Україномовна печатка Ставропігійського інституту у Львові

Діяльність Ставропігійського інституту у Львові впродовж 1916—1922 років висвітлювали, як його члени, так і сучасні історики. Однак, печатка інституту окресленого періоду залишалась поза увагою науковців.

В червні 1915 року, з відступом російських військ зі Львова, виїхало керівництво інституту на чолі з сеньйором Іваном Цибиком. З собою вони вивезли: „всі музеальні предмети, суректи, інвентарні та бухальтерські книги, та грамоти і рішення за весь час російської інвазії“.

Влітку 1915 року в приміщеннях Ставропігійського інституту у Львові розміщувалась Збірна станиця Українських січових стрільців.

Щоб забезпечити збереженість залишеного інститутського майна дирекція львівської поліції призначила куратора — старшого комісара поліції Адама Смулку. Ці обов’язки він виконував з липня 1915 року до лютого 1916 року. В січні 1916 року було прийнято 116 нових членів інституту. Куратор скликав на загальні збори усіх членів, як давніх, так і нових, для обрання керівництва.

Надзвичайні збори Ставропігійського інституту у Львові, скликані на 2 лютого 1916 р., в кількості 76 членів, обрали: сеньйором — Григорія Кузьму, заступниками сеньйора — Івана Кивелюка та Юліяна Січинського. До Ради увійшли також: д-р Степан Баран, Олександер Барвінський, д-р Сидір Голубович, Сидір Громницький, Олександер Кмицикевич, д-р Олександер Кульчицький, д-р Кость Левицький, д-р Євген Озаркевич, Сидір Мидловський, Михайло Стефанівський, Лев Шехович, д-р Василь Щурат. До контрольної комісії обрано: Карла Бандрівського, Григорія Пежанського та Омеляна Саєвича.

30 квітня 1916 р. загальні збори Ставропігійського інституту у Львові, в кількості 47 членів, обрали нове керівництво: сеньйором — Лева Шеховича, заступниками сеньйора — Олександра Кмицикевича та Юліяна Січинського. До Ради обрано: Карла Бандрівського, д-ра Степана Барана, Олександра Барвінського, д-ра Сидора Голубовича, Сидора Громницького, Романа Зубика, д-ра Олександра Кульчицького, д-ра Костя Левицького, д-ра Євгена Озаркевича, Сидора Мидловського, Михайла Стефанівського, д-ра Василя Щурата. До контрольної комісії обрано: Осипа Делькевича, Дениса Коренця, Омеляна Саєвича. 26 грудня 1916 р. на загальних зборах обрано: заступником сеньйора — Степана Федака, членами Ради — Володимира Левицького (Лукича), Зенона Лукавецького, Михайла Пачовського.

Наступні чергові загальні збори Ставропігійського інституту у Львові, які відбулись 22 квітня 1917 р., в кількості 43 членів, обрали: сеньйором — д-ра Степана Федака, заступниками сеньйора — Олександра Барвінського та Юліяна Січинського. До Ради увійшли: д-р Степан Баран, д-р Сидір Голубович, Сидір Громницький, Роман Зубик, Володимир Левицький, д-р Кость Левицький, Зенон Лукавецький, д-р Любомир Рожанський, Михайло Стефанівський, д-р Василь Щурат, Михайло Яценьо. До контрольної комісії обрано: Дениса Коренця, Михайла Павлишака та Омеляна Саєвича.

Ставропігійці активно працювали над поширенням використання української мови. Так, на засіданні 3 квітня 1918 р. вирішено написи на будівлях інституту замінити на україномовні. Усі печатки також було замінено українськими. Особливість нової печатки в тому, що напис по колу, на відміну від попередніх, з використанням „язичія“, виконаний українською мовою.

Зображення в центрі печатки відповідає одному із варіантів, який використовували раніше. У середині картуша маньєристичного стилю, „патріарший“ хрест на пагорбі — символ статусу інституції, а саме прямого підпорядкування Константинопольському Патріархові, згідно привілею від 1592 року. Найдавніше використання „патріаршого“ трираменного хреста на пагорбі зустрічаємо на одному з метопів фризу ставропігійського храму Успіння Пресвятої Богородиці збудованого ще в 1591—1629 роках.

