Мода на екзотику, великі капелюхи та тугі корсети: за якими трендами й правилами одягалися українки кінця XIX — початку XX століть

На зламі XIX та XX століть українські містянки затягували корсети, захоплювалися стилем Соломії Крушельницької та обирали сукню, в якій краще танцювати ввечері.   

Вони також виборювали власні права — зокрема, завдяки спільним зусиллям навчалися на вищих курсах і навіть могли їздити на велосипеді.

Проте від суспільних норм не втекти. Тому й залишалося важливим те, яке жінки мали вбрання і чи було воно за останньою модою, а ще — де та з ким зʼявлялися.

Більше про правила й тренди 90-х років XIX — початку XX століть ELLE розповідає разом з історикинею костюма Наталею Скорняковою.  

Дівчата та їхній перший вихід у світ

Приблизно до 6 років дітей одягали однаково в сукні. Корсет теж був елементом вбрання — простішим і створеним для прямої постави.  Потім хлопці мали штани, а дівчата — сукні до коліна. За тодішньою європейською модою дітей також одягали в матроські костюми.

Швидше за все, це мати з дітьми в зимовому вбранні. Хлопець уже не носить матроський костюм — він має форму, в якій ходить у гімназію. Дівчата одягнені у світлі зимові комплекти, а їхня мати, як і личить старшим жінкам, обрала стримане і темне вбрання. Фото: з колекції Музею історії міста Києва

Фото: з колекції Музею історії міста Києва

Пізніше дівчат відправляли в інститут шляхетних панянок, де вони носили форму — зазвичай строгу довгу сукню. Проте залишали й на домашнє навчання — тоді ті чекали, коли їх «презентують світові». До такої особливої події дівчину готувала мама — вона мала показати доньку якнайефектніше. Родина збиралася на бал, де могла продемонструвати дитину певному прошарку суспільства. Ставалося це у 13-15 років — найчастіше після початку менструації в дівчини.

«Вважалося, якщо дівчина може народжувати дітей, то її терміново потрібно представити суспільству та якнайшвидше видати заміж. Інакше вона може щось накоїти, а це вже безчестя для сімʼї… Жінка була постійно чиєюсь власністю: до заміжжя — батьківською, після — чоловіковою. Вона часто не мала звичних для нас прав», — розповідає Наталя Скорнякова.

Відтоді — жодних коротких спідниць! Після першого виходу у світ дівчина дотримувалася всіх усталених норм тодішнього жіночого вбрання. Така традиція поширювалася в Європі до Першої світової війни. 

Це домашнє вбрання із закритими руками та шиєю — у ньому жінки можуть приймати гостей. Жінка має розшиту бісером сукню з невеличкими рукавами-ліхтариками. Дівчина поряд одягнена в стриману сукню, тому, швидше за все, десь навчається. Її комірець — як прикраса для панянок такого віку. 

Get ready with me: версія на зламі XIX — XX століть

Ранок жінки розпочинався з нічної сорочки довжиною до литок. Це обовʼязковий одяг для сну, адже вночі до кімнати часом заходили слуги.

Жінці приносили довгий халат на запах. У ньому вона могла вийти з власної кімнати та поснідати, якщо поряд нікого не було. Однак навіть у колі найближчих людей містянка мала одягти домашню сукню. 

Якщо жінка планувала залишатися вдома, то могла бути в більш просторому костюмі. Спочатку одягала сорочку, потім панталони з розрізом для походів у вбиральню, далі корсет — не такий тугий, як для вечірніх виходів, — і панчохи.

Зверху могла бути лляна кофтинка на ґудзиках, щоб закрити корсет, а потім — одна чи декілька нижніх спідниць. А наприкінці — верхній одяг: денна сукня з довгими рукавами для візитів чи прогулянок парком з парасолькою, водночас вечірня — з короткими рукавами чи зовсім без них.

Усе залежало від призначення костюма та побажань жінки — наприклад, кількість спідниць відрізнялася, якщо містянка приймала гостей, пила каву в саду на самоті, виходила в місто чи слухала оперу.

