ЄС, комунізм та "новий погляд" на Україну. Все про Стояногло, який може виграти вибори у Молдові

Румун за паспортом.

Гагауз за національністю.

Молдованин за місцем кар’єри та ще одним паспортом.

Прокурор за фахом.

Кандидат від проросійської Партії соціалістів на виборах президента Республіки Молдова.

Це все – про Александра Стояногло, кандидата у президенти Молдови, який має шанси перемогти у Маї Санду у другому турі виборів.

Він заявляє про підтримку руху Молдови до ЄС – але іде на вибори президента як кандидат від партії, що обрала відкрито проросійську нішу.

Він каже про "підтримку України у війні", але уникає будь-якої згадки про агресію Росії.

А ще обіцяє запропонувати ще один мирний план – зовсім інший, відмінний від українського.

У разі, якщо Стояногло стане президентом Молдови, для України це матиме неймовірне значення.

Це означатиме, що сусідня держава, з якою Україна зв’язана на шляху до ЄС, суттєво змінюється.

І, напевно, у гірший для нас бік.

Його перемога не гарантована, але шанси цього сценарію значні.

"Європейська правда" пояснює, що це за політик, які питання до нього виникають та що він думає про Україну.

"Чужий" кандидат проросійської партії.

"Я вважаю, що це неправильно.

Президент, перші особи країни, представники спецслужб повинні мати тільки громадянство Республіки Молдова".

Так Александр Стояногло у своєму передвиборчому інтерв’ю каналу RTVI прокоментував те, що його головна опонентка у президентських перегонах Мая Санду має подвійне громадянство.

Президентка Молдови дійсно має два паспорти – молдовський і румунський.

Румунія за спрощеною процедурою "відновлює громадянство" тим, чиї предки до Другої світової жили на території Королівства Румунія (яке включало усю правобережну Молдову).

Тож не лише Санду, а й багато тисяч інших громадян скористалися можливістю отримати паспорт ЄС.

І загалом у Молдові до подвійного громадянства ставлення радше позитивне.

Винятком є хіба що російськомовні спільноти з великою часткою тих, хто не має місцевого коріння, чиї предки приїхали сюди у радянські часи.

Але саме такі виборці формують одне з ядер електорату Партії соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ) – відкрито проросійської сили.

Тому соціалісти послідовно дорікають Санду через її румунський паспорт, і з вуст Стояногло ця критика звучала природно….

Але є одне але.

Коли це інтерв’ю вже було записане, але ще не вийшло в ефір, молдовське видання Ziarul de Gardà опублікувало розслідування про те, що..

сам Стояногло також має румунський паспорт! Цю інформацію навіть офіційно підтвердила влада Румунії.

Ця історія не лише про нещирість кампанії соціалістів; зрештою, брехня та маніпуляції перед виборами – річ не дуже рідкісна.

Набагато важливішим є те, що вона ілюструє: на цих виборах основна опозиційна партія Молдови висунула кандидата, який є дуже далеким від партійних "цінностей".

І це справді так.

Стояногло з’явився на виборах несподівано.

Лідер соціалістів Ігор Додон був змушений відмовитися від балотування.

Це сталося з кількох причин.

По-перше, через те, що Додон давно втратив довіру Москви і там воліли би бачити кандидатом якогось іншого політика.

Це нам в Україні проросійський експрезидент Молдови здається безмежно прокремлівським, натомість у РФ йому не дуже довіряють.

А по-друге, Додон усвідомлював, що змагання за посаду президента він швидше за все програє (на старті кампанії рейтингова перевага Санду була зашкалююче високою).

А після двох поспіль поразок на виборах 2020 та 2021 року ця мала стати для нього фатальною як для керівника партії.

Так виникла кандидатура Александра Стояногло, який задовольняв усіх.

Він цілком підходив під те бачення кампанії, яке розробили у Москві (і ця ставка зрештою зіграла).

Натомість Додон був певний, що для нового кандидата кампанія завершиться фіаско, і це доведе Кремлю, що альтернативи йому немає.

