Ольга Бачинська – “найрозумніша жінка Галичини”

Велика Українка. Організаторка Народного дому в Стрию, кооперативи “Труд”, голова товариства “Руських жінок” на Стрийщині, “Товариства опіки над слугами і домашніми помічницями”, громадська діячка, економістка, етнографка, вишивальниця, колекціонерка української вишивки. Одна із засновниць “Товариства руських жінок у Стрию” 1903 року.

Саме Ольга Бачинська представила велику колекцію українських вишиванок на виставці у Відні 1915 року. За зібраними взорами цієї мисткині відшивали тисячі жінок.

Її називали “залізною касієркою”. Одна з керівників великого і потужного молочарського виробництва “Маслосоюз” (від 1924 до 1939 року). Співпрацювала з  товариствами “Воля”, “Рідна школа”, “Просвіта”, “Союз Українок”, “Пласт”, “Сокіл”, “Марійське товариство”, “Церковне братство”, “Плай”. Була однією з організаторок музею “Верховина”.

1903 року поет Сидір Воробкевич присвятив їй вірш “Пробудилась Русь”, а Євгеній Олесницький назвав “найрозумнішою жінкою Галичини”.

Перша українка, яка працювала в банківській установі “Касі задатковій”. Саме її світлина є на обкладинці Союзу українок Америки “Наше життя” за 2000 рік.

Андрій Качор, управитель “Кредитової кооперативи Вінніпеґу”, організатор і 1-й заступник голови Української кооперативної ради Канади, член президії Української вільної академії наук у Канаді, присвятив  Ользі Бачинській книгу (видана у Вінніпезі, Канада, у 1964 році).

От тільки нам сьогодні мало відомо про цю видатну жінку…

Місце роду і місце сили

Ім’я Ольга прийшло до нас зі скандинавських мов. Лінгвісти вважають, що ім’я походить від скандинавського Hélga і перекладається як “свята”. Упродовж всього свого життя Ольга Бачинська пронесла з гідністю це подароване батьками ім’я й не побоялася в ті непрості часи йти вперед: навчатися, вдосконалюватися, виділятися з-поміж інших. Їй треба було ненастанно демонструвати внутрішню силу та енергію, а ще – стійкість, відповідальність, чесність.

Пані добродійка… Саме так її називали оточуючі.  Тобто та, яка чинить добро… Жаль, що пані Ольга не залишила нам своїх безцінних спогадів (або ми ще їх просто не відшукали). Одначе час покликав відродити пам’ять про велику українку, яка не думала про себе, а завжди – про інших. І життя її закінчилося не в найкращих умовах, проте вона зробила вибір – залишилася на своїй землі.

Народилася Ольга Тишинська 5 червня 1875 року у селі Сучаві на Буковині в родині залізничного урядовця Антіна Тишинського та Фелікси-Марії. У сім’ї було троє дітей: доньки Ольга, Ізидора та син Ярослав.

Ольга навчалася у Станіславові (сьогодні Івано-Франківськ) у  початковій жіночій школі. Закінчила курси діловодства у Львові, а також приватну торгівельну школу. А опісля була практика у страховому товаристві “Дністер”. Від 1911 до 1931 року – вона уже член правління в Задатковій касі у Стрию Львівської області. Нелегко було юній, тендітній дівчині здобути довіру в чоловічого товариства, але вона змогла це зробити.

Двоюрідна сестра Ольги, Осипа, вийшла заміж за отця Йосифа Нижанківського, згодом – пароха у селі Великі Дідушичі. З цієї родини походить відомий митець – музикант і громадський діяч, священник Остап Нижанківський. А місто Стрий стало не лише визначальним для Ольги Бачинської щодо її кар’єри, але й  закутиною здійснення мрій, зокрема, на власне щастя. Тут вона зустріла супутника свого життя,  а ще – багатьох однодумців.

6 лютого 1909 року Ольга Бачинська виходить заміж за відомого громадського діяча, одного з ініціаторів та співзасновників Краєвого Молочарського Союзу (пізніше “Маслосоюзу”), адвоката Іларія Бачинського.

