Чи місце модерністській архітектурі у старих центрах міст? Показуємо на прикладі телефонної станції в Одесі

Питання поєднання сучасної та старої архітектури у містах постало ще після Другої світової війни. Вже тоді внаслідок бойових дій післявоєнні міста налічували сотні зруйнованих та пошкоджених будівель, які треба було відновлювати. Саме тоді й постало питання відновлювати будівлі у сучасному стилі чи копіювати зруйновані споруди «під старовину». Для сучасної України це питання також набуло надзвичайної актуальності, адже російські удари руйнують українські міста, пам’ятки архітектури та історичні споруди. «Хмарочос» поспілкувався з експертами в області архітектури та містобудування, які розповіли чи варто поєднувати сучасну та історичну архітектуру у містах.

Будівництво сучасних будівель в історичних центрах міст

Архітектурознавець та музейний фахівець Сергій Дяченко наголошує, що питання поєднання архітектури різних часів надзвичайно важливе, особливо для міст, історичні центри яких включені до списку ЮНЕСКО. Їх 110 у світі, 70 у Європі та два в Україні (Львів і Одеса) й два комплекси у Києві. 

«Слід розуміти, що мова не йде про консервацію виокремленої території, мова йде про збереження певного духу міського простору. Цей «дух» може зберігатися навіть при будівництві надсучасних споруд, а може бути зруйнований якоюсь недолугою спорудою», – пояснює Дяченко.

За його словами, історичний центр, про охорону якого йдеться, має постійно змінюватися у бік досягнення цього ідеалу, який не виключає сучасного розвитку й сучасних споруд. Мова йде про певну архітектурну й містобудівну культуру. 

Для прикладу Сергій наводить невеличке австрійське місто Грац з його блоб-архітектурою в самісінькому центрі охоронної зони ЮНЕСКО. 

«Вона майстерно вписана у простір й не дисгармонує, а навпаки робить міський історичний простір більш виразним, й історичну забудову більш підкресленою. Але й сама ця блоб-архітектура вже є архітектурними пам’ятками, які можна  включати до списку ЮНЕСКО», – розповідає він.

Одним із найвпливовіших документів зі збереження архітектурної спадщини є Венеціанська хартія, яку прийняли у 1964 році й згодом схвалили у Міжнародній раді з питань пам’яток та визначних місць (ІКОМОС). Саме ця хартія впродовж десятиліть визначала, як будувати стосунки між старим і новим у міському середовищі. Необхідність затвердження такого документа виникла після Другої світової війни, саме тоді масово відновлювали та реставрували історичні частини європейський міст.

«Реставрація завершується тоді, коли починається гіпотеза; що ж до гіпотетичних відтворень, всякі доповнення, визнані необхідними з естетичних чи технічних  міркувань, мають  відрізнятися в архітектурній формі пам’ятки і нести ознаки нашого часу», – стверджує дев’ятий пункт хартії.

Цей принцип застосовувалище у ХІХ столітті, коли для оновлення пошкоджених пам’яток у Римі використовували відмінні від історичних матеріали. Так архітектори хотіли відтворити пам’ятку як ціле, проте бажали й акцентувати відмінності між старим і новим.  

Тим часом, за словами Сергія, в Одесі просто зараз точаться маніпулятивні суперечки щодо монументальних пам’яток, які начебто неможливо чіпати. 

«Це не так. Можна багато чого змінювати, прибирати монументальні пам’ятки, ставити нові, зносити старе та будувати нове. Але все це можна робити в межах виокресленої концепції. Отже, проблема не у власне сучасних будівлях, а у їх якості та гармонійності з усталеним архітектурним ландшафтом», – пояснює Дяченко.

Сергій запевняє, що не бачить проблеми будівництва якогось сучасного архітектурного комплексу просто перед оперним театром в Одесі на місці зруйнованих у другу Світову будинків.

«Але постановка завдання та розгляд цих проєктів має бути надзвичайно прискіпливим», – наголошує він.

Історія будівництва автоматичної телефонної станції в Одесі та її сучасний стан

У зв’язку з технічним прогресом у місті Одеса виникла потреба в телефонній станції. Її будівництво було розпочато у 1929 році на місці першої міської пошти на розі вулиць Жуковського та Карла Маркса. Архітектором проєкту був Натан Львович Гуревич. Інженер Петро Петрович Ципулін очолив нагляд за будівництвом.

Перше, що відрізняє цю споруду з оточення, це об’ємно-просторове рішення, заглиблення кутового корпусу від перехрестя, а також виразний циліндричний еркер для сходової клітини від другого поверху й вище на пів поверху за межі вінцевого аттика споруди. 

