Актор і воїн: «Та ніхто не народжений для війни!»

Актор Євген Авдєєнко (позивний Авдєй) з початку повномасштабної війни воює в Третій штурмовій. Доти він майже два десятки років виходив на професійну сцену в Національному театрі ім. Лесі Українки та Театрі драми і комедії на лівому березі. Виставу «Ненароджені для війни» в новому для української сцени жанрі мілітарі-стендап, як нарік його режисер Анатолій Нейолов, зараз показують у різних містах країни. Це театральна документалка, в основі якої – реальне життя, думки та переживання військового. В основі моновистави – реальні історії бійців 3 ОШБр та особистий досвід Євгена Авдєєнка. Він виступає з мілітарі-стендапом вже два місяці поспіль, і в планах ще широка географія.

УСІ КОШТИ ЙДУТЬ НА ПОТОЧНІ ПОТРЕБИ ТРЕТЬОЇ ШТУРМОВОЇ

Ми спілкуємося з Євгеном після відіграної ним 14-ї вистави.

- Щоразу нові люди, тому це щоразу різний досвід, – каже він.

Актор розповідає, що десь на спектакль збирається повна зала, десь він грає при напівзаповненій.

- Буває, наприклад, що в Борисполі збираємо повний зал, а десь людей менше, аніж хотілося б. Особливо часто так випадало у серпні, коли було багато відпусток. Аби постійно збирати аншлаги – треба бути супермедійною особистістю, щоб тебе знало пів країни, чи блогером у Ютубі, чи виступати на ТБ. Ну і є такий момент, що нам приміщення для показу вистави завжди підбирають місцеві управління культури, тому часом це може бути зала на 200 місць, і вона буде заповнена вщент, а іншим разом – зала на 800, і якщо також прийде 200-300 людей, вона буде напівпорожня, – каже Євген.

Він зазначає, що завжди усі кошти, зібрані під час виступів, перераховують на актуальні для Третьої штурмової збори.

- Це і квитки, й донати, і все, що можемо зібрати під час вистав, – говорить він.

ВИСТАВА ДОПОМАГАЄ ЦИВІЛЬНИМ ЗРОЗУМІТИ ВІЙСЬКОВИХ

Актор каже, що першим понад десятком показів вистав задоволений.

- Найбільше задоволений тим, що вистава живе. Щоразу йдуть імпровізаційні моменти, бо вистава інтерактивна і часто є репліки із залу. Деякі я згодом цитую під час показу в іншому місті. Також дуже тішать схвальні відгуки, їх багато, я не всі бачу, лише ті, де мене позначають у соцмережах чи якось інакше передають свої враження. Часом доводиться перечікувати оплески після деяких фраз під час вистав та робити вимушені паузи.

За словами Авдєєнка, значна більшість його глядачів – жіноцтво та молодь, хоча вистава для всіх. Актора-військового тішить, що на його мілітарі-стендап приходять пари, де хтось – у пікселі чи мультикамі. Їхні відгуки особливо цінує.

- Якось до мене на виставу прийшла дівчинка з хлопцем (чи чоловіком) у формі. Після перегляду вони записали відеовідгук, тегнули мене. Дуже потішило, що вони радили своїй аудиторії обов’язково сходити на виставу, бо це допоможе краще розуміти військових, перебування у війську тощо. Особливо рекомендували цю моновиставу тим, хто боїться долучатися до Сил оборони.

В МУЛЬТИКАМІ ЗРУЧНО ВИХОДИТИ НА СЦЕНУ

- Як це – виходити на сцену в мультикамі? Для вас це сценічне вбрання – як для актора? Чи враховуючи, що ви військовий, нині це – частина роботи?

- Мені дуже комфортно. В принципі, я в цьому й репетирував, зрідка перевдягався у цивільний одяг. Я – військовий, тому звик до цього одягу. Це нормально для мене. Ну а для глядачів бачити актора у виставі «Ненароджені для війни» в однострої теж не дивина. Вони ж знають тематику, на що вони йдуть. Тому не здивовані. Це все дуже природно.

- Наскільки багато вашого особистого досвіду у ваших монологах зі сцени?

- Багато. Це все – особисте, навіть якщо йдеться не про пережите мною, а про історії когось зі знайомих чи незнайомих хлопців: про Авдіївку, Курдюмівку, про друзів зі школи, які терпіти один одного не могли колись, а потім опинилися в одній посадці... Так, це історії не мої, але якщо вони не будуть моїми на сцені, то нічого узагалі на неї виходити. А от сцени прощання з дружиною, рідними – це особисто пережите.

ПРИСВЯЧУЮ ПОБРАТИМАМ, ЯКІ ЗАРАЗ БІЛЯ ГАРМАТИ

Євген каже, що присвячує усі сказані під час вистав слова побратимам.