Доктор Іларій Бачинський починав шлях юриста та адвоката в канцелярії свого батька – одного з перших адвокатів Стрия, опісля  вчився і практикував у канцелярії таких метрів права, як Є. Петрушевич і Є. Олесницький. А в 1912 році відкрив у Стрию власну адвокатську канцелярію на вул. Потоцького, 15. Пробував свої сили за кордоном, зокрема у промисловості, навіть працював на фабриці мила у Гамбурзі. Повернувшись, мав намір закласти фабрику мила у Львові, проте не склалося. З вибухом Першої світової війни родина Бачинських переїздить до Австрії, де Іларій працює у Міністерстві скарбу у Відні. Опісля повертається до рідного Стрия і продовжує активну громадську та просвітницьку роботу.

Іларій Бачинський підтримував свою дружину у всіх починах, зокрема у дуже важливий та відповідальний час, коли тривала підготовка до виставки українських вишивок у Відні 1915 року. Крім того, написав розлогу статтю про вишивку та її значення, ймовірно, разом з дружиною.

Іларій Бачинський був учасником та ідейником усіх можливих товариств та організацій, що діяли тоді у Стрию. Зокрема, проводив велику хліборобську виставку, що діяла у місті 9 днів. Займався сокільним рухом, був головою товариства “Рідна Школа”. Після закінчення війни і смерті Євгена Олесницького очолив надзірну раду “Маслосоюзу”. Помер раптово 1925 року, перед тим пережив арешт, який підірвав його здоров’я.

Доктор Бачинський мав гарний родинний маєток. Після смерті чоловіка Ольга Бачинська віддає сиротам-швачкам три кімнати свого мешкання. Згадаємо, що у 1900 році у Львові було засновано Жіночу Промислову Спілку “Труд” для допомоги українкам у пошуках роботи. Однією з її філіалів була реміснича кооператива “Труд” у Стрию, яку організувала і довгі роки вела Ольга Бачинська. У ній знаходили працю здебільшого сироти, які після закінчення школи вчилися шити.

Нова влада – совіти, вигнали Ольгу Бачинську з власного помешкання. Не справдилися слова її чоловіка Іларія, котрий казав їй: “рускі будуть тебе на руках носити, бо працюєш тільки для народу, сиріт, простих служниць”. Лише завдяки заступництву вихованців сиротинця їй “великодушно” дозволили зайняти дві кімнати у власному будинку.

“Вишивки – як люди…”

Відень. 1915 рік. У маєтку  князя Ліхтенштейна відкрили унікальну мистецьку виставку народної творчості переселенців. Український відділ тоді вражав у саме серце. Наша видатна українка Ольга Бачинська – основна натхненниця, організаторка. Саме вона вирішила залучити до цієї виставки 300 українських біженок, що втекли від війни. У дивовижний спосіб вишивали  жінки ці речі: відтворювали узори з пам’яті чи відшивали зі своїх давніх сорочок, використовуючи оригінальну техніку вишивки. Аби не забути рідного, сакрального, аби зберегти українське мистецтво. Вишивали навіть діти. Пані Ольга майже пів року ретельно готувалася до важливої події.

Приваблювали зір чотириста видів вишивок на 112 картонках з 12 галицьких повітів і одного з Буковини. Найбільше червоного та чорного кольорів, рідше – жовтий та зелений. Проте тут була представлена не лише вишивка: на столах виблискували силянки, драбинки, гердани.

У популярному часописі для плекання домашньої культури “Нова хата” за 1927 рік бачимо на першій шпальті особливу світлину. Пан доктор Іларій із дружиною Ольгою, ймовірно, у власному помешканні, пильно вдивляються в об’єктив камери. Знимка ілюструє статтю “Народні вишивки” пані Гургулівни (Ірина Гургула – дослідниця, етнографка), де йдеться про неймовірну успішну віденську виставку 1915 року та колекції вишиванок Ольги Бачинської.

Рукописи орнаментів Ольги Бачинської дивом збереглися від нищення радянською владою. У 2015 році Стрийський краєзнавчий музей “Верховина” отримав у подарунок справжній скарб у вигляді замальовок Ольги Антонівни.

