Група дослідників оцифровує плівки унікального кіноархіву «Національної кінематеки України»

Ще у 2021 році колектив «Група Кінотрон» розпочав створення каталогу для архіву з понад одинадцяти тисяч кіноплівок, який протягом кількох десятиліть зберігався у неналежних умовах. Серед цих кіноплівок унікальні твори, які створювались за часів незалежної України. Деякі з них збереженні в єдиному екземплярі.

«Я вже декілька років знав, що в Національній кінематиці Україні зберігається кілька тисяч коробок з плівкою, в тому числі з унікальними кіноматеріалами, до яких не було доступу тривалий час. І було зрозуміло, що цей архів необхідно зберегти», — розповідає учасник колективу, кінорежисер Олексій Радинський.

Чотири роки тому Олексій збирав архівні матеріали для іншого свого проєкту й збирався пошукати їх в цьому архіві. Проте коли вони з командою потрапили на горище, де зберігалась плівка, виявилось, що цей архів значно більший, ніж очікувалось — під час першого опису нарахували понад одинадцять тисяч одиниць кіноплівки.

«Це феноменальна кількість матеріалів, які не були каталогізовані чи описані», — говорить Олексій.

Тому колектив «Групи Кінотрон» у 2021-му році створив каталог знайдених кіноплівок, а цього року у співпраці з «Національною кінематекою України» та за підтримки УКФ розпочав проєкт з оцифрування двохсот найцікавіших одиниць з цього архіву. 

«Ми багато кажемо про те, що українців не чують, не знають та не розуміють. Але насправді ми самі абсолютно не хочемо розбиратися і приймати своє минуле навіть дуже недавнє. Воно може бути неприємним, але це не значить, що ми маємо вивчати свою тільки якусь прикрашену історію, поетичну. Це як дослідження свого здоров’я. Ми маємо в собі розібратись, зрозуміти і розвиватися далі», — пояснює важливість проєкту його керівниця, продюсерка Любов Кнорозок.

Любов розповідає, що оцифрування необхідне, адже твори зберігаються лише на плівках, а отже їх легко втратити — будь-яка пожежа чи потрапляння води їх пошкодить, чи знищить. Деякі з них існують лише в єдиному екземплярі. До того ж діджиталізація дозволяє простіше працювати з цими матеріалами — колектив проєкту наразі створює веб-сторінку, на якій буде можливість переглянути оцифровані твори.

Проте основною ціллю проєкту є віднайдення матеріалу невідомого, забутого або не проаналізованого.

«У період здобуття української незалежності на цій кіностудії було створено кілька тисяч фільмів, в основному документальних, на різноманітні теми, які стосуються дуже багатьох аспектів української культури, мистецтва, історії. Починаючи з історичних документальних фільмів, які розповідають деколонізовану історію України, закінчуючи фільмами про українських художників – Казимира Малевича, Олександру Екстер, Сергія Параджанова та інших. Всі ці фільми були створені під час колапсу українського кіно, й взагалі суспільства в 90-ті. І після створення їх практично ніхто не бачив», — розповідає Олексій Радинський.

Як приклад, Олексій наводить фільм «Казимир Великий, або Малевич Селянський» режисерів І. Недужка та В. Сивака.

«Ми знайшли в цьому архіві дуже цікавий документальний фільм про Казимира Малевича. Він був знятий у 1994-му році, і ніхто майже його не бачив. Виходить певна амнезія –  ми встигли повністю стерти з пам’яті той пласт кінофільмів, які вже були створені, тож тепер просто залишилися тільки їх віднайти і подивитися», — пояснює Олексій.

При виборі фільмів, які оцифровують цього року, перед усім спирались на історичну цінність — в архівах знайшли велику кількість документальних та освітніх матеріалів.

«Вони не завжди мають якусь видатну художню цінність, але мають історичне значення. Наприклад, протягом 90-х років створювалася велика кількість фільмів на замовлення чи у співпраці зі відомими державними інституціями, які виникали тоді в Україні, і це — джерело знань для дослідників, яким, власне, було життя в Україні в перші роки незалежності», — каже Радинський.

Проте й художня цінність фільмів грала важливу роль при виборі плівок для оцифрування.

«Є, наприклад, матеріали навчальні — про правила дорожнього руху. Фільм знято на вулицях Києва. Це супер цікавий матеріал того, як виглядало місто. Це історичні зйомки того чи іншого простору, тих чи інших подій у житті суспільства. Це візуальний архів історії країни», —  зазначає Любов Кнорозок.

Оцифровані матеріали планують завантажити на веб-сторінку, де вони будуть доступні з дослідницькою метою для перегляду — у низькій якості та з водяним знаком. Проте планують робити програми фільмів й найцікавіші з них показувати на кінофестивалях, на спеціальних тематичних показах.

«Дуже великий інтерес зараз у світі викликають деякі з цих фільмів. Є великий попит на віднайдені фільми, на якісь паралельні історії кіно, які були втрачені. І українське кіно 90-х — це одна із цих історій. Це те, про що ми самі не знали дуже довго, що це існувало. А зараз, з інтересом до України, необхідно ці речі вводити в обіг», — наголошує Олексій.