І для таких сподівань були підстави.

Прокурор без харизми.

Стояногло – не трибун і не має успішного досвіду публічної боротьби.

Усі вибори, які він намагався проводити у рідній Гагаузії (востаннє – у 2015 році), закінчилися його розгромною поразкою.

Так, він проходив до парламенту на виборах 2009 та 2010 року, але це було обрання за партійними списками, що не вимагало активної участі в агітації.

Відтоді він так і не набув звичної для кандидатів політичної харизми.

Але вибори показали, що його виборцям цього досить!.

Перед першим туром кореспондент "Європейської правди" опинився у рідному для Стояногло Комраті, куди той приїхав, щоби провести завершальний передвиборчий мітинг.

Стояногло говорив нудно, "без вогника" (хоч якусь динаміку мітингові додавав хіба що ведучий).

Додон, який супроводжував кандидата від своєї партії, йому не заважав і на сцену не виходив.

А ще вразило те, що Стояногло взагалі не йшов у популізм.

Жодних вражаючих обіцянок.

Лише абстрактні, доволі неконкретні твердження про те, що з ним життя буде кращим.

Але виявилося, що виборцям це і потрібно!.

Тисячний натовп на центральній площі Комрата із щирим захватом слухав кандидата та з готовністю аплодував йому.

А за два дні на комратських дільницях Стояногло зібрав дві третини голосів, а по всій країні, якщо не брати до уваги діаспору, він отримав 29% голосів.

І це – попри те, що насправді виборці про нього майже нічого не знали.

Історія з румунським громадянством – наочне тому підтвердження.

Ну, тобто загальні речі, звісно ж, були відомі.

Александр Стояногло – кар’єрний прокурор, що пройшов усі ланки цієї системи.

Точніше, спершу, ще у радянські часи, він закінчив ПТУ в рідному Комраті, де отримав робітничу спеціальність, але відразу вступив на юридичний факультет до Кишинева (у ті часи у молдовських вишах були квоти для представників нацменшин, як-от гагаузів, для випускників ПТУ тощо, тому ця зміна напрямку не є дивною).

У 1992 році, вже у незалежній Молдові та у складний період її історії, тобто під час придністровського конфлікту, випускник Стояногло влаштовується стажером до Кишинівської прокуратури – і починається його стрімка кар’єра.

Зі стажера він перетворюється на помічника прокурора, прокурора, головного прокурора сектора (тобто району) Кишинева, і вже у 1995, тобто лише за три роки після початку роботи в системі – отримує призначення на посаду головного прокурора Гагаузії та повертається у рідний Комрат.

Загалом у системі прокуратури він безперервно пропрацював до 2007 року і пішов звідти з посади заступника генпрокурора Молдови.

Увесь цей час Александр Стояногло лишається повністю непублічним.

А потім, після короткого періоду адвокатської практики – несподівано опиняється у політиці.

Причому на боці сили, яка була одним з антиподів Додона і його соратників.

За Європу, але з нюансами.

2009 рік – особливий в історії Молдови.

Тоді у країні після виборів, на яких вкотре перемогла Партія комуністів, почалися протести, що переросли у революцію, яка супроводжувалася захопленням та погромом будівлі парламенту та президентури.

Деталі та причини тих подій досі лишаються незрозумілими.

Поза тим, політична криза зрештою привела до падіння комуністичної влади.

Позачергові вибори, що відбулися того ж року, мали наслідком мінімальну перемогу коаліції проєвропейських сил, однією з яких стала Демократична партія.

У її списках до парламенту пройшов мало кому відомий Александр Стояногло, який став віцеспікером парламенту.

Наступного року на ще одних позачергових виборах – знову обрався до парламенту від Демпартії та очолив комітет з нацбезпеки, оборони і громадського порядку.

Той період став дуже важливим елементом кампанії Стояногло.

Кандидат від проросійської партії за кожної нагоди підкреслює, що він – за Молдову в Європі.