2023 року в Україні була видана особлива книга – творча збірка українських взорів Ольги Бачинської під назвою “Українські взори. Збірка Ольги Бачинської. Перше видання”. Автори: Леся Воронюк, Марина Олійник, Тетяна Зез. Видання створено у партнерстві ГО “Всесвітній День Вишиванки” та ГО “Вишивка в одязі видатних українців”. Для підготовки видання використано архівні матеріали Меморіального музею Ольги Бачинської, філії Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”.

Щодо виходу цієї книги спеціально для “Ukrainian people” дала коментар співавторка видання, засновниця Всесвітнього дня вишиванки, дослідниця, письменниця, громадська діячка Леся Воронюк:

“Вразило те, що ці рукописи Ольги Бачинської досі жодного разу не були опубліковані, хоч насправді вони є неймовірно цінними та цікавими. Адже йдеться про величезну кількість українських взорів, і що цінно – до періоду радянської окупації. Тому, коли ми дізналися, що такі орнаменти існують, ця збірка невидана, одразу поставили за мету зробити це. Ми з командою працювали близько пів року. Марина Олійник забезпечувала науковий супровід книги, коментарі. Багато часу пішло на те, щоби розшифрувати написи на сторінках, зроблені Ольгою Бачинською. Іноді в нас були кілька версій щодо скорочень і слів, ми застосовували багато різних методів, щоб це розшифрувати. Інша наша співавторка – Тетяна Зез, котра і натрапила на ці фонди. Вона відтворила з колегами-майстринями вишиту сорочку Ольги Бачинської. Це не просто книга. Було задіяно велику кількість науковців, майстрів, і це вийшов такий комплексний проєкт.

Я відкрила для себе постать Ольги Бачинської, коли дізналася про рукописи, про музей у Стрию. І була неймовірно вражена тим, якої величі це була дослідниця, якого масштабу була ця українка…”.

Зі слів Романи Савчин, наукової працівниці Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”:

“Свою збірку вишивок Ольга Бачинська в 1927 році передала на зберігання у Національний музей у Львові – єдиний на той час музей українського мистецтва, який за задумом Митрополита Андрея Шептицького, став центром духовності у Галичині. Колекція нараховує 996 зразків узорів, 39 готових виробів – сорочок, рушників, серветок, пошивок. Кожен взір паспортизований. Зразки вишивок нашиті на картон, згруповані за територіальним принципом, за типом орнаменту, колоритом і технікою. У збірці репрезентовано 20 галицьких і 1 буковинський повіт. За взорами, які зібрала ця жінка, сьогодні вишивають тисячі вишивальниць, які приходять у Національний музей у Львові.

У Меморіальному музеї Ольги Бачинської у Стрию також експонуються зразки вишивок, зібрані Ольгою Бачинською і подаровані Ольгою Бордуляк-Винницькою в 2015 році…”.

“Ми пекли бабки й коржики”

Так цікаво і водночас дещо несподівано звучить назва кулінарної книги Ольги Бачинської, яку видають цієї осені в рамках проєкту “Авторська кухня українська” (автор ідеї та засновниця Оксана Хмара). Про цей унікальний проєкт ми писали раніше на сторінках видання. Книгу відтворюють з кулінарного зошита-зшитка пані Бачинської.

Але більше можемо дізнатися від самої пані Оксани, упорядниці видання: “Цікавою була поява цієї книжки. Вже за сталою традицією нашого проєкту одна книга вказує шлях до іншої, нової. Саме так сталося і цього разу. Дружній проєкт “Вишивка в одязі видатних українців” відкрив нам цю перлину. Познайомив з науковцями музею Ольги Бачинської, що в Стрию. Так почалася робота над виданням нової книги… Не менш цікавою була і поява назви. Гортаючи старий  переписник – експонат музею Ольги Бачинської у Стрию, ми натрапили на запис, зроблений дитячою ручкою на одній зі сторінок  –  “22 липня ми пекли бабки й коржики. Йосип…”. Ця книга буде укладена на основі кулінарного переписника Ольги Бачинської 20-30-их років XX ст., який увійшов до видання повністю і доповнена вибраними переписами ще двох славних стриянок: Поточняк Євгенії (з дому Микитка) і Пронюк Віри-Дарії, вони розміщені у розділі “Давня стрийська кухня”. Отож привідкриємо дещо завісу таємничості і назвемо розділи цієї книги: “Бабки, пампухи, хліб”, “Тісточка, тіста і різні пляцушки”, “Торти”, “Пляцки і легуміни”, “Медівнички”, “Риби і різне не солодке”, “Напої”.