За словами Сергія Дяченко, за стилістичними ознаками будівля телеграфної станції тяжіє до конструктивізму, – основного напрямку одеського міжвоєнного модернізму. 

Будівля Автоматичної телефонної станції в центрі Одеси є одним з найцікавіших прикладів міжвоєнного модернізму в місті саме через його художню суперечку й внутрішню й зовнішню. Вона зведена у 1929–1930 роках, коли в різних частинах міста вже будувалися інші модерністські споруди. Проте АТС зводили у самісінькому центрі, й вочевидь, конфлікт нової архітектури та оточення був аж занадто високим. 

«Але є дві речі, які згладжували його – це висотна відповідність оточенню, багате та бездоганне об’ємно-просторове рішення, наявність дрібних елементів, у дрібному членуванні віконних рам, металевих огороджень балконів, навмисній театралізації гри світлотіней. Всі ці методи давали майже ту кількість візуальної інформації, яку несли й сусідні будівлі, а тому вона не випадала з оточення. Але на мій погляд, все одно, стилістичний конфлікт був. У цьому випадку він згладжувався масовою пропагандою побудови «нового суспільства та нового світу», а також пропагандою науки та техніки. Всі опоненти опинялися таким чином в незручній ситуації, – у таборі противників цивілізаційного розвитку», – пояснює Сергій Дяченко.

Павло Кравчук розповідає, що акценті будівлі, як АТС в Одесі, яка знаходиться на перетині еклектично-класичної забудови, дає можливість по-новому відчути середовище, певним чином «продихнути» від одноманітності, яка властива періоду еклектики та неокласики.

Сергій розповідає, що попри переваги, споруда АТС справляє враження не цільного задуму, а якихось змін «на колінках». Й це стосується не лише суто декоративних балконів з вулиці Європейської, а більше південної частини будівлі. Проєкт затвердили 18 червня 1929 року, але відомо про записку з рекомендаціями внесення змін у проєкт, отриманої авторами 26 червня. У ній йшлося про зменшення виступу еркера до 2-х метрів, а також про заміну горизонтальних вікон на вертикальні (вочевидь у правій частині будівлі). 

«Виглядає так, що ці зміни довелося внести й тим значно порушити задум. Було виконане розчленування фасаду вертикальними вікнами та лопатками між ними на всю висоту фасаду аж з виступом над ним. Щодо виступу еркера, здається, що у випадку з більшим виступом передбачалося й більша його висота, але разом з тим й початок його мав би бути з більш високого рівня, ніж того, який зараз. Навіть візуально небезпечне нависання над тротуаром цього еркера, якщо воно таким і було задумане, вочевидь й змусила рекомендувати зменшити його виступ. Ну й наостанок бачимо, що нині й головний вхід в будівлю перенесений з лівого боку еркера на правий, а там, де були три дверних отвори над сходами, тепер три вікна, й сходи ведуть в нікуди. Коли проєктували висотну прибудову у 1970-х роках, архітектури орієнтувалися саме на архітектуру правої частини будівлі, й тим ще більше художньо відірвали цю частину від лівої», – каже Сергій. 

Якщо розглядати проєкт фасаду з боку Європейської вулиці, то очевидна архітектурно-художня невідповідність правої частини до лівої. Скоріш за все, вона була добудована пізніше й інших архітектором У 1975–1979 роках прибудували також дев’ятиповерховий адміністративний будинок з архітектурним рішенням з вертикальними бетонними ребрами на всю висоту. До того ж є й прибудова у фасадну лінію північного корпусу одноповерхового торгівельного блоку до кутового об’єму, який був заглиблений відносно обох кутових вулиць.

«Все це у комплексі, а тут й усталена проблема заміни малюнку віконних рам, призводить до зниження архітектурно-художньої вартості будівлі», – запевняє Дяченко.

З невдалістю прибудов погоджується і Євгенія Моляр.

«Конструктивістської архітектури початку XX століття настільки мало збережено, й мало збережено в хорошому стані, що кожна будівля цього періоду і цього стилю є надзвичайно цінними. І вже навіть озвучувалось серед пам’яткоохоронців, що всі будівлі, що належать до конструктивізму, мають автоматично отримати пам’яткоохоронні статуси. Адже їх дійсно мало і вони надзвичайно цінні не тільки для української архітектури, а в принципі це був дуже досить короткий період, але настільки яскравий і визначний, який багато в чому формував і вплинув на розвиток світової архітектури», – пояснює Євгенія. 

Зокрема й АТС в Одесі – одна з небагатьох будівель, яка досить непогано збереглась. Проте Євгенія наголошує, що таких прибудов потрібно уникати й унеможливлювати.

Нині у будівлі розміщується Одеська дирекція Укртелекому зі своїми виробничими приміщеннями.

• #Архітектура