Клембівська квітка: єдина в світі, архаїчна і прекрасна

Технологію створення унікальної клембівської сорочки «з квіткою» включили до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України

Жительки села Клембівка, що на Вінниччині, вишивали собі ці сорочки і на щодень, і на весілля, і берегли аж до смерті, щоб постати перед Господом гарно вбраною. Носили і як спіднє, але навіть з-під кількох шарів верхнього одягу у вирізі біля горловини мала визирати вона – таємнича клембівська «квітка». Стилізований геометричний орнамент міг варіюватися у кольорі та повторюваності елементів, але його розташування і техніка вишивки залишалися незмінними. Дослідники кажуть, що пращурки, які й створили цей орнамент, знали, що вони у ньому кодують. А їхні нащадки традицію бережуть, повторюють і впізнають одна одну за клембівською квіткою на сорочці, якщо навіть зустрінуться за тисячі кілометрів від дому. Бо так шиють-вишивають жіночу сорочку тільки тут, в єдиному місці на Землі.

Про те, як клембівську квітку визнали національним культурним надбанням, кореспондентові Укрінформу розповіла голова ГО «Етномайстерня Коло», директорка Вінницького обласного центру культури «Щедрик» Наталя Сентемон.

ПОВЕРНЕНА ІЗ ЗАБУТТЯ

Попри те, що Клембівка – село вишивальниць, про свою прадавню традиційну сорочку тут почали забувати. Ще наприкінці ХІХ століття в селі організували артіль, у якій працювали місцеві майстрині. У радянські роки вона перетворилася на фабрику. Клембівські жінки вишивали так майстерно, що їхні роботи возили на виставки в Санкт-Петербург, продавали в Англії, Німеччині й  Данії. А Михайло Коцюбинський 1892 року писав про унікальні вишивки тутешніх селянок, які аж у Чикаго виставляли. Утім, «фабричні» вишивальниці здебільшого використовували авторські візерунки, або відшивали вироби за зразками, які їм надавали.

Унікальна ж автентична клембівська квітка залишалася тільки на селянських сорочках. Дослідити їх узялися громадські діячки з громадської організації «Етномайстерня Коло»: Наталя Сентемон, Юлія Васюк та Анастасія Фоміна.

Голова організації Наталя Сентемон каже, що має у своїй колекції чимало вишиванок, але клембівська привернула її увагу, коли вона зрозуміла, що ніде більше таких не бачила.

- Якийсь час вона була у моїй колекції, я навіть одягала в неї доньку на виступи фольклорного колективу «Мокоша». Але тоді  не до кінця усвідомлювала її унікальність. Захотіла у цьому пересвідчитись, пошукала і зрозуміла, що таки не помиляюся. Пізніше ми досить ґрунтовно дослідили регіональні особливості вишитих сорочок Східного Поділля і впевнились, що таких ані в інших регіонах нашої області, ані в Україні й навіть у світі більше немає! Тоді мені стало цікаво, що ж це за така сорочка, наскільки вона поширена і як побутувала? Тому ми вирішили поїхати у Клембівку Ямпільського району, де колись вишивали і носили такі сорочки, – розповідає дослідниця.

Вона каже, що в одну експедицію дослідження клембівських сорочок не вклалося, – їх було три.

- Ми обходили Клембівку вздовж і впоперек, навіть у дощ там «болото місили». Це цікаве село, зі своїми традиціями і особливостями. Виявилося, що там після заходу сонця ніхто вас до хати не впустить. Ми через п’яті-десяті руки зв’язувалися зі знайомими знайомих, розповідали, що чоловік із цих країв, з Ямпільщини, щоб із нами захотіли мати справу і додому впустили! Словом, було в тих експедиціях багато пригод, – згадує пані Наталя.

Додає, що в «чистому вигляді» відшитих традиційних клембівських сорочок у місцевих вишивальниць дослідниці не побачили.

- Ми зрозуміли, що набагато більше зможемо дізнатися про сорочку в простих жительок. Тому прямо посеред села почали зупиняти бабусь, показувати їм віднайдені клембівські сорочки і розпитувати про них. Спочатку старожили не дуже відкривалися, але коли упізнавали знайомі з дитинства орнаменти, «вмикалися». А потім ми додумалися, що треба показати, що й ми вміємо вишивати, і спробували відтворити їхні сорочки. Тоді люди охоче йшли на контакт. Ми питали: а ви так шили, у вас таку квітку робили? У них загорялися очі, вони розуміли, що ми – свої люди, відчиняли перед нами  домівки і навіть скрині, де зберігалися ці сорочки, як родинні реліквії. Отак ми й зібрали достатньо інформації  про клембівську квітку, щоб запропонувати її до внесення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Для нас це дуже важливо. Було нелегко, але експертна рада не змогла заперечити унікальності цього елементу, – ділиться Сентемон.

