Перший хрестовий похід… на Львів

У 1453 році війська турків-османів на чолі з султаном Мехмедом ІІ Фатіхом завоювали Константинополь. Столиця імперії Ромеїв, тогочасного цивілізованого світу і християнства, впала. Ця подія була настільки важливою, що інколи саме її називають закінченням епохи Середньовіччя. Для людей того часу ця подія була ще й особливо символічною.

З фактом падіння “другого Риму” довго не могли змиритись і мріяли про відвоювання Константинополя. Для цього навіть відновили практику хрестових походів. Проте “нові” хрестоносці, очевидно, рівнялися хіба на учасників четвертого хрестового походу (1202-1204 рр.), які до Єрусалиму не дійшли, а зупинились дорогою в згаданому вище Константинополі. Відтак, на радість Венеції і ін., його пограбували і ослабили. Вийшло не надто гарно, але ця історія повторилась і в XV столітті. Тоді люди, які називали себе хрестоносцями, також вдавали, що готуються до чогось великого, а на практиці – взяли в облогу Львів.

Лихий попутав

Однією із найбільших “втіх” життя у давнину було те, що ніколи не знаєш звідки і від кого може прийти небезпека. Саме така історія трапилась зі Львовом у далекі 1460-ті роки. Її зафіксував у своїй хроніці історик Денис Зубрицький і якщо вона дійсно правдива, то можна стверджувати, що Львів ще малою кров’ю відбувся. Головне випробування і найбільші турботи випали все ж тоді на долю довколишніх територій.

Уся справа в тому, що папа Пій ІІ оголосив хрестовий похід, спрямований проти турків і на допомогу іншим християнським народам. Усіх досі не відпускало захоплення турками Константинополя, столиці Візантії, а ще більше хвилювали наступні успіхи армії султана, які слідували за цим. Окрім політичного та символічного значення військові успіхи турків-османів мали ще й практичне повсякдення – це загроза усталеним торгівельним маршрутам того часу. Безумовно, що папа – не світський правитель і намісник апостола Петра на землі, але в цих меркантильних та матеріальних справах він також мав свій інтерес, тому й закликав час від часу вірних до хрестових походів.

Долетіла звістка про один з таких закликів навіть до теренів Русі. Пише Денис Зубрицький, що якийсь Щасний зібрав тоді військо і оголосив про бажання підтримати благу ініціативу та рушити в хрестовий похід на землі сучасної Угорщини для боротьби з турками. Його зовсім не стримувало, що за ним стояли не лицарі та фахові військові, а голота та бідняки, що навіть до життя нормального не надаються – не те що для військової виправи.

Не варто й казати, що згадані вище “герої” не мали для подібної виправи жодних ресурсів. Чи то в пошуках того ресурсу, чи то від зневіри у власних силах, чи то через відчуття вседозволеності та безкарності, ці самопроголошені хрестоносці взялися активно лінчувати всякого “іншого”, який траплявся на шляху. Під гарячу руку їм потрапляли місцеві євреї, а також русини. На одних і інших нападали, їх били і звичайно ж грабували. Проте на цьому самозвані хрестоносці не зупинилися. Дійшло до того, що погрожувати почали навіть окремим представникам шляхетського середовища. Хтось скаржився на таку ситуацію, інші взагалі покидали свої маєтки і шукали захист у Львові – самостійно впоратись із кривдниками не видавалося можливим. Відтак слава про “хрестоносців”, які товклися в околицях Львова та чинили розбої швидко розійшлася по всіх округах.

“Хрестоносці” і Львів

Можна полювати на зайців, а можна – на ведмедя. Добряче нажахавши мешканців місцевих околись та багатьох із них пограбувавши, “хоробрі” визискувачі, які вже й забули про похід проти турків, підійшли під мури Львова. На цьому вони не зупинились і почали погрожувати місту облогою, штурмом та значними збитками. Водночас поставили умову, виконання якої мало порятувати Львів від можливих неприємностей. Цією умовою була видача усіх місцевих євреїв – історія традиційна і навіть банальна для того часу. Проте міська рада Львова відкинула подібні пропозиції і підтвердила готовність організувати оборону й відстояти місто перед несподіваною загрозою.

На практиці усі погрози виявились пустими балачками. Цілком закономірно, що засобів та бажання штурмувати Львів у “хрестоносців” насправді не було. Відтак досить швидко вони почали перемовини про мирну угоду й отримавши якийсь провіант та доволі скупий відкуп залишили передмістя Львова й вирушили в невідомому напрямку. Пізніші чутки інформували кожного зацікавленого про “славні” діяння “хрестоносців” десь під Краковом. Почерк був той самий: побиті, пограбовані, а часто навіть і вбиті нещасні євреї.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Гронський Й. Львів: історичні студії / упоряд. Н. Лоштин; відп. ред. Л. Сніцарчук. – Львів: НАН України, ЛННБ України ім. В. Стефаника, 2022. – С. 40.
2. Zubrzycki D. Kronika miasta Lwowa. – Lwόw, 1844. – S. 114 – 115.