Про що забули автори Закону про мову

І ми знаємо, що навіть урізаний він приймався зі страшенним лементом, а ще на нього впливає московсько-українська війна, що дратує найбільше, бо нам усім вистачає стресів, пов’язаних із нею.

Не знаю, чи це можна назвати повзучою русифікацією українців, бо вона вже доповзла до краю і відклала свої гадючі яйця в покоління, яке ходить в українські школи, чи це провал мовної політики після 2022 року, що скидається рівно як на саботаж, так і на диверсію. Варто тільки ЗСУ десь відступити з чергового клаптика спаленої землі, як русифікація бере реванш, захоплюючи  нові мізки. Ота хисткість, непевність, відкладання на потім викликають відчуття, наче б’єшся головою об стіну. Бо розумієш, що суспільство повинно консолідуватися довкола захисту державної мови не менш завзято, ніж довкола захисту Батьківщини, але не може цього зробити.

Парадоксально, що активно зросійщується наймолодше покоління, ментально відчужене від обох імперій, тоді як старші свідомо переходять на суто український контент. Минуло прецінь уже понад 30 років Незалежності, а  все одно з кожної праски лізе московщина разом із совєтською ностальгією. І потрібно вигнати цього демона з приватного простору, як би це не ранило ліберально-толерантні серця.

Читайте також: Як зшити чорне з білим

Тому зараз я хочу наголосити на одному, як виявилось, украй важливому моменті: спілкуванні росмовою в побуті та родині. Чому в нас вважають це чимось невинним і безпечним? Адже з родинних домівок, де живуть різні покоління, через двері, навіть не через вікна, лізе на вулиці, дитячі майданчики, в школи оця вся страшна чорносотенщина, просякнута ненавистю до українських мови, культури, історії. До садочків і в школи приходять досі діти, які абсолютно не знають державної мови, і їх агресивно захищають грудьми матусі,  вважаючи, що без знання української мови можна обійтися. Коли у світі ти не можеш влаштуватися без знання мови своєї країни навіть на найбруднішу роботу. Контролю над спілкуванням учителів та вихователів із дітьми немає.

Батьки накачують дітей вдома російськомовним контентом і вважають це нормальним, бо це вдома, а дім – це фортеця, дитина – твоя власність. За мовний саботаж у тому ж світі можуть покарати дуже суворо, бо це невиконання батьківських обов’язків. То чи не можна покласти на батьків хоч дрібку відповідальності за власних дітей, які повинні інтегруватися в український простір? Іншого простору не може бути.

У 2022 році, коли Львів наповнили внутрішньо переміщені особи, в пункті реєстрації я бачила, як хлопець років сімнадцяти не міг заповнити анкети українською мовою, бо не розумів ні слова. Йому допомагали дві старші родички. В якій школі він навчався взагалі? І як він буде здавати ЗНО через рік? Чим займається тоді Міністерство освіти, як воно допустило до того, що українські діти за 11 років не вивчили державної мови? І чи приємно буде батькам, коли їхні діти не зможуть навчатись у гімназії, ліцеї, університеті, бо недостатньо володіють державною мовою?

Читайте також: Колективна емпатія чи лицемірство?

Де елементарна практичність, коли досконале  володіння державною мовою нарешті даватиме  відчутні преференції під час пошуків роботи? Всі "злиняють за бугор", щоб не вчити українську мову? Точно не всі. І найперше відповідальність  лягає на батьків, які,  непогано володіючи державною мовою, розмовляють з дітьми жахливим язичієм, яке їм здається "вєлікім і могучім язиком Пушкіна і Булгакова".

Чекають окупації, відновлення СРСР після сотень знищених міст і сіл, щоб діти могли будувати тоталітарне майбутнє? Українізація буде завершена не тоді, коли нею заговорять повії на Окружній чи злодії, а коли нею заговорять у кожній домівці. Досі ми їм казали: та розмовляйте вдома як хочете! І, як виявилось, ця тріщинка перетворилася нині на справжній пролом, що загрожує національній безпеці. Пора нагадати батькам, що мало нагодувати та вдягти дитину - треба її виховати громадянином.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.