КОД КЛЕМБІВСЬКОЇ КВІТКИ

У Національному переліку елементів нематеріальної культурної спадщини клембівська квітка фігурує, як «Технологія створення клембівської сорочки «з квіткою». Там ідеться, що  цю сорочку кроять із нагрудно-плечовою суцільною кокеткою «ґесткою».

- Це дуже цікавий крій, відмінний від того, як зазвичай кроять сорочки у нас на Східному Поділлі. У ній є ґестка і здебільшого – рукав на три чверті. Ця сорочка також є і з довгим рукавом із рясно розшитим манжетом. Але то вже багаті сорочки, які одягали тільки на визначні події. Такий крій – з ґесткою – зустрічається і в інших селах Подністров’я і навіть на Житомирщині. А ось поєднання ґестки з геометричною квіткою немає більш ніде, – пояснює пані Наталя.

Головним елементом сорочки є вишита по центру ґестки «квітка». Це візерунок, який складається з поєднання традиційних символів: хреста, сварги, «грабельок», ромбів, традиційної для Поділля «берегині», сигми та інших символів-знаків. Вишивають їх чорним, червоним, зеленим або синім кольорами, рідше зустрічаються жовтий, коричневий чи фіолетовий.

- Назву цього елемента – квітка – вигадали не ми, так його називають у селі. І хоча це радше геометричний орнамент, саме так його назву передають із покоління у покоління, – бо так казали мама, баба і прабаба. Із їхніх сорочок і перешивали цей візерунок. Якщо придивитися, у ньому можна помітити стилізовані елементи стебельця, квітки, прообраз нашого традиційного дерева життя і перегукування з іншими «кодами» традиційної  подільської вишивки. Але їх комбінації в кожній клембівській квітці створюють оригінальні, особливі символи і значення. І ті далекі пращурки, які їх колись першими створювали, знали, що вони шиють, – каже дослідниця.

За її словами, варіацій клембівських квіток є безліч. Вони різні за розміром, повторюваністю елементів, можуть бути однотонними, рідше – різнокольоровими. Але усі – дуже цікаві. В інших селах вишивали реальну квіточку, – з листочками і пелюстками. А ось такої, геометричної квітки, дослідниці ніде більше не бачили.

ХОЧ НАВИВОРІТ НОСИ

Клембівська сорочка з квіткою була традиційним натільним одягом місцевих селянок. Але вишивка на ній настільки тонка, що її можна назвати ювелірною. Вишивали жінки ці сорочки низзю.

- Це одна з найдавніших технік вишивання, вона дуже поширена на східному Поділлі. Нею вишиті більшість наших старовинних сорочок. Низзю зветься тому, що майстриня створює орнамент зі звороту, а вже потім, перевернувши виріб, можна побачити, що вийшло на лицьовому боці. Це техніка рахункова, – коли вишивальниця шиє, вона рахує кожну ниточку, кожний стібок, – пояснює Наталя Сентемон.

Додає, що коли дослідниці тільки починали занурюватися у вишивку, дивувалися, що людські руки можуть таке зробити.

- Сміялися, що, мабуть, це зробили інопланетяни, настільки ювелірна робота. А потім почали вчитися і зрозуміли, що  вишивати саме отак – реально. Але це дуже тонка техніка, вона вимагає зірких очей і величезного терпіння. Тому ми були вражені, яка у наших жінок була потреба прекрасного! – додає вона.

Розповідає, що таку сорочку збирають (зшивають) традиційно вручну, але тепер характерно використовувати машинку. До горловини та до манжета кольоровими нитками пришивають  мереживо, вив'язане гачком із бавовняних катушкових ниток.

- На цих сорочках дуже тонко виконана збірка елементів. Особливо на манжетах – вручну, голочкою. Коли я вишивала репліку за зразком зі старої фотографії, не знала, як такий манжет робиться. Навіть не пригадаю, скільки вечорів і ночей просиділа над ним, скільки зробила спроб, щоб зрозуміти, як відтворити цю збірку! – згадує пані Наталя.

Вона каже, що усі ці сорочки, окрім тонкої вишивки, мають прекрасну обробку горловини, причому кожен стібочок зроблений вручну. А оздоблення горловини і краю манжетів виплетене тонесеньким гачком. Це не панські сорочки, але зі звороту – тонесенькі ледь помітні рубчики, ґестка зсередини підшита другим шаром тканини, хоча ніхто її зі споду окрім господині ніколи й не бачив. Але у жінок була потреба досконалості. І якщо дослідити хоча б одну таку сорочку, у людей зміниться уявлення про історію України.

- Вони припинять говорити з погордою про «тупе» село чи «відсталих» людей, які там живуть. І зрозуміють, якою великою була в цих людей потреба в естетиці, якими вони були вмілими. Вони мислили не категоріями одного дня, не керувалися меркантильними мотивами. Вони мислили вічністю, розуміли, що і для чого роблять, – переконана дослідниця.