Це чи не єдина деталь, на якій він наголосив, зачитуючи з листа коротку промову після свого висунення кандидатом у президенти.

"Багато хто знає, що я прихильник європейської інтеграції", – заявив Стояногло, так, втім, і не пояснивши, чого він хоче досягти на європейському шляху у разі обрання.

І це не сприймається виборцями Молдови як ознака політичної шизофренії чи чогось подібного.

Навпаки, це перетворилося на електоральний козир Стояногло.

Мовляв, проросійська аудиторія все одно проголосує за їхнього кандидата, виходячи з логіки "аби не Санду".

А якщо він час від часу говоритиме про ЄС – то забере також частину "електорального болота", тобто виборців без чітких переконань, які мріють про президента, що дружитиме і з Путіним, і з Євросоюзом одночасно.

Чи є показна проєвропейськість Стояногло щирою? Спостерігачі у Молдові мають щодо цього сумніви, але насправді прямих та твердих доказів немає ані на підтвердження, ані на спростування цього.

Єдиним резонансним голосуванням у парламенті, в якому нинішній кандидат відмовився підтримувати інших проєвропейських колег, стало рішення парламенту Молдови про засудження комунізму.

Це було ще у 2012 році.

"Я не погоджуюся із засудженням комунізму, я не розумію, навіщо це треба.

Там, де я живу, люди це не підтримують", – пояснював свій вибір Александр Стояногло.

Це насправді дуже сумна деталь.

Дійсно, гагаузи, що живуть в інформпросторі російської пропаганди, мають дуже позитивне ставлення до Радянського союзу.

У центрі Комрата (та й інших гагаузьких містечок) стоїть пам’ятник Леніну.

І це особливо дико та незрозуміло, якщо згадати про те, що гагаузи під час СРСР зазнали найбільших репресій серед мешканців Молдови, у гагаузьких селах був організований штучний голод, а значну частину цього народу Сталін відправив у заслання ("Європейська правда" детально розповідала про це).

Але якщо це голосування можна пояснити тим, що Стояногло хоч і проєвропейський, але не хотів йти проти думки власних виборців – то його тісну співпрацю з соціалістами пояснити складніше.

І йдеться не лише про 2024 рік.

У 2019-му саме партія Додона домоглася призначення "проєвропейського" Стояногло генеральним прокурором Молдови.

Втім, пояснення цього може бути не в ідеологічній площині.

Корупція, олігархи та інші звинувачення.

Якщо невизначеність щодо вибору між європейським та російським вектором у реаліях молдовського електорату є плюсом для Стояногло, то інша особливість його політичної біографії однозначно грає проти нього.

Це – звинувачення у корупції, які лунають на його адресу.

Як вже йшлося, у 2019 році він став генеральним прокурором Молдови.

Формально – за результатом конкурсу, але до цього відбору в Молдові лунали серйозні запитання.

Стояногло особисто підписав подання до суду про призупинення виконання вироку скандального молдовського олігарха В’ячеслава Платона, якого вважають причетним до так званого "ландромату" – міжнародної схеми з відмивання 22 млрд євро брудних російських грошей через банківську систему Молдови, а також низки інших злочинів.

Мовляв, один вирок (хоч і підтверджений всією вертикаллю судів) був безпідставним, а інше звинувачення щодо нього ще не дійшло до вироку, і тому громадянина Платона треба випустити на волю.

Це звучить дико, але це дійсно сталося.

Платон "тимчасово" вийшов на свободу, у нього не стали відбирати паспорт, і наступного дня він "несподівано" втік з Молдови до Великої Британії.

Стояногло потім висловлював жаль щодо цього – мовляв, який поганий Платон, що зловжив своєю тимчасовою свободою.

Потім з’ясувалося, що навіть під час перебування у в’язниці Платон мав дуже вільний режим.

Найяскравішим епізодом стало те, що під час свого ув’язнення він розпочав романтичні стосунки з молдовською журналісткою Наталією Морарь, яка позиціонувалася як фахівчиня з олігархів і нібито розслідувала імперію Платона.

