Забута тема совкового життя Львова — фарцовщики

Більшість львів’ян народжених у 1960-70-х, побачивши ці світлини згадають одну давно забуту тему совкового життя. Фарцовщики.

Потреба простої радянської людини в товарах, які не виробляла могутня, але дуже легка промисловість, дала путівку в життя підпільній торговій касті фарцовщиків, а також успішно підтримувала їх довгі роки.

Пересічний львів’янин “ніжно згадує” цю епоху , коли купивши якусь імпортну лаху за чималі гроші, тішився нею два-три місяці і носив її 4-5 років. Теперішній молоді цього не зрозуміти. Почуття радості з тих пір сильно девальвувало і тепер такі емоції можуть викликати придбання нових меблів, чи навіть автомобіля.

Джинси та спідниці фірми Levi Strauss, Leе, Wrangler, Моntana , модні куртки, светри, сорочки, взуття, білизна і навіть жуйка, потрапляли в ссср різними шляхами. Це були іноземці, моряки, іноземні студенти, наші співвітчизники , хто мав можливість перетинати кордон. Але у Львові це були переважно іноземні туристи, в основній масі з Польщі. Вони, цільово приїздили до нас в справах гандльових, а також транзитом, прямуючи в Турцію. Завозили до нас свій і європейський товар, а повертаючись назад привозили турецький. Повертаючись домів вони продавали усе, що було в машині, навіть, інколи, частини своїх машин такі як акумулятори і колеса. Найдешевше товар в них можна було купити на вокзалах , або виїхавши на трасу поближче до кордону.

Найдорожче продати кінцевому споживачу, це забезпечувало подвійний “навар”. Але для дилетантів це була справа ризикована, адже можна було й “загриміти”. Тому більшість товару йшла через невеликі організовані групи, де кожен мав свою роль, а фактори небезпеки були “прикормлені” і не сильно турбували.

Якщо народ переплачував чималі гроші, то виходить, що йому було приємно та комфортно відчувати, що ти ходиш у дорогих та якісних речах. І дівчатка задивлялися на тебе більше, ніж на твоїх друзів. Та й сам себе ти відчував і красивіше, і більш вдалим, і навіть розумніші інших. Правда шкода було батьків цієї молоді , які напрягались і віддавали місячну зарплату і більше, щоб любиме чадо було “як всі”. Але навіть маючи гроші, треба було знайти бажаний одяг. Наприклад джинси було не тільки складно купити, але і знайти свій розмір. Тому хапали те, що було: якщо довгі – підшивали, маленькі – розтягували, на лейби не дуже то й дивились.

Так, дефіцитом не перебирали – які джинси вдавалося дістати, в таких і ходили. У Львові були “секретні”, чи то “конспіративні” квартири, де продавали, як тоді казали “шмотки”, доступ до яких обмежувався певним колом споживачів. У багатьох були знайомі , які могли ”дістати” і принести тобі додому бажану лаху.

Але основним місцем у Львові кінця 1970-х, де сповідувався тогочасний культ модних речей, була “барахолка”. Щонеділі на болотах в Рясному розквітала оаза капіталізму у країні развітога соціалізма. На неї з’їжджалися тисячі людей. Там можна було купити все й побачити раніше не бачені речі, але передовсім туди їхали по модний одяг, насамперед джинси, серед інших і по підробки-“самопали”, які втулювали необізнаним невдахам.

Там також збувався товар “цеховиків” і просто підприємливих людей , що шили вдома якийсь пристойний одяг, наприклад модні тоді плісеровані спідниці. Барахолку нібито влада й засуджувала, міліція влаштовувала рейди-полювання на спекулянтів, газета “Львовская правда” періодично запитувала “Чи потрібна нам барахолка?”, але через надзвичайну популярність знищити її було важко. Вже потім на зміну їй у центрі Львова, позаду театру ім. М. Заньковецької, виникла “скупка”. Але то було вже не то…

А потім раптом нам дозволили їздити за кордон і почалась нова епоха – “човникування”.

Довідково. На світлинах 1970-80-х років іноземні автомобілі та автобус на вулицях Львова і тогочасна молодь -“вся у фірмі”)).

Гриць СОВКІВ

Джерело