Чи існують українські Достоєвський та Гоголь: історик Грицак розповів про своє бачення російського в культурі України

Про це він розповів в інтерв'ю Еспресо.

Історик відповів на питання, чи не доведеться українцям врешті якось розмежуватись, намалювати кордони, де закінчується українське, а де починається російське в сенсі культури.

"Я зараз скажу те, що не сподобається більшості слухачів. Це є теза професора Гарварду Романа Шпорлюка. Я вважаю, він сильно вплинув на наше покоління і наш спосіб мислення. Він колись розповів цю дискусію, чи існує український Достоєвський. Потім я дізнався, що була така сама дискусія, вже реальна, чи існує африканський Достоєвський. Де в Африці Достоєвський? Відповідь дуже проста. Достоєвський, перекладений на африканську мову, стає африканським. Достоєвський, який перекладений українською мовою, стає українським. Я не кажу, що він обов'язково має бути популярним, але він функціонує в цій культурі", - пояснив історик.

Як стверджує Грицак, аналогічна ситуація і з Гоголем, якого вважають російським письменником. На його переконання, Гоголя також можна сприймати як частину української культури, так і російської, оскільки це залежить від того, хто краще інтерпретує, хто краще успадкує, хто краще зніме фільми на основі його творів.

"Знову ж таки, це їзда на велосипеді. Це не є щось вже готове українське чи російське, його треба проінтерпретувати. Ми не маємо сумнівів щодо Шевченка. Але маємо дуже багато фігур, які є елімінальними, тобто одночасно належить до двох культур. І за них треба боротися. Я вважаю, що за багато з них треба боротися. Можливо нам треба боротися за Достоєвського", - підкреслив він.

Наводячи аргументи на користь Гоголя як українського культурного діяча, Грицак звернувся до знаменитих творів автора, таких як "Вечори на хуторі біля Диканьки" та "Мертві душі". Історик зауважив, що персонажі творів про Україну та Росію кардинально відрізняються, через що автора і не люблять російські критики.

"Всі українські герої Гоголя привабливі, це кров з молоком, це "козаки", це "мої дівчата". Це все щось таке, як добрі діти, але вони всі живі, всі бурять енергією. Натомість російські герої - то Хлестаков, то Чічіков, то "Шинель" - вони якісь несправжні, такі блідолиці, жили у якомусь Петербурзі. І росіяни вважали, що Гоголь спеціально так зображував. У Гоголя Україна більш приваблива, тепла, красива у порівнянні з холодним Петербургом", - пояснив він.

Крім того, Грицак висловив надію, що війна дасть великий поштовх українській культурі та її динаміці. За його словами, вже зараз є певні ознаки того, що українська культура випереджає російську за рівнем свого розвитку.

"Війна - це завжди криза в ситуації. Вона завжди ставить на межі, відчуття цілком інше, емоції гостріші. Ми бачимо інакше, ніж ті люди, які не бачать війни, живуть у мирі", - зазначив історик.

Аби обґрунтувати свою думку, Грицак навів приклад з історії. Він зауважив, що грецька культура зародилась саме завдяки греко-перським війнам.

"Не було б греко-перських війн, не було б того сплеску. Майже всі великі греки, яких ми знаємо, не брали участь у цій війні, а народились після неї. Саме почуття, що мала нація могла вистояти проти великої імперії, дало величезне піднесення", - пояснив він.

За словами Грицака яскравою ознакою одноманітності російської культури є те, що вона привласнювала собі досягнення інших народів з країн Балтії, України та Кавказу, оскільки вони були більш розвинені, ніж Росія.

"Що стосується України, Балтії і Кавказу, оскільки ці колонії були більш розвинуті, ніж саме ядро. Цього немає десь в іншому випадку. Зазвичай метрополія є більш розвиненою, колонії - слабше розвинені. А тут навпаки. І це означає, що Росія була великою, але відсталою імперією, вона дуже потребувала освічених еліт. Щоправда, звідки цій імперії набратися еліт, де цей резервуар? Звичайно, в Західній Україні, Балтії, на Кавказі", - зауважив він.

Водночас історик закликав не відмовляться від цього колоніального спадку, який залишив по собі Радянський Союз.

"Я не збираюся відмовлятися повністю від колоніального спадку, тому що дуже багато діячів походили з цих погранич і зробили свій внесок. Але ми маємо приймати цю реальність, бо все одно - колоніальний спадок давати треба. Тому що колоніальний спадок означає нашу провінціалізацію, нашу другорядність, нашу меншовартість", - підсумував він.