Згодом Морарь народила від Платона дитину, що поставило хрест на її журналістській кар’єрі...

Це, звісно ж, інша історія, але вона засвідчує рівень впливу олігархії у Молдові (навіть з в’язниці) та загострює підстави не виключати, що Стояногло просто взяв хабар за те, щоби дозволити Платону втекти.

Вже у часи правління Санду проти Стояногло порушили кримінальну справу за цим епізодом (а також низку інших справ).

Однак ці звинувачення досі не дійшли до суду, і немає впевненості, що зібрані докази є достатніми для доведення вини колишнього генпрокурора.

Те, як Стояногло знімали з посади, заслуговує на окрему увагу.

Треба визнати, що уряд Санду зробив це свавільно – всупереч правилам та конституційній процедурі.

Просто керуючись глибоким переконанням, що генеральний прокурор – корупціонер.

Загалом, чинна влада Молдови нерідко забуває про демократичні процедури у своїй боротьбі проти олігархії та російського впливу.

До цього можна ставитися по-різному, але це – факт, підтверджений міжнародним судом.

Стояногло після свого звільнення подав позов до ЄСПЛ у Страсбурзі, отримав рішення на свою користь про те, що він був позбавлений права на оскарження, але повернути посаду це йому не дозволило.

Це – яскравий штрих до давнього протистояння між Маєю Санду та Александром Стояногло, яке на цих виборах додатково проявилося.

Чи виграє Стояногло вибори?.

На перший погляд, Санду отримала у першому турі найвищий результат зі значним відривом.

У неї – 42,5%, у Стояногло – 26,6%.

Утім, перемога Санду далеко не гарантована.

Її електоральний резерв – незначний, в той час як Стояногло може "підібрати" виборців решти кандидатів.

Технологи проросійської Соцпартії обрали виграшну стратегію (детально про це ми розповідали в аналітичному матеріалі "Корупція, мова, вата").

У підсумку визначальну роль гратиме явка прибічників обох таборів, передбачити яку неможливо, хоча є підстави для скептичних прогнозів.

Утім, є фактори, які грають також проти Стояногло.

І це не лише обґрунтовані підозри щодо його причетності до корупції, які команда Санду зараз намагається всіляко "підсвічувати".

Частину виборців може відлякати те, що Стояногло непрямо підтримує Ілан Шор – ще один колишній молдовський олігарх, причетний до крадіжки мільярда євро, який зараз переховується у Москві і грає роль "руки Кремля" у політиці Молдови.

Для багатьох виборців все, що пов’язане з Шором, є токсичним, тому зараз Санду намагається створити міцний, нехай навіть штучний зв’язок між ними.

Крім того, має значення те, що Стояногло – гагауз.

Може здаватися, що у XXI сторіччі національність кандидата не має значення, та у Молдові це не зовсім так.

Думки на кшталт "невже гагауз може керувати Молдовою?" – непоодинокі у соцмережах.

І, нарешті, проблемою Стояногло є те, що державна, тобто румунська мова не є для нього рідною, і рівень володіння нею – далекий від ідеалу.

Після телевізійних дебатів фіналістів виборів, що відбулися у неділю, нерідко доводилося бачити у спілкуванні молдован у соцмережах запитання: мовляв, невже він хоч до дебатів не міг підтягнути володіння державною мовою?.

Тут треба підкреслити, що мовне питання не буде катастрофою для Стояногло.

Для Санду воно створює ще більше проблем через те, що їй відчутно некомфортно спілкуватися російською (і дебати це наочно підтвердили).

Молдова – багатонаціональна держава, і тут є популярною думка про те, що топпосадовці та й загалом представники держави мають володіти як державною, так і російською, яка сприймається як "мова міжнаціонального спілкування".

Однак все ж для частини молдован з центру політичного спектра рівень знання румунської мови може бути визначальним, і цей фільтр Стояногло здатен пройти не для всіх.

