Нескорена Ольга Басараб, або 135 років від дня народження

1 вересня виповнюється 135 років від дня народження великої українки Ольги Басараб. У лютому цього року минуло 100 років із дня її смерті.

Ольга Басараб – громадська діячка початку XX століття, організаторка благодійної діяльності, учасниця Українського жіночого союзу, Союзу українок, Комітету допомоги пораненим і полоненим, Комітету допомоги цивільному населенню, дипломат УНР і ЗУНР.

Народилася Ольга 1 вересня 1889 року у родині священника Михайла Левицького та вчительки Савини Стрільбицької у Підгородді, біля Рогатина, в домі діда по матері, місцевого пароха Івана Стрільбицького.

В родині Левицьких було ще двоє дітей: старша сестра Іванна та молодший брат Северин.

Початкову освіту діти отримали вдома.

«Обоє [батьки] були українці і в такому ж дусі виховували мене і моїх двох старших сестер, на творах Шевченка і Франка. Початкову освіту давали мені батьки…. На одинадцятому році мого життя помер батько, а два роки пізніше померла мати. Для нас дітей началися важкі роки життя, бо батьки не залишили жадного маєтку, а багатих родичів ми не мали. З чотирнадцятого року життя почав я сам на себе заробляти лекціями та фізичною працею. Подібно важко пробивалися до вищої освіти мої сестри…»

Ольга залишилась круглою сиротою у п’ятнадцятирічному віці.

Навчалась у приватному пансіоні для дівчат у м. Вайсвассер (Сілезія), пізніше в Українському інституті для дівчат у Перемишлі та на курсах Віденської торгової академії. Згодом вступила на юридичний факультет Віденського університету.
Навчаючись у Відні, Ольга стає членом студентського товариства «Січ», до якого входили Дмитро Донцов, Остап Грицай, Євген Коновалець. З Євгеном Коновальцем Ольгу поєднували і родинні зв’язки – дядько Ольги по матері був одружений з сестрою Євгена Коновальця Олімпією. Згодом приєднується до «Пласту» та проводить курси для неграмотних при «Просвіті».

Повернувшись у Галичину, працює бухгалтером в Товаристві взаємного страхування «Дністер», а потім – у Земельному іпотечному банку.

З початком І-ої Світової війни разом з Оленою Степанів організовує першу жіночу чоту Українських Січових Стрільців. Проводить агітаційну роботу для залучення новобранців. З листа Ольги до чоловіка Дмитра Басараба: «Була я на желізниці. Отже хочу з тобою поділитись що не на дурно ходила. Приїхало багато робітників з Німеччини і як довідались про Українських Стрільців охотно пристали. Були між ними такі що пристали «з нічого робить» щоб дістати їсти, але з такими то коротка справа. Але були і такі що щиро заінтересувалися справою і виказували розуміння хвилі».

З майбутнім чоловіком Дмитром Басарабом, тодішнім студентом Політехніки, членом студентського товариства «Основа», познайомилися у Перемишлі, а 10 жовтня 1914 року у Відні взяли шлюб. Були однодумцями у громадсько-політичній діяльності, хоч чоловікові не завжди легко було прийняти вибір Ольги та ризики, на які вона йде. У серпні 1914 року Ольга писала: «Ти може недобрий на мене що я то всьо виписую, але Ти певно собі не преставляєш яка ту панує горячка. Чоловік переймається загальною справою так що мимоволі уступають особисті інтереси на другий плян. Не думай Дмитруньчику що я вже перестала думати про наші справи, що я не бажаю хвилі коли ми вже зобачимось, але мимоволі пориває чоловіка зложити усьо що може для загальної, для нашої справи. Ти ж сам мені писав що то ходить о істнованє нашої нациї і хто зна чи не Твої слова дають мені силу і охоту до роботи в тім напрямі».

22 червня 1915 року Дмитро Басараб загинув на італійському фронті.

Після смерті чоловіка Ольга ще глибше занурюється у суспільну роботу. Долучається до Українського жіночого комітету допомоги пораненим воякам УСС у Відні. За свою благодійну працю у 1917 році нагороджена срібною медаллю Червоного Хреста.

У 1918–1923 роках на запрошення уряду Західно-Української Народної Республіки Ольга Басараб працює секретарем посольства у Фінляндії, згодом – бухгалтером посольства ЗУНР у Відні. У 1920 році приєднується до «Українського жіночого союзу», що став найбільшим осередком організованого жіноцтва з України, започатковує збір матеріальної допомоги дітям бідних емігрантів та курси для неграмотних дорослих, працює з дітьми.

У 1920-ті роки колишні старшини корпусу Січових стрільців і Української галицької армії засновують УВО (Українська військова організація). Оцінивши добре знання іноземних мов, комунікабельність, організованість, а, основне, – високий патріотизм Ольги Басараб, її залучили до розвідувальної діяльності УВО, зокрема до збирання інформації за кордоном.

Після ліквідації дипломатичних представництв УНР у 1923 році Ольга Басараб переїхала до Львова, де продовжила співпрацю з УВО й виконувала роль особистої зв’язкової Євгена Коновальця. На конспіративних квартирах зустрічалася з довіреними особами полковника, передавала їм інструкції, отримувала від них інформацію.

Інтерес влади до активістів УВО був дуже високим. За ними пильно стежили, і вночі, на 9 лютого 1924 року, на львівську квартиру, яку Ольга орендувала з подругою Стефою Савицькою, увірвалась з обшуком поліція. Знайшли 19 аркушів документів УВО та агітаційну літературу. Жінок звинуватили у шпигунстві та ув’язнили у тюрмі на Лонського. Ольгу жорстоко катували, але вона не виказала нікого.

Зранку 13 лютого 1924 року Ольгу Басараб знайшли повішеною на ґратах у в’язничній камері. На стіні залишила напис: «Вмираю, замучена, помстіть! О. Б.» та слова Богдана Лепкого: «За кров, за сльози, за руїну верни нам, Боже, Україну!».

Польська поліція приховувала інформацію про смерть Ольги, і тільки згодом повідомила про її самогубство. Смерть Ольги Басараб викликала обурення української громадськості в Україні та за кордоном. Повсюди відбувалися масові протести. «Союз Українок», членкинею якого була Ольга, активно поширював звістку про трагічну загибель Ольги, про нелюдські тортури над нею та про ймовірне її вбивство у польській в’язниці.

Рідним, за підтримки активістів, вдалось віднайти колективну могилу із тілом Ольги і 26 лютого 1924 року Ольгу Басараб поховали на Янівському цвинтарі у Львові. В процесії взяло участь кілька тисяч осіб та 10 священників.

Ольга Басараб була і залишається прикладом для багатьох поколінь українців у боротьбі за незалежність. Сьогодні багато молодіжних патріотичних організацій, зокрема один із пластових куренів, обирають її своїм патроном, рівняючись на її відданість ідеї самостійної і незалежної України, мужність і патріотизм. Вдячні покоління вшановують пам’ять Ольги Басараб в Україні та за її межами. У Бурштині на Івано-Франківщині у 2009 році урочисто відкрито пам’ятник нескореній українці, а згодом – її музей у Рогатині, кімнати-музеї при школах Львова, Підгороддя. Портрет зв’язкової Української військової організації Ольги Басараб – у портретній галереї розвідників доби УНР та ЗУНР, відкритій до 100-річчя зовнішньої розвідки України у Києві.

Життя Ольги Басараб служить взірцем й у нинішніх тяжких випробуваннях у часи українсько-російської війни.

Джерело: Центральний державний історичний архів України, м. Львів