У 1709 році Львівське ставропігійське Успенське братство перейшло в підпорядкування Апостольському Престолові, однак, незважаючи на зміну Патріархів (з Константинопольського на Римського), традиційна для нього символіка використовувалась до 1939 року, вже його правонаступником — Ставропігійським інститутом у Львові.

Окрім печатки українізовано й канцелярський штамп інституту. З 1916 року канцелярією інституту відав Ярослав Вітошинський, з 1920 р. — Зиґфрід Турянський.

12 травня 1918 р. чергові загальні збори Ставропігійського інституту у Львові, в кількості 47 членів, обрали: сеньйором — д-ра Степана Федака, заступниками сеньйора — Сидора Громницького та Юліяна Січинського. До Ради обрано: Амврозія Андроховича, Олександра Барвінського, д-ра Сидора Голубовича, Романа Зубика, д-ра Костя Левицького, Йосафата Пиндюка, д-ра Любомира Рожанського, Романа Сосновського, д-ра Кирила Студинського, Володимира Тиховського, д-ра Романа Чайківського, Михайла Яценя.

Під кінець Першої світової війни українці рішуче приступили до відновлення своєї державності. 1 листопада 1918 р. у Львові встановлено українську владу. Однак, поляки з допомогою західних держав виступили зі зброєю проти права українського народу на самовизначення. Розпочалась війна. У листопаді 1918 року в приміщенні Ставропігійського інституту у Львові, де раніше розташовувався вивезений москвофілами музей, свої засідання проводила Українська Національна Рада, а в „1919—1920 р. були тут бюра Українського Горожанського Комітету“.

Під час війни за незалежність Західно-Української Народної Республіки загальних зборів не було, поточні питання інституту вирішував сеньйорат, оскільки будь-які зібрання в місті були заборонені польськими окупантами.

8 травня 1921 р. загальні збори Ставропігійського інституту у Львові, обрали: сеньйором — д-ра Степана Федака, заступниками сеньйора — д-ра Романа Чайківського та Володимира Децикевича. До Ради увійшли: Микола Бабин, Іван Бережницький, Іван Брик, Сидір Громницький, Михайло Денис, Зенон Лукавецький, Онуфрій Пащак, Юліян Січинський, Михайло Стефанівський, Ярослав Стефанович, Михайло Ференцевич, Михайло Яценьо.

З січня 1916 року по лютий 1922 року, до Ставропігійського інституту у Львові було обрано 207 членів, за іншими даними — 212.

Незважаючи на війни, ставропігійці розробили документацію щодо реставрації храму Успіння Пресвятої Богородиці з врахуванням вимог пам’яткоохоронців та рекомендацій авторитетних мистецтвознавців, і провели певні заходи щодо збереження та обнови храмового комплексу. Також ставропігійці активно розвивали науково-педагогічний напрям діяльності. На підставі традиції високої школи Львівського ставропігійського Успенського братства 9 березня 1920 р. в приміщенні вивезеного музею розпочато курси Українського таємного університету, проведення яких відразу заборонила поліція. У 1921 р. інститут видав „Збірник Львівської Ставропігії“ з розвідками: О. Барвінського, А. Андроховича, І. Брика, І. Крип’якевича, В. Карповича, М. Тершаковця, М. Голубця, І. Свєнціцького, вступним словом К. Студинського і покажчиком Я. Гординського. Схвальну (правда з упередженими ідейними застереженнями) оцінку це видання отримало навіть від москвофілів.

Характеризуючи діяльність старопігійців у 1916—1922 роках, М. Третяк зауважив, що: „Слѣдуетъ еще прибавить старанія правленія въ цѣли созданія эмблемовъ и отличий для членовъ, около реституціи „Альбома“ и музея, основанія библіотеки, а все это осталось неисполнено по поводу недостатка средствъ“.