- Я зараз стою на сцені, а вони десь біля гармати чи в траншеї або окопі, працюють. Мені важливо знати, що я говорю ці слова і для них також. І також усім братам та сестрам, які загинули в цій війні. У мене достатньо великий список знайомих та близьких, яких вже немає... Тож це все поєднано, і всі думки та емоції переплітаються на сцені.

Цікавлюся в Євгена, чи був досвід показу цієї вистави для військових.

- Майже щоразу у залі є ветерани чи військові серед глядачів. Вони класно реагують, часто кидають репліки із залу, включаються в діалог. Я це завжди намагаюся використати. Учора на виставі були побратими-артилеристи, вони давали мені репліки майже як партнери по сцені.

Особливі відчуття, коли є поранені на виставі, каже актор.

- Один хлопець із серйозним пораненням обличчя написав відгук-лонгрід про виставу із закликом до цивільних: підіть і послухайте, все, що говорять зі сцени там, – правда.

Разом із тим, каже актор-військовий, бувають неоднозначні відчуття від того, що в залі досить мало чоловіків.

- Можливо, хтось боїться ТЦК – ведуться на ці моменти кацапської пропаганди і не виходять з дому. Я часом зі сцени ще й за ТЦК працюю. По-перше, це роз’яснювальна робота з цивільними, а по-друге, часто чую, що після вистави захотілося мобілізуватися.

АБО ГЕРОЙ ГЕРОЙСЬКИЙ, АБО “НЕНАРОДЖЕНИЙ”

Насамкінець нашої недовгої розмови говоримо про те, чому взагалі з’являється та живе ця теза про «не народжених для війни».

Євген пояснює, що з початку повномасштабної у суспільстві сформувалися дві протилежні думки про військових.

- З одного боку, значна більшість цивільних уявляють військових якимось рексами, такими героями геройськими. І коли звичайні хлопці бачать сюжети в медіа про таких героїв, порівнюють себе з ними, то кажуть: “Та куди мені... Я не народжений для війни”. А армія, військо – це, насправді, такі ж самі звичайні люди, як і він. Героїв – одиниці!

З іншого боку, є купа блогерів або просто цивільних людей, які не соромляться розповідати про те, що вони не народжені для війни. Нещодавно зачепив молодик у сюжеті по ТБ, який давав інтерв’ю та казав, що він би, може, й мобілізувався, але поки не буде чітких термінів служби, то не робитиме цього. Тригернуло, що молодику на вигляд 30 років, він угодований і виглядає здоровим, у модних окулярах – і це все про “чіткі терміни” він розповідає в 2024 році у Запоріжжі, в області, де ворог окупував половину регіону! Мені, слухаючи його, хотілося спитати: а чого ти досі не у війську, у тебе ж ворог під боком?! Звісно, я можу помиляюся і це вигляд обманює, може, в нього нема нирки чи щось там із колінами або хребтом... Але виглядав він здоровим, – каже Євген.

А тоді вибачається за бурхливу реакцію, яку викликають в нього «ненароджені для війни» парубки.

- У мене є й колеги, – продовжує військовий, – які також кажуть, що не народжені для війни. “Ну мене ж там одразу вб’ють!” Ага, а мене народили в Спарті, і я змалечку знав, як треба стріляти з гармати, і тому поїхав артилеристом на Бахмутський напрямок! Найгірше, коли ті ж актори, що так говорять, грають у кіно військових, одягають піксель, за сценарієм убивають ворогів чи зображають сучасних героїв війни. І їм геть не соромно, але от для війни вони не народжені... Думають, що вони кажуть правду чи виглядають правдиво на сцені чи в кадрі при цьому.

УСІ МУСИМО ПРАЦЮВАТИ, ЩОБ ВІЙНА ЗАКІНЧИЛАСЯ

Насправді, каже Євген Авдєєнко, ніхто не народжується для війни.

- Усі ми народжуємося, аби творити, креативити, щоб жити, зрештою! Є між нами й такі люди, як був Да Вінчі (Дмитро Коцюбайло, – ред.), як був Друг Фарш (Олександр Свіщ, – ред.), для них війна – це їхня стихія. Але й вони теж не були народжені для війни, просто вони себе дивовижно на ній проявили і стали легендами. Це хист, талант, який даний далеко не усім.

У виставі я наголошую, що ніхто не народжений для війни, але всі ми мусимо попрацювати, аби вона закінчилася. У нас у Третій штурмовій не всі штурмовики. Для того, щоб працював один штурмовик на фронті, потрібна робота іще п’ятьох людей за іншими спеціальностями. Водії, техслужба, забезпечення. Це цілий ланцюжок у системі. Плюс за військовими стоять іще цивільні, які донатять, купують машини, волонтерять, шиють сітки. До речі, мене дуже втішає, що в більшості театрів чи сценічних майданчиків, де ми граємо виставу, облаштовані локації з плетіння сіток і жінки плетуть постійно. Це вражає!

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото надані пресслужбою Третьої штурмової бригади