10 цитат Педро Альмодовара про кіно, жінок та свою епатажність

Один з фільмів осіннього сезону ретроспективної серії від «Артхаус Трафік» — «За що мені це?» Педро Альмодовара.

Кінострічка знята ще 1984 року. Повторний прокат присвячений 40-річчю з початку її фільмувань, а також 75-річчю режисера.

«За що мені це?» розповідає про життя Ґлорії, сповнене різноманітних персонажів, подій та проблем. Фільм приніс великий успіх Педро Альмодовару.

Напередодні нового прокату стрічки ELLE зібрав десять цитат режисера про жінок, свої роботи та любов до кіно. 

«Я звертаюся до сільської культури як до місця, звідки походять мої персонажі. Це видно в “За що мені це?” та інших моїх стрічках. Я сам є поєднанням сільської та міської культури. Хоча я жив лише кілька років у селі, ті роки стали визначальними. Перш за все, вони привили мені розуміння важливості жінок, їхню всеприсутність у всіх ключових аспектах сім’ї; при тому, що ми жили в дуже строгій патріархії, саме жінки опікувалися всім. Ось чому мої жіночі персонажі є такими сильними».

«Я маю репутацію іспанського enfant terrible — я ніколи не намагався чи не хотів шокувати когось. Це був мій спосіб розповідати історії, мій спосіб бачити світ навколо, тому я поважаю моменти, коли був провокаційним, але я цього не прагнув. Не в тому сенсі, як, наприклад, Мадонна постійно намагалася шокувати — це не було моєю метою.

«Усі мої фільми мають автобіографічний вимір, але це відбувається опосередковано, через персонажів. Насправді я стою за всім, що відбувається і що говориться, але я ніколи не розповідаю про себе від першої особи. Щось у мені — ймовірно, відраза до дешевого самовираження — зупиняє мене від надто автобіографічного підходу до проєкту».

«Ще в дитинстві я був вигадником. Мені подобалося переказувати свою власну версію історій, які всі вже знали. Коли ми виходили з кінотеатру з моїми сестрами, я переказував їм увесь фільм. Зазвичай їм моя версія подобалася більше, ніж та, яку вони бачили».

«Кіно стало моїм життям. Я не маю на увазі паралельний світ, я маю на увазі саме моє життя. Іноді в мене складається враження, що повсякденна реальність існує лише для того, щоб забезпечити матеріал для мого наступного фільму».

«Кіно може заповнити порожнечі у житті та самотності».

«Моєю першою амбіцією було стати письменником. Мене завжди дуже цікавило написання текстів. Але, здається, у мене більше здібностей до того, щоб розповідати історії за допомогою образів. Виглядає так, що я маю більше таланту для створення фільмів, ніж для написання роману, про що я мрію. Мені завжди було легко дати волю своїй уяві. Для створення фільмів потрібна не тільки уява, а й багато пристрасті. Коли я відкрив для себе кінематограф як спосіб розповіді історій, я відчув, що знайшов те, що є в моїй природі».

«Мені подобається думати, що я оригінальний... Хоча мене порівнювали і з хорошими, і з поганими режисерами».

«Моя залежність — потреба розповідати історії. Якщо щось і змінилося, то це те, що мої стосунки з кінематографом стали напруженішими, більш проблематичними, адже завжди виникає питання: коли мій час закінчиться? Чи буде це останній фільм, який я зніму? Можливо, саме тому я не розвивав інших аспектів свого життя. Навпаки, мені здається, я їх скоротив. Тож тепер я дійшов до того, що кіно — це єдине, що робить мене цілим. Кіно — це єдине, що в мене є. Воно стало для мене і метою, і засобом».

«Я не вплутуюсь у стосунки з акторами. Я не настільки залучений до своїх фільмів... Якби я жив, як мої персонажі, то був би мертвий ще до того, як зняв би 16 фільмів».