Столітня кар’єра Никодима Дизми: актуально для Польщі, актуально для України

У польській мові вже майже сто років є літературний термін «дизмізм», що означає успішну державну кар’єру негідної та бездарної людини.

Польська література українському читачеві відома й близька здавна. Неодноразово видавався й перевидавався її класик, нобелівський лауреат 1905 року Генрік Сенкевич. Досі не втратив прихильників мандрівник Томек Вільмовський із дев’ятикнижкового серіалу Альфреда Шклярського (1912–1992). Пригодницькі історії, за якими займали чергу школярі років 40–50 тому, нині, звісно, такої популярності не мають, проте вітчизняне видавництво «Астролябія» вже давно випустило три книги в українському перекладі — «Томек у країні кенгуру», «Томек на Чорному континенті» й «Томек на стежці війни». Можливо, колись спроможуться й на решту.

Сучасна польська література теж видається. Вже двічі виходила друком літературна сенсація початку тисячоліття — роман Януша Леона Вишневського «Самотність у Мережі». Важко повірити, що його було видано ще 2001 року, коли масштаб соцмереж був абсолютно неспівставний із нинішнім. Тим паче, що дія роману відбувається у 1996–1997 роках і його герої переживають свою любовну онлайн-драму завдяки електронній пошті та ICQ (хтось іще пам’ятає, що це?). Переклали й видали українською і продовження «Самотності», книгу того ж автора «Зміщення спектра».

Складніша історія з іншим класиком польської літератури, Тадеушем Доленга-Мостовичем (1898–1939). Старше покоління добре знає його за романом «Знахар», точніше, за його екранізацією 1982 року авторства Єжи Гоффмана. Хорошими зарубіжними фільмами покоління тієї епохи балували нечасто, тож майже кожна така іноземна картина ставала культовою. (До речі, польських екранізацій було три — 1937, 1982 та 2023 року). Щодо самого роману, то в радянську епоху його не перекладали ні українською, ні навіть російською. Лише 1993 року книжка вперше вийшла російською, і потім із десяток разів перевидавалася аж у трьох перекладах, зокрема й харківським «Клубом сімейного дозвілля», успішно позиціонуючись на розкладках «романтичної літератури». І лише 2016-го у львівському «Урбіно» з’явився український переклад роману. Обставини його написання були геть не такі романтичні. Взята за основу історія — лікар втрачає пам’ять унаслідок побиття — ґрунтувалася на життєвому епізоді автора роману. Самого Доленгу-Мостовича 1927 року, за десять років до створення «Знахаря», невідомі особи вивезли в ліс, жорстоко побили й залишили помирати. Втім, не такі вже й невідомі. Майбутній популярний письменник був тоді журналістом (співробітником, а згодом і редактором газети Rzecz Pospolita) й активно критикував владу Юзефа Пілсудського…

Водночас пан Тадеуш не був ідейним противником польського керманича й сам дотримувався правих поглядів. Що не завадило йому написати дуже гострий, фактично, розгромний роман «Кар’єра Никодима Дизми» (1932). За сюжетом, безробітний пройдисвіт випадково опиняється у вищому світі Варшави початку 30-х (після спонтанної витівки на рауті, куди він потрапив за чужим запрошувальним листом) і розпочинає стрімку кар’єру. За основу й тут узято чи то реальний факт, чи то історичний анекдот — в уряді Пілсудського значну посаду обіймав чоловік, який незадовго до приходу маршала до влади вчасно подав йому запальничку, за що й був спочатку відзначений, а потім і щедро віддячений. Учорашній гравець на мандоліні в дешевих кнайпах Никодим Дизма швидко пробирається по щасливій кар’єрній драбині, вдало імітуючи свою фаховість у складних економічних питаннях за повного їх нерозуміння. Примітно, що події крутяться навколо польських хліборобів, чию роль у політиці українці розуміють не з чуток. «…Не промисловість, не шахти, не торгівля, а саме сільське господарство — ось що основа основ. Добробут хлібороба — це добробут усіх — і фабриканта, і купця, і робітника», — проголошує компаньйон Дизми, який і вивів його до вищих прошарків суспільства, та невдовзі за це дорого розплатився. Загалом схильність цього героя до хамства й навіть відвертої жорстокості (ставши на ноги, він розправляється з потенційними загрозами, людьми, які знали про його минуле, за допомогою й криміналітету, й поліції) в поєднанні з пихою та добре прихованим невіглаством породила неологізм «дизмізм» (польськ. — dyzmizm), яким у Польщі користуються й зараз.

Попри серйозність тематики «Кар’єра Никодима Дизми» — це радше комедія, яка читається легко та з інтересом. Читачеві ж цікаво, яких висот сягне цей пройдисвіт і чи не розкриється його плебейське походження та безграмотність, які він із такими труднощами приховує, обертаючись у вищому світі міжвоєнної Польщі. (До цього світу автор і сам був причетний — змінивши кар’єру журналіста на письменницьку, Доленга-Мостович почав добре заробляти, що давало йому змогу вести цілком світське життя. Яке обірвалося трагічно й знаково — 1939 року був застрелений радянськими військовими на польсько-румунському кордоні, на річці Черемош, у прикарпатському селищі Кути, де ніс службу як мобілізований офіцер). Панський маєток у білоруських землях із його прихованими сімейними таємницями (власник — також аферист, хоч і меншого масштабу, його пристрасні друга дружина й донька, майже її однолітка, божевільний брат дружини — аристократ, який одразу розкриває фальшиву суть Дизми…), сумнівні напівкримінальні кубла Варшави й навіть таємнича сатанинська секта, куди затягують головного героя одержимі дами з вершків суспільства (тут можна простежити аналогію з австрійською таємничою містерією Артура Шніцлера (див. Із широко заплющеними очима — Віднем сторічної давнини), і, нарешті, вищі міністерські кабінети — пригоди в таких локаціях сумними не будуть.

Про популярність «Кар’єри Никодима Дизми» серед поляків свідчать три екранізації книги (односерійний фільм 1956 року, восьмисерійний 1980-го й нова версія, вже в декораціях сучасної Польщі, — 2002-го), ціла низка театральних вистав та мюзиклів і декілька літературних доробок — пів десятка авторів написали свої варіації продовження й навіть приквел роману. Книгу було вперше перекладено російською мовою 1935 року й перевидано 1966-го після того, як її автора дозволили вивести з повоєнного забуття. 1968 року вийшов український переклад Олексія Федосенка (цей варіант можна безкоштовно звантажити в онлайн-бібліотеці UABooks). 2019-го у «Фоліо» видали інший переклад, Тараса Ярмолюка, — він і нині доступний і в паперовій, і в платній електронній версіях.