Чи є іноземна архітектура 1930-х років українською спадщиною? Пояснюємо на прикладі санаторію «Затока» на Одещині

Будівель міжвоєнного модернізму на територіях України, які знаходилися на момент їх зведення поза кордонами СРСР, величезна кількість. Лише у Львові їх понад дві сотні. В інших обласних центрах на заході України, серед яких Луцьк, Івано-Франківськ, Тернопіль, Рівне, Ужгород, Чернівці, їх також може бути близько сотні в кожному. Багато таких будівель і в малих містечках. 

Велика кількість таких об’єктів пояснюється тим, що історичний період, протягом якого їх зводили, був порівняно нещодавно, а тому ці споруди збереглись у доволі хорошому стані. Крім цього, у 1920-их та 1930-их роках спостерігався своєрідний будівельний бум. Молоді країни Центральної Європи змагалися між собою в архітектурно-будівельних презентаціях, які демонстрували спроможність націй йти у майбутнє та розвивати власні державні інституції. Новоутворені держави потребували нових адміністративних будівель навіть у маленьких містечках, будувалися нові транспортні артерії, щоб об’єднати країну, відповідно зводилися вокзали, була велика потреба у нових навчальних закладах, медичних установах, технічно-комунальних службах тощо. 

Цей час збігся з технічною революцією: з’явилися літаки та аеропорти, телефони та телефонні станції, кінематограф та кінотеатри й багато іншого, що потребувало спеціальних будівель. Й ці нові будівлі особливо відповідали тогочасним соціальним потребам. 

Проте точна кількість таких будівель на території України наразі невідома.

По-перше, будувалися не лише громадські, але й промислові об’єкти. Також абсолютна більшість споруд доби архітектури міжвоєнного модернізму реалізовувалася у вигляді невеликих приватних будинків чи вілл. По-друге, до нашого часу доходять одиниці пам’яток, та й більшість з них перебудована до невпізнаваності. По-третє, в України загалом немає підрахунків об’єктів ні міжвоєнного, ні повоєнного модернізму. 

У 2021 році  за ініціативи ДЕ НЕ ДЕ (мистецька ініціатива, яка досліджує процеси декомунізації, зміни міського середовища в контексті ідеологічних зсувів і пропонує критичне переосмислення радянської спадщини, – ред.) розпочалась робота щодо осмислення та підрахунку радянської та української мистецької й архітектурної спадщини у регіонах нашої країни. Також того ж року Мінкульт уклав меморандум із громадськими організаціями, які опікуються питанням збереження мистецтва та архітектури, про збереження культурної спадщини. Планувалось об’єднати зусилля і спільно захистити об’єкти, які найбільше страждають від хаотичної забудови і погано спланованого міського розвитку. Проте початок повномасштабного вторгнення Росії зупинив ці ініціативи.

Особливості міжвоєнного модернізму

Сучасна архітектура початку XX століття надзвичайно різноманітна, проте має й спільні риси. Архітектурознавець та музейний фахівець родом з Херсона Сергій Дяченко пояснює, що в контексті міжвоєнної забудови західних областей України під терміном «модернізм» ми маємо на увазі перш за все функціоналізм, який ставив на меті максимально полегшити життя та побут людини, відштовхуючись від її потреб, та буквально від її параметрів. 

За словами Сергія, на початку ХХ століття архітектура функціоналізму виділялась двома важливими рисами. Перша риса – це ігнорування будь-яких прикрас на фасадах, що не несли жодної користі, адже цінувалась максимальна функціональність. Але художність у функціоналізмі перейшла на пропорційність між чистими площинами та рельєфними (поєднання двох фактур – наприклад, геометрично розчленованими віконними площинами), або між склом та бетоном, та загалом у гру об’ємів, де окремими кольорами на фасаді стали світло та тінь. Другою рисою стало поєднання архітектури з природою: заведення природи в будівлю, або гармонійне введення архітектури в природу. У широкому сенсі природним ландшафтом вважався навіть міський ландшафт, зауважує Дяченко. Тобто важливою була взаємодія споруди з оточенням.

Спеціаліст з історико-культурної спадщини Департаменту культури і туризму Запорізької міськради Павло Кравчук каже, що модерністська архітектура – це передусім архітектура масова.

