Чому румунські роми будують такі специфічні будинки-палаци?

У ромських спільнотах нерідко можна побачити будинки, що радше нагадують палаци — великі багатоповерхові споруди з безліччю прикрас, покликані показати статки господаря. Чимало хто вважає їх взірцями несмаку, однак за цим стоїть історія утисків ромського народу.

В Європі найбільша концентрація ромів — у Румунії. Репортери The Guardian побували у кількох селищах у Трансильванії, щоб дослідити цей тип вернакулярної (тобто народної, традиційної) архітектури. Серед гусячого посліду на брудних вулицях найменше очікуєш побачити палаци, прикрашені головами медуз Versace, емблеми-корони Rolex на металевих парканах, позолоту, мармур, гіпсову ліпнину і колони коринфського ордеру. Ці будинки суміщають отоманську розкіш, візантійські та неокласицистичні елементи з ласвегаським шиком. У місті Хацег одні власники звели на подвір’ї двометрову Ейфелеву вежу, на що їхні сусіди відповіли моделлю Статуї свободи.

Ромські палаци почали поставати з початку 1990-х років. Житло ромів довгі століття асоціювалося з кибиками, наметами або хижами. Величезні будинки з показними елементами розкоші були покликані протистояти цьому стереотипу й водночас утверджувати етнічну ідентичність, пише антрополог Франсуа Руеґґ.

«Ми навчені ненавидіти все, що не відповідає правилам, — пояснює румунський фотограф Лауріан Гініцою, який документує ромські палаци. — Наше суспільство повністю расистське щодо ромської громади, тому ці будівлі часто відкидають як кітч і несмак. Але ніде більше за останні роки ви не знайдете архітектурного стилю, настільки тісно пов’язаного з етнічною групою, який би втілював їхнє бажання бути помітними і повернути собі почуття власної гідності».

На одній із його фотографій — маєток із велетенський золотим куполом, що нагадує Капітолій у Вашингтоні. Власник розповів Гініцою, що побачив таке на 50-доларовій банкноті, й хотів, аби будинок уособлював багатство і впливовість.

Ці показні будинки — своєрідна реакція на виключеність ромів із суспільства та бажання заявити про своє існування, утвердитися як етнічна група.

«Багато ромів засмучені ставленням до них із боку громадськості, і я вважаю, що це такий спосіб заявити: “Я теж існую. Це те, ким я є”», — каже Себастьян Кувельє, автор книги «Циганські королеви».

• Цигани — пейоративна назва, яка відсилає до турецького «бідні люди». У деяких європейських мовах їй відповідає екзонім Gypsy чи Gitano, що так само вважається некоректним, — він походить від слова «єгиптяни». Чимало ромів самі називають себе «циганами» й навіть пишаються цим, однак для людини поза цією спільнотою краще використовувати слово «роми».

Роми прибули до Румунії у XIV столітті й відразу стали рабами бояр (шляхтичів) і православної церкви. Нещадна експлуатація ромської праці тривала пів тисячоліття. Після скасування рабства у середині ХІХ століття 250 тисяч колишніх рабів-ромів не отримали жодної компенсації — натомість щедро винагородили їхніх поневолювачів.

У ХХ столітті сталася нова біда — Голокост, під час якого нацисти вбили в Європі, за різними оцінками, від 250 тисяч до 1,5 мільйона ромів. Про Ромський голокост згадують рідше, ніж про винищення євреїв, однак у процентному відношенні саме ромська етнічна група найбільше потерпіла від нацистів, втративши 90% популяції.

У 1960-70-х роках Румунія організувала примусові переселення ромів. Режим Ніколае Чаушеску прагнув урбанізувати та «нормалізувати» цю спільноту, переміщаючи їх у міські новобудови та зносячи цілі села. Разом із тим було розірвано зв’язки громади та викорінено традиції. Руйнування культурних цінностей етнічної групи має ознаки геноциду, згідно з міжнародним правом.

Після страти Чаушеску, який сам обожнював розкішні палаци, чималій кількості ромів вдалося розбагатіти. Декому — практично за день, коли їм повернули конфісковане золото. Інші заробляли продажем металобрухту, на заробітках за кордоном, або ж завдяки сірому бізнесу в хаосі формування ринкової економіки.

У місті Бузеску, де сконцентрована значна ромська громада, є маєток Дана Фінуцу, якого арештували у 1990-х за шахрайство. Після винесення вироку він присягнувся побудувати будинок у вигляді будівлі суду, де його засудили. Що й було зроблено. Згодом Фінуцу з дружиною загинув в автокатастрофі, й нині їхні тіла спочивають у мавзолеї, спроєктованому у вигляді ще однієї, вже меншої версії будівлі суду. Це такий собі архітектурний середній палець із могили.

Ці будинки не стільки житло, скільки ритуальні об’єкти. В деяких навіть не живуть господарі. Це місце для особливих подій, таких як весілля, похорони та сімейні бенкети. Самі ж родини часто мешкають у менших будинках на ділянці.

У деких розкішних маєтках навіть немає кухні та ванної. У ромів є суворий символічний поділ на чисте й нечисте, пояснює Рудольф Граф, автор книги «Циганські палаци». Ці будинки — сакралізовані місця, які не можна забруднювати туалетами і поранням із їжею.

Так, на одній із фотографій Гінітою видно інтер’єр із двома величними сходами, що ведуть у нікуди. Вони просто для краси.

• #Архітектура
• #Роми
• #Румунія