А для частини виборців з правого спектра це може бути додатковим стимулом прийти на дільницю і підтримати Санду, щоб не дозволити виграти політику, який для них є неприйнятним.

Варто відзначити, що інші проросійські політики та популісти (той же Додон, Усатий і навіть Шор) розмовляють румунською помітно краще за Стояногло, бо для них вона – одна з рідних мов.

І на їхньому тлі він має додатковий мінус.

Але чи буде це визначальним – питання, на яке немає відповіді.

Та інтригою є не лише те, хто переможе на виборах.

Між Кремлем, "миром" та здоровим глуздом.

Політика, яку вестиме президент Стояногло у разі перемоги, не до кінця зрозуміла.

Бо попри всю (і обґрунтовану) критику на його адресу, треба визнати, що він дійсно не є агентом Кремля – ані відкритим, ані прихованим.

Але й щиро проєвропейським політиком він також точно не є.

У разі перемоги Стояногло спробує маневрувати, грати у "багатовекторність" та спробує бути "своїм" і для ЄС, і для Москви, а також не посваритися ані з Україною, ані з Румунією.

Але зробити це напевно не зможе.

Вже те, що він говорить зараз, є категорично неприйнятним для України.

Наразі Александр Стояногло у своїх заявах намагається старанно оминати конкретику щодо російської війни.

Він жодного разу, принаймні під час кампанії, не вжив фразу "російська агресія проти України", та й до свого висування на виборах – попри свою нібито "європейськість" – не знайшов сил засудити злочинне російське вторгнення.

При цьому сам він наполягає, що має позицію.

Зокрема, на дебатах у неділю кілька разів повторив фразу "ми підтримуємо Україну в тій війні, що триває", так і не згадавши, з ким же триває ця війна.

А натомість – на цих же дебатах спромігся засудити Україну за операцію ЗСУ на Курщині (мовляв, "ми проти будь-якої війни").

Ще одна цікава заява Стояногло: він анонсував, що у разі його перемоги Молдова почне просувати якісь свої "мирні ініціативи".

Кандидат не деталізував свої ідеї, але дав зрозуміти, що вони не збігаються з мирним планом Зеленського, який підтримує чинна влада Молдови.

"Я впевнений, що наші відносини з Україною будуть міцніше, ніж зараз, коли вони декларативні.

Крім мілітаристських заяв щодо війни в Україні я не бачив жодної ініціативи з досягнення миру, з припинення вогню.

Тому ми просуваємо платформи, які б дозволили подивитися на війну в Україні інакше.

Ми налагодимо добрі двосторонні відносини, вигідні як для України, так і для Молдови", – заявив він на дебатах.

Ця його заява викликала насмішку з боку Санду.

"Ви зараз серйозно? Та в Києві знають, що ви людина Москви, що за вами стоїть Додон, який казав про російські війська – "наші вже поруч", – перепитала президентка.

Стояногло відмовився відповідати або коментувати цю репліку і запропонував перейти до наступного питання.

Звісно, політична риторика може змінитися після виборів.

Стояногло у разі перемоги опиниться між вибором, коли з одного боку на нього тиснутимуть реальність та європейські гроші, які тримають Молдову на плаву.

З іншого боку він буде обмежений тим, що за ним стоїть проросійська Соцпартія.

Проєвропейські політичні сили не поспішатимуть підставляти плече настільки неоднозначному президентові.

Очевидно, що за такої політики, яку Стояногло декларує зараз, він як президент Молдова не матиме шансу на добросусідські відносини з Україною.

Та й загалом, час, коли держави на кшталт Молдови мали реальний шанс "пропетляти", лишився у минулому.

Кишиневу доведеться обирати, а також усвідомлювати, що у разі переходу Молдови під правління проросійських сил сусіди, і передусім Україна, точно вживатимуть заходів протидії.

Питання лише у тому, яких саме, і чи обмежиться Київ лише економічним тиском на сусідку, якщо та стане проросійською.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".