«Масовість пов’язана з тим, що відбуваються урбанізаційні процеси й поставав запит якомога швидше розселити якомога більше людей. Тому функціоналізм, модернізм міжвоєнного часу намагається використовувати сучасні матеріали, які більш придатні для швидкого будівництва», – пояснює він.

Павло розповідає, що архітектура модернізму формувалась від навколишнього соціального запиту. 

«Модерністська архітектура пов’язана не лише з ідеями архітекторів, а й з розвитком суспільства в цілому. І міжвоєнна архітектура сформувалась, засвоївши необхідність функціональної досконалості та придатності», – наголошує він.

Чи є українською спадщиною санаторій «Затока» та споруди з подібною історією?

Звісно постає питання «спадщиною якої країни є будівля санаторію?», адже споруда проєктувалась за ініціативою Румунії, там працювали румунські архітектори та лікарі. Проте будівля вже тривалий час знаходиться на території України, функціонувала, як український санаторний заклад.

Сергій Дяченко переконаний, що санаторій у Затоці безумовно є українською спадщиною.

«Мова не лише про міжнародне право, за яким все, що знаходиться в міжнародно визнаних кордонах є українським. Це українська спадщина у тому сенсі, що територія Буджаку формувалася у сфері впливу Дністрово-Дніпровських культур тисячоліттями, що власне культура Буджаку вже впливала на все, що у ній народжувалося у різні часи під впливом інших культур», – пояснює Сергій.

За його словами, також все, що з’являлося із занесеного зовні (рухомі й нерухомі пам’ятки, технології, культури) починало у свою чергу впливати на місцеві традиції та особливості. Навіть антична спадщина Північного Причорномор’я є безперечно українською, тому що греки, римляни та інші колоністи комунікували з місцевими мешканцями, адаптувалися до місцевих традицій й зрештою самі брали участь у формуванні тогочасної культури, каже Дяченко.

«Тобто з практичного боку все краще, що заносилося на нашу землю, бралося на озброєння, а все нежиттєздатне відкидалося – таким чином формується й нація, й культура», – додає він.

З цією думкою погоджується й  мистецтвознавиця та кураторка проєкту Soviet mosaics in Ukraine Євгенія Моляр. За її словами спадщина, приналежність та культурна спадщина – належать території.

Євгенія наводить приклад Ташкенту. Вона розповідає, що після землетрусу (катастрофічний землетрус магнітудою 5,2, що стався 26 квітня 1966 року) у столиці Узбекистану до міста приїжджали спеціалісти, які зводили нові будівлі. За словами Моляр, в Ташкенті є цілий квартал, збудований українськими архітекторами. В одній зі шкіл є навіть мозаїка з Тарасом Шевченком. Попри це, всі ці будівлі – це модерністська спадщина Узбекистану, а не України.

«Звісно, ми (українці) можемо мати стосунок до цих будівель як автори, але претендувати на цю спадщину ми, звісно, не можемо», – пояснює Євгенія.

Павло Кравчук називає такі будівлі транснаціональною спадщиною. Він вважає, що вона належить історії декількох народів. У приклад Павло наводить споруди у Львові, які були побудовані тоді, коли місто знаходилось під польською владою. Наразі всі ці історичні будівлі, звісно, належать до української спадщини. Проте й Польща дбає про них, як про частину своєї власної історії. Наприклад, за допомогою різних грантових програм залучає гроші на реставрацію окремих об’єктів,  та видає у себе у Польщі каталоги міжвоєнного модернізму польського, які популяризують в тому числі споруди, які тепер належать Україні.

Євгенія Моляр також розповідає про подібний досвід інших країн. 

«У середмісті Рима є пам’ятки інститутів різних країн, які будували архітектори різних країн. Наприклад, Бельгійський, Румунський та Японський інститути. Ті країни, які їх будували, ними опікуються. Вони їх реставрують, вкладають гроші, щоб вони функціонували й піклуються про них. Але все одно ці будівлі – це італійська архітектурна спадщина. Багатонаціональність й багатоманіття архітектури, власне тим й цінне, що відбувався, взаємозв’язок, обмін і є важливість підтримувати оцю барвистість архітектурного надбання», – каже Євгенія.

• #Архітектура