польщі, завдяки співпраці з єдиним фестивалем українського кіно у Польщі «Ukraina! Festiwal Filmowy».

Переважна більшість глядачів у Клубі українського кіно у Варшаві – це українці, що приїхали до Польщі після 24 лютого і яким дуже важливо тримати зв'язок із Батьківщиною та спілкуватися одне з одним. «Навіть коли йде комедійний фільм – в глядачів  часто виступають сльози на обличчі, бо хтось побачив рідне місто або згадав епізод з минулого життя, – розповідає Тамара Бєлякова. – Одна з жінок із Маріуполя ходить на кожний фільм, присвячений війні в Україні. Для неї це вкрай важливо – поговорити та донести правду про те, що вона пережила. Ходить і група українських студентів, які навчаються у Польщі. А ще  – поляки, які цікавляться українською культурою, серед яких  журналісти, історики, культурологи та політики».

І додає: «Головне, що ми можемо зараз зробити – згуртуватися, підтримувати ЗСУ, одне одного та розповідати світові незручну правду про війну. А щоб бути почутими – варто доносити наші цінності, створювати позитивний імідж країни, який значною мірою складається завдяки культурним надбанням. І, що не менш важливо – через особисту позицію та поведінку. Така культурна дипломатія абсолютно доступна кожному українцю, який зараз перебуває за кордоном».

БЕЛЬГІЯ І ВЕЛИКА БРИТАНІЯ, АБО ПРО ЩО ГОВОРИВ РІШІ СУНАК

Ірина Орел – родом з Одеси. Понад 10 років волонтерить, створила громадську організацію «Територія участі». Від війни з сім'єю спочатку переїхала в Кишинів, а далі – до Бельгії. «Моя діяльність у напрямку культурної дипломатії тут почалася із залучення до організації Міжнародного кінофестивалю «Мрія», який цього року вже втретє буде проводитись у Брюсселі, – розповідає Ірина Орел. – Це покази короткометражного кіно у різних категоріях. Аудиторія, яка відвідує кінофестиваль, змінилась з 2022 року. Якщо у рік повномасштабного вторгнення глядачами були здебільшого українці, то зараз це 50 на 50 – українців і бельгійців».

Минулого року упродовж трьох днів у Брюсселі показували короткометражні фільми проєкту «Культура vs війна» та фотовиставку кінооператора і військовослужбовця Сергія Михальчука та військових фотографів-документалістів Костянтина і Влади Ліберових. На початку нинішнього організували представницьку дискусію «Культура як засіб агресії та інструмент опору» в Європейському парламенті. У партнерстві провели покази шести українських фільмів у Вільному університеті Брюсселя (ULB): «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова, «Поганих доріг» Наталії Ворожбит, «Какофонії Донбасу» Ігоря Мінаєва та інших.

Юлія Іванова – координаторка проєкту «Culture Vs War» у Великій Британії, проєктна менеджерка українського кінофестивалю «Our Land», наприкінці березня 2022 року була однією  з перших українок та українців, хто приїхав через сучасну війну в цю країну. За кілька місяців з однодумцями заснувала Український хаб у місті Престон (графство Ланкашир) і активно почала спочатку приєднуватися, а потім і організовувати заходи на підтримку України. 

«Ми чітко розуміємо, що треба кожного дня в голос говорити про Україну, щоб про нас не забули ні політики, ні британські громадяни, – коментує Юлія. – Це дуже важливо, оскільки  Велика Британія потужний гравець у міжнародній політиці. Тому зустрічалися з представниками місцевої влади та Британського парламенту, у тому числі з прем'єр-міністром Ріші Сунаком, від якого отримали підтвердження продовження стратегії  підтримки України».

На початку минулого року виникла ідея проведення кількаденного фестивалю українського кіно, яку реалізували, запросивши до участі майже 100 українських режисерів. Співрозмовниця відзначає інтерес британської аудиторії  саме до документального кіно. Про це свідчить, зокрема,  кількість створених BBC та Netflix якісних фільмів у програмах місцевих телеканалів.

Окрім Престона, фільми проєкту «Культура vs війна» показували у Ліверпулі, Лондоні, Бірмінгемі та Кардіффі (Уельс). У Великій Британії їх представляв лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя. Зараз вже стартує другий етап цього туру, який відбудеться у США.

«Війна РФ проти України в першу чергу – це світоглядна війна! Ворог хоче знищити насамперед нашу інакшість, нашу ідентичність, тобто культуру. Тому культура для нас – пріоритет національної безпеки та основа української ідентичності, – каже Андрій Різоль. –  Тому ми прагнемо познайомити світ з українською культурою, формувати лояльність до України та конвертувати цю лояльність у реальну підтримку України у війні».

Валентина Самченко, Київ

Фото надані співрозмовниками.