Навіщо в Україні продають і купують чужі сімейні фото

Старі сімейні фотографії, що лишилися у спадок дітям і внукам, можуть десятиліттями лежати вдома, а можуть опинитися у соціальних мережах, на маркет-плейсах чи на інтернет-аукціонах, причому часто зовсім не з волі власників цих фото.

Туди вони потрапляють різними шляхами – зі смітників, з пунктів приймання макулатури, від чужих людей, які приносять світлини продавцям на “блошині” ринки та віддають перекупникам, котрі цілеспрямовано їх збирають.

Знавці кажуть, що у більшості випадків такі фото не мають ніякої цінності, їх скуповують по 10 гривень за кілограм або й взагалі забирають задарма. То чому тоді на них є попит, чому їх продають і купують?

Ми вирішили простежити шлях старих фото з сімейних альбомів і з’ясували багато несподіваного.

Фото з горища та від перекупників

Нещодавно в групі у фейсбуку, де оцінюють і продають старі речі, одна з дописувачок виставила на оцінювання і продаж багато фотографій 50-80 років минулого століття: портрети, колективні фото, на роботі, з дітьми на руках. Тобто таких, які можна відшукати майже у кожній сім’ї.

Почалася суперечка – навіщо особисте виносити на загал та ще й продавати. Хтось дорікав, що фото можуть бути зі зруйнованих російською армією будинків, хтось захищав намагання “зберегти минуле”, а не викинути на смітник.

“Я не знаю людей на цих фото. Ці фотографії з горища будинку, в якому жили три бабусі, у кожної були свої фото. Викидати чи палити не хочеться”, – написала у відповідь на запитання ВВС Україна людина, яка представилася Людмилою з Черкащини.

“Тому хочу їм дати довше життя, якщо люди колекціонують чи для музеїв хочуть придбати”, – додає вона.

Однак, кажуть фахівці, такі купи фотографій дуже рідко чогось варті.

Колекціонер старих світлин Києва Ігор Потабачний на своєму досвіді переконався, що серед усіх сімейних фото, що їх мішками викидають на смітник або ж віддають чи продають перекупникам за безцінь, лише близько п’яти відсотків мають якусь цінність.

“Приїжджаю я до чоловіка, який займається скуповуванням таких фото, він каже: сьогодні в мене є п’ять великих пакетів фотографій. Рийся, може щось зацікавить, – розповідає Ігор. – Кілька годин я шукаю, переглядаю сімейні альбоми. З 20 кілограмів фотографій я знаходжу чотири фото, які мають якусь цінність. Так, на них якісь люди. Але не вони мене цікавлять”.

Приміром, колекціонер розгледів на фото з людьми на пляжі Труханового острова будівлю, якої зараз на тому місці немає, і це фото поповнило його колекцію про старий Київ.

Схожа ситуація сталася, коли на “блошиному” ринку на метро Почайна за п’ять гривень Ігор купив фото, на якому жінка з дитиною фотографувалася на фоні реставрації Києво-Печерської Лаври.

“Полюють” колекціонери і за фотографіями на маркет-плейсах, де також багато фотографій з сімейних архів. Один з найпопулярніших – Violity, на якому хто завгодно може виставити на продаж будь-що і запропонувати будь-яку стартову ціну.

Цінності у родинних альбомах

Старі сімейні фото цікавлять дуже незначну кількість людей, передусім колекціонерів. Наприклад у Києві їх не більше десяти. Кожен з них шукає щось своє.

Хтось, як Ігор Потабачний, архітектуру старого Києва, хтось вивчає сімейні фото, бо йому цікаво, як фотографували майстри у 18-19 століттях з погляду композиції. Інші досліджують історію кабінетного портрета, який наприкінці 19 століття вважався вершиною фотомистецтва.

Когось цікавлять інтер’єри фотосалонів, а когось – нагороди і клейма салонів легендарних майстрів минулих століть.

Одним з таких був Франц Мезер. Наприкінці 19 – початку 20 століття він мав фотоательє на Хрещатику, через яке “пройшли” три покоління киян. Окрім того, Мезер є одним з перших фотографів Києва, завдячуючи якому можемо бачити, як виглядало місто у ті часи.

Вважається, що за своє життя Франц Мезер надрукував 1,5 млн фотографій, тому не дивно, що вони досить часто трапляються серед безлічі сімейних фото киян.

Для когось сімейні фото стали неоціненним джерелом вивчення моди минулого століття.

Перед війною історикиня моди Зоя Звиняцьківська за підтримки Українського культурного фонду започаткувала проєкт “Родинний альбом”, метою якого було зібрати старі фото, які б допомогли уявити, як одягалися українці у 20 столітті.

“Мені не цікаві були фото з аукціонів, я хотіла знати історію світлин: у якому місті чи селі носили такий одяг, хто носив – лікар, вчителька, чиновник”,- розповідає вона ВВС Україна.

Люди надіслали понад 100 фотографій, більшість – періоду після 50-х років.

“Звісно, це дуже мікроскопічний результат як для 100-річної історії, до того ж зовсім мало було світлин періоду до Другої світової війни. Але навіть така кількість дала уявлення про певні закономірності і тенденції моди минулого століття”, – каже вона.

Зоя сподівається, що цей проєкт з допомогою фото з родинних альбомів українців вдасться продовжити.

Скільки це коштує

Скільки коштуватиме фото з сімейного альбому, залежить від багатьох обставин. Ігор Потабачний каже, що траплялися ситуації, коли він готовий був торгуватися за фото до останнього. Наприклад тоді, коли побачив на інтернет-аукціоні світлину одного з перших фотографів Києва. Вважалося, що портрета цього майстра не існує. Продавець просив за неї усього 100 гривень, хоча таке фото є неоціненним для колекціонера чи для музею. Однак цей лот хтось перехопив.

На маркетплейсах ціна у кілька десятків чи сотень гривень за сімейне фото трапляється досить часто, якщо світлина має хоч якусь цінність. Але торги часто починаються від однієї гривні. Іноді ця ціна зростає під час торгів у тисячі разів.

Як розповідає ВВС Україна менеджер платформи Violity Юлія Гуріненко, найбільший попит останнім часом – на старі фото воєнної тематики, особливо української, та фото, пов’язані з українськими етнічними мотивами.

Доказом є ціна, за яку купували фото на одну з цих тем – фото офіцера УНР продали за понад 45 тис гривень.

На світовому ринку найбільше цінуються фотороботи відомих майстрів, так само як і художні картини, кажуть ВВС Україна у Violity.

“Основний тренд – розкручені фотографи, тобто авторська фотографія, і чим відоміший фотограф, тим дорожчі його знімки”, – розповідають фахівці маркет-плейсу.

“Для українського ринку це поки що не дуже актуально. Хоча в останні роки зацікавленість до фото саме як до предмета мистецтва починає зростати”, – визнають у Violity.

Світлана ДОРОШ

Джерело: www.bbc.com