Не знаємо ким був той Йосип: родич, племінник чи просто близька дитини родини. Бо своїх дітей, на жаль, Бачинські не мали. Одначе цей теплий запис зберігся.  І далі процитуємо уривок з передмови Оксани Хмари до видання книги переписів п. Бачинської:

“Поруч з пишними “заморськими” тортами, кухня Ольги Бачинської і стриян вражає ще й своєю традицією, локальністю страв: розмаїті медівнички, коржики з кмином, пляцочки з маком, тістка водні (з використанням такої давньої технології виготовлення дріжджового тіста – втоплене тісто), рогальочки, хрусти, долки і пампушки…”.

Ілюстратором книги став цікавий український художник Тарас Кеб.

Спогади

1939 року радянська влада забрали все майно Ольги Бачинської, а 1940 року її виселили з власного дому. Така ж доля була у сотень інших видатних українців. Згадаймо, так було зі справою всього життя Климентини Авдикович (з її фабрикою “Фортуна нова”), сестрами Кульчицькими, видатними родинами Терещенків, Ханенків, Симиренків і усіма, хто посмів бути українцем на своїй землі. Українці на своїй землі мусили доживати у бідності, рятуючись від голоду та холоду. Хтось виїздив за кордон, а хтось, як Ольга Бачинська, залишились… Померла видатна українка Ольга Бачинська 24 липня 1951 року. Похована на Стрийському кладовищі біля чоловіка Іларія Бачинського.

Безцінні спогади про пані Ольгу Бачинську зберегла  її вихованка Ольга Волошин:

“Вечорами влітку на подвір’ї чарував душу запах матіоли. У таку пору п. Бачинська присідала на лавочці і шептала молитву. Від вулиці будиночок оживляла довга грядка, обсаджена широколистими квітами, які зеленіли круглий рік… Дуже любила пані Бачинська білу лілею, яку вирощувала на цій грядці перед будинком. Часто можна було бачити Добродійку, як вона працювала на грядочках. Тут був ідеальний порядок.

Хочеться дещо розповісти і про страви, які полюбляла варити наша пані. Один раз на два тижні варився борщ на декілька днів. Його зберігали у пивниці і переварювали щодня. Адже холодильників тоді не було. Досить часто на обід готували “потравку” з телятини. Це відвар телячої грудинки, заправлений запрашкою, засмаженою на маслі. Сюди сікли багато кропу та зеленої петрушки. До цієї страви варили розсипний рис. У великій пошані була гречка. Дуже часто до ґуляшів подавали не картоплю, а галушки з гречаної муки. Не обходилось без вареників…”.    

Зі спогадів Люби Сулик-Волошин: “Дуже любила свій знедолений народ, про що часто розповідала. Йому все життя допомагала, від нього черпала красу української вишивки, яку все життя збирала. До неї в Стрий приїздило багато жінок за порадами у вишиванні. Кожного дня, по обіді протягом багатьох років, сідала вона на дві години перемальовувати взори у спеціальні карти…”.

Ольга Бачинська, щиро турбуючись про Україну й українців, зробила неймовірний вклад у збереження українського мистецтва, наших традицій і звичаїв. Господь щедро дарував цій жінці таланти й виняткові риси характеру, які вона успішно розвивала усе своє життя. А вона жила, жертовно працюючи для громади й свого народу.

Сьогодні такі легендарні особистості спонукають нас бути справжніми українцями на своїй землі.

Фото: Стрийський краєзнавчий музей “Верховина”, а також від Лесі Воронюк та Оксани Хмари. Щира вдячність за коментарі, підказки і допомогу Оксані Хмарі, засновниці проєкту “Авторська кухня українська”

Ірина САДУЛА

Джерело: ukrainianpeople.us