Кандидат на Нобелівську премію з літератури: 168 років тому народився Іван Франко

"Еспресо.Захід" розповість про життя та спадщину Івана Франка, а також про маловідомі факти пов’язані з видатним українцем.

Біографія Івана Франка

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі, що на Львівщині, у родині заможного селянина-коваля. Батько Івана помер, коли хлопцеві було дев'ять років. Мати, походженням з дрібної шляхти, також рано пішла з життя, залишивши сина під опікою вітчима. Вчитися Франко почав у місцевій школі, а згодом закінчив гімназію в Дрогобичі, де почав писати свої перші вірші.

У 1875 році Іван вступив до Львівського університету, де вивчав філософію, українську та польську літератури. Однак навчання було перервано через арешт у 1877 році за підозрою у співучасті в соціалістичній діяльності. Після кількох років ув'язнення Франко продовжив свою освіту та літературну діяльність.

Іван Франко був багатогранною особистістю, яка залишила слід у багатьох галузях культурного та політичного життя України. Як письменник, він був автором понад 50-ти томів різножанрових творів: поезії, прози, драматургії, публіцистики, літературної критики та перекладів. Серед найвідоміших творів Франка можна виділити такі, як "Захар Беркут", "Борислав сміється", поему "Мойсей", збірку "Зів'яле листя".

Франко також активно займався політичною діяльністю. Він став одним із засновників радикальної партії в Галичині, яка відстоювала соціальні права та національну самосвідомість українців. Він був обраний до австрійського парламенту, де відстоював інтереси селян та робітників.

Іван Франко є одним із найбільш значущих діячів української культури, тому недарма зображений на 20-гривневій купюрі. Його твори стали не тільки класикою української літератури, але й важливим внеском у формування національної самосвідомості. Франко також відіграв важливу роль у політичному житті, відстоюючи права українського народу в умовах австро-угорського панування.

Його твори продовжують вивчати в школах, а його ідеї та спадщина залишаються актуальними й сьогодні. Іван Франко став символом боротьби за свободу та національну гідність, що робить його одним із найважливіших постатей в історії України.

Цікаві факти про Івана Франка

Відзначався величезною працездатністю: За 40 років активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо), щороку видавав 5-6 книжок. Став першим професійним українським письменником, який не мав державної роботи, а заробляв написаним;

Різноплановість творчості: Іван Франко писав як українською, так і польською, німецькою та іншими мовами, що свідчить про його високу мовну та літературну компетентність. Загалом Франко знав 14 мов.;

Мав багато псевдонімів: Франко використовував близько сотні псевдонімів, серед яких найбільш відомі — Мирон, Джеджалик, Койдан та інші;

Зазнав декілька арештів: Після другого у 1880 році, він ледь не помер від голоду. За тиждень написав у готелі повість "На дні", на останні гроші відіслав її до Львова, а сам три дні жив на три центи, знайдені на березі річки. Знесиленого і непритомного, його знайшов та прихистив старий служитель готелю;

Навчив галичан називати себе українцями: Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви "українці" замість "русини" — так традиційно називали себе корінні галичани. В "Одвертому листі до галицької української молодежі" (1905) Франко писав: "Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…"

Мав паралізовану руку: Останні сім років життя Франко мав паралізовану праву руку, через що довелося писати лівою або диктувати твори помічникам;

Номінант на Нобелівську премію: 26 листопада 1915 року доктор філософії Віденського університету Йосиф Застирець надіслав з Відня до Нобелівського комітету листа, в якому запропонував кандидатуру письменника Івана Франка на цю почесну відзнаку. На жаль, лист-подання надійшов до Стокгольма із запізненням, коли питання про лауреатів уже було вирішене, а список претендентів уже був затверджений. Наступного 1916 року Іван Франко помер, а за правилами Нобелівського комітету, премія вручається тільки живим претендентам.