Під час польської окупації становище свідомих українців стало доволі складним, оскільки вони опинились поміж агресивним державним апаратом та лояльними до влади москвофілами, які наполегливо вимагали повернення їм інституту. Рескриптом Львівського воєводства, від 16 лютого 1922 р., вибори членів Ставропігійського інституту у Львові, проведені ще в 1916 році, визначено незаконними. Так, через москвофілів і поляків, закінчився шестирічний період української історії Ставропігійського інституту у Львові.

Руслан СЕРЦЕЛЕВИЧ
магістр історії, член Українського геральдичного товариства

Джерела

1. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. — Ф. 129, Оп. 2, Спр. 21: Звіти про діяльність і списки членів за 1916—1919 рр. — 38 арк.
2. Барвінський А. Ставропигійська церква Успенія Пр. Богородиці у Львові і заходи коло її обнови і прикраси // Збірник Львівської Ставропігії. Минуле і сучасне: Студії, замітки, матеріяли / Під ред. К. Студинського. — Львів, 1921. — Т. 1. — С. 1—54.
3. ВаврикъВ. Р. Черные дни Ставропигійскаго Института. — Львовъ, 1928. — 72 c.
4. Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI—XVII віцї. — Київ; Львів, 1912. — 248с.: іл.
5. Збірник Львівської Ставропігії. Минуле і сучасне: Студії, замітки, матеріяли / Під ред. К. Студинського. ‒ Львів, 1921. — Т. 1. — 372 с.
6. Изъ истории Ставропигйскаго Института въ 1914—1922гг. // Временникъ Ставропигійскаго института съ мѣсяцесловомъ на 1923 годъ. — Львовъ, 1922. — С. 56—61.
7. Киричук О. Ставропігійський інститут у Львові (1914—1924 рр.) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. — Вип. 6: Західно-Українська Народна Республіка: історія і традиції. — Львів, 2000. — С.335—340.
8. Котлобулатова І. Львів на фотографії — 2: 1860—2011 / Наук. і літ ред. Ю. Бірюльов. — Львів: „Центр Європи“, 2011. — 352 с.: іл.
9. [Крипякевич І.] І. К. Руська вулиця у Львові // Життя і знання. — Р. IV. — 1931, березень. — Ч.6 (42). — С. 174—177.
10. Крипякевич І. Історичні проходи по Львові (З багатьома ілюстраціями). — Львів: Накладом Товариства „Просвіта“ у Львові, 1932. — (Видання Товариства „Просвіта“ Ч. 771). — 168 с.
11. Мудрий В. Змагання за українські університети в Галичині. — Львів; Нью-Йорк: НТШ, 1999. — 194 с.: іл.
12. ОрлевичІ. Львівський Ставропігійський інститут (1914—1925) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. — Вип. 18: Західно-Українська Народна Республіка: до 90-річчя утворення. — Львів, 2009. — С. 153—169.
13. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: Иллюстрированный справочник-каталог. — Т. 3: Львовская обл.; Николаевская обл.; Одесская обл., Полтавская обл., Ровенская обл. / Ред. кол.: Г. Н. Логвин (отв. ред.) и др. — Киев: „Будівельник“, 1985. — 337 с.: ил.
14. Привілеї національних громад міста Львова (XIV—XVIII ст.) / Упоряд. М. Капраль; Наук. ред. Я. Дашкевич, Р. Шуст. — Львів: МГКО „Документальна скарбниця Львова“, 2000. — 576с: іл. — („Львівські історичні пам’ятки“. — Т. II).
15. Серцелевич Р. Печатка Музею Ставропігійського інституту у Львові // Знак. Вісник Українського геральдичного товариства / Ред. А. Гречило. — 2012, серпень. — Ч. 57. — С. 5.
16. Третякь Н. Исторія Ставропигійскаго Института въ послѣднемъ десятилѣтіи. 1915—1925. // Временникъ Ставропигійскаго Института съ мѣсяцесловомъ на обыкновенный годъ 1925 числящій 365 дней. — Львовъ, 1924. — С. 45—61.
17. Яворскій Ю. Кукушкино яичко въ Ставропигіи // Временникъ Ставропигійскаго института съ мѣсяцесловомъ на 1923 годъ. — Львовъ, 1922. — С. 62—64.