Під час прогулянки жінки в денних сукнях часом заходили в салон, щоб зробити світлину. Вони любили обирати романтичне тло, проте зустрічаються і звичайні фотографії без спеціальних шпалер. Фото: з колекції Музею історії міста Києва

На звану вечерю жінка віддавала перевагу оксамитовим сукням більш насичених кольорів, проте під час відвідин балів — світлому вбранню з легших тканин, щоб було зручно танцювати. 

«Наприкінці XIX століття деякі правила нівелювалися. Раніше жінкам не рекомендували вдягати жовті сукні. Освітлення зі свічок зʼїдало такий колір і зовсім не підкреслювало красу. Проте з електрифікацією зʼявилися різноманітні бальні сукні», — ділиться Наталя Скорнякова.

Жінка одягнена у весільну сукню за тодішньою модою — вона має комір по горло та бюст, що додає об’єму до костюма. Для такого вбрання обов’язково шили довгі рукави, адже вдень наречені вінчалися в церкві. Фото: з колекції Музею історії міста Києва

Удень у будь-яку пору року порядна жінка обовʼязково вдягала капелюшок і рукавички.

Браслети у формі змій та S-силуети — тренди українок

Чоловіча мода особливо не змінювалася, проте жіноча завжди була про нові кольори, правила та тренди, що трансформувалися з роками.

«Жінка того часу — це вітрина чоловіка, а чоловік — людина, яка заробляє на цю вітрину», — розповідає дослідниця.

Наприкінці 1880-х років з моди вийшли турнюри — частини костюма, які підкладалися під сукню ззаду, щоб фігура була пишнішою. У середині 1890-х переважав силует пісочного годинника з рукавами-буфами та спідницею у формі дзвоника. Проте вже ближче до 1898 року такі рукави стали меншими.

«Мода пройшла, а одяг залишився. Тому жінки просто перешивали сукні: змінювали рукави та залишали силует спідниці», — каже історикиня костюма.

Мода середини 1890-х років у фільмі «Багровий пік»

Мода 1910-х років у фільмі «Титанік»

Проте кінець XIX століття — це також час емансипації. Містянки відвідували перші вищі курси та приєднувалися до занять спортом — 1895 року в Києві їм навіть зняли заборону на поїздки велосипедом. Жінки прагнули мати зручне вбрання — так у них з’явився комплект одягу, що складався зі світлої блузки та темної спідниці.

Жінка вдягнена в комплект зі світлої блузки та темної спідниці. Це денне вбрання для прогулянок, тому воно має закриті рукави та шию. Панянка також одягла великий капелюх зі страусовим пір’ям за модою кінця XIX століття. Фото: з колекції Музею історії міста Києва

На зламі XIX та XX століть у костюмі зʼявився S-силует. Його створювали завдяки корсету, проте волани, що збільшували обʼєм бюста, теж підкреслювали форму. 

У 1900-х роках жінки обирали сукні пастельних відтінків, часто прикрашені мереживом.  Уже через десятиліття вони віддавали перевагу яскравим кольорам та більш стрункому силуету, що нагадував античну колону. 

Довоєнні 1910-ті роки — це період моди на екзотику. У цей час з Єгипту привозили нові тканини чи прикраси у формі змій та скарабеїв.

«У тодішніх київських виданнях є оголошення про привезене хутро кенгуру та повідомлення, що дами носили в руках не песиків, а маленьких ручних хамелеонів», — ділиться Наталя Скорнякова.

Це вбрання 1910-х років. У такий період жінки могли мати короткі рукави навіть для денних суконь — просто вдягали довгі рукавички. У чайній літній сукні панянка приймала гостей удома. Фото: з колекції Музею історії міста Києва

Екзотизм заполонив усю Європу, допоки континент не охопила Перша світова війна. І це вже зовсім інша історія — про відмову від корсетів, коротші спідниці та нове сприйняття образу жінки.