НА ВЕСІЛЛЯ І НА СМЕРТЬ

Наталія Альфредівна згадує, як одна із клембівських бабусь, Олена Марфин, показувала їм сорочку, вишиту для своєї матері. Дуже гарну, зроблену синім кольором, із манжетами.

- Ми здивувалися, бо зазвичай жінка вишиває собі сорочку сама, на весілля, а потім у цій весільній сорочці її й ховають. А тут – сорочка на смерть для мами. А якщо й так, то чому матір у ній не поховали? Жінка пояснила, що мамина весільна сорочка зносилася. І мама їй казала: мені, мовляв, помирати, виший для мене нову. Донька вишила їй дуже гарну, дуже багату, справді, як весільну. Але мама подивилася на ту сорочку, на ті манжети, і лягати у ній в турну відмовилася. Бо, каже, «як я із цими манжетами на тім світі працювати буду»?.. Тобто, досліджуючи ці сорочки, ми підняли цілий пласт культури, світосприйняття наших людей, зокрема, як вони ставилися до переходу у засвіти, – ділиться вона враженнями.

Учасники експедиції «Етномайстерні Коло», досліджуючи клембівські сорочки з квіткою,  опитали носіїв традиції їх виготовлення і задокументували знайдені зразки. Загалом, зібрали безліч матеріалів, – на цілу книгу.  

- Нам було дуже цікаво зрозуміти, у який період побутувала сорочка з клембівською квіткою. На жаль, сорочки тисячі років не зберігаються, вони від часу розсипаються. Щоб віднайти найдавніші, в одній із наших експедицій ми пішли… на місцевий цвинтар. Мабуть, це було одне із найсильніших наших вражень. Тому що десь на 90% фотографій із давніх надгробків старші жінки були одягнуті у сорочку з клембівською квіткою! – констатує Наталя Сентемон.

Пригадує, що то були жінки, народжені на початку ХХ століття. Враховуючи, що вони свої сорочки вишивали у молоді роки, і, до того ж, не самі цей орнамент вигадали, а перешили з маминої чи бабиної сорочки, то можна «додати» клембівській квітці ще років із 70. А це означає, що наприкінці ХІХ століття такі сорочки вже точно широко побутували. Припускає, що вони були й раніше, але довести це наразі неможливо. Але символіка, збережена у цих зразках, давня, архаїчна і прекрасна.

- Ця сорочка у них дуже часто носилася як натільна білизна, поверх якої одягалася блуза, – місцеві називають її балахоном, і як верхній одяг – піджак. Щоправда, така мода з’явилася вже за радянських часів. Із усієї сорочки через виріз балахона назовні виглядала тільки квітка, розташована на ґестці під самою горловиною. Її, до речі, робили вузькою і високою, аби тільки голова пролізала, – щоб квітку було видно. Це був і повсякденний, і весільний, і «смертельний» варіант, бо все найкраще наші предки вдягали до шлюбу і на зустріч із Богом.

ДРУГЕ ЖИТТЯ КЛЕМБІВСЬКОЇ КВІТКИ

Наталя Сентемон каже, що попри популярність вишиванок і тяжіння нинішніх модниць до автентики, носити прадавні оригінальні вишиванки не можна, позаяк вони зіпсуються і будуть втрачені. А це – наш спадок. Тому із колежанками з «Етномайстерні Коло» відшили репліки, які й одягають тепер на виступи та культурні заходи. Зокрема, з популяризації клембівської квітки.

- Дослідивши клембівську сорочку з квіткою і презентувавши її загалу, ми розворушили культурну спільноту не тільки області, а й жителів Клембівки. Кілька разів з’їздили у це село, зібрали там усіх зацікавлених і зробили презентацію, розповіли про свої знахідки. Запрошували дітей, провели кілька майстеркласів із вишивання. У селі потроху почали згадувати свою традицію. І коли ми побували в них на останньому передвоєнному фестивалі «Мамину сорочку пригорну до серця», то кілька їхніх жінок уже були у цих сорочках. Ба більше, вони вже навіть виготовили банери, магнітики та буклети з клембівською квіткою, пробують їх використовувати під час брендування громади для розвитку туризму, – розповідає пані Наталя.

Вона сподівається, що традиція виготовлення клембівської сорочки з квіткою збережеться, адже у селі наразі працюють над створенням музею народних ремесел. І, звісно, там буде вагомо представлена вишивка, зокрема й клембівська квітка. Окрім того, в селі запрацював гурток вишивки, де бажаючі вчаться вишивати низзю, до цього долучають дітей. А місцева майстриня Людмила Волошина вишила з клембівською квіткою собі сорочку, а донечці – сукенку.

Антоніна Мніх

Світлини автора, Мирослави Марченко та надані Наталією Сентемон