Про квадроберів: Це не про дітей, це про дурних, переляканих дорослих

Дуже прикольно спостерігати, як люди заново проговорюють ті самі страхи та ті самі стереотипи, що й у минулих поколіннях, навіть не відстрілюючи цього. Буквально слово в слово.

От наприклад.

"Це ескапізм, втеча від реальності, а в час, коли дитяча психіка лише розвивається, це може сильно зашкодити".

Тут я, звісно, згадую, як це свого часу про рольовиків казали, але не суть. Іронія в тому, що так, це дійсно ескапізм. Втеча від реальності.

Як і будь-яка гра за визначенням.

Будь-яка ігрова активність і будь-яка форма творчості є ескапізмом. Також ним є сприйняття будь-якої чужої творчості — включно з читанням книжок, театром, переглядом серіалів хоч про доктора Хауса, хоч про рабиню Ізауру, відеоіграми та переглядом футболу.

Читайте також: Колообіг міністерств у природі, або Чому МКСК не врятує ні культуру, ні стратегічні комунікації 

Казати: "Ой леле, дитина займається ескапізмом" - це безумство на кшталт переймання тим, що дитина грається. Дитина має займатися ескапізмом. Якщо вона їм не займається, час хвилюватися за її здоров'я. Дорослим теж час від часу не завадило б.

Чи "це заважає дитині соціалізуватися".

Взагалі-то рівно навпаки. Будь-яка характерна активність, яку поділяють інші діти, допомагає дитині соціалізуватися. В неї з іншими дітьми виникає ще одна спільна тема.

Окремі батюшки шукають там психічні відхилення та біснуватість. Хоча краще б пошукали в собі відповідь на питання, чому вони вбачають демонів там, де діти виконують заповідь бути, як діти.

Окремі люди шукають там вплив закордонної агентури, що розтліває нашу молодь. В повітрі висить тяжкий запах огірків, бобових та плану Даллеса.

Деякі включають "а ми покоління тому…".

Саме так — кидали карбід в калюжу, жбурляли згори кондоми з водою, билися вулиця на вулицю. В кращому випадку — збирали фантики від поганих турецьких жуйок. Буває. А ці діти кращі.

"А якщо воно далі піде...".

Бо ж, як відомо, "сегодня ты играешь джаз, а завтра родину продашь". А від саксофона до ножа — один крок.

І, головне, всі ці аргументи чудово можна спроєктувати на будь-яку забавку чи субкультуру. Вони універсальні тому, що вони не про якесь конкретне явище, а про страх перед чимось незнайомим. Все те ж можна було сказати — і казали — про дітей, що засиджувались над книжками, про дітей, що слухали рок та носили довге волосся, про дітей, що грали у "Вовк ловить яйця".

Бо це не про дітей. Це про дурних, переляканих дорослих.

Якими краще не бути.

* Публікується зі збереженням стилістики автора

Джерело

Про автора: Віктор Трегубов, український журналіст, блогер, публіцист та громадсько-політичний діяч

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.