Пінгвін . Думка

Почнемо з простого: я до смерті втомився від Джокера у кіно. На мою думку, після “Темного лицаря” (2008) і загально визнаного бенефісу Гіта Леджера у цій ролі, персонажа потрібно було відкласти на полицю хоча б рочків на двадцять. 

Але ж ні.

 “Загін самогубців” подарував нам жахливе непорозуміння, яке зіграв Джаред Лето. Ба більше, він ще й знову з’явився в цій самій ролі в режисерській версії “Ліги справедливості” Зака Снайдера. В нас є вже аж два фільми про Джокера с Хоакіном Феніксом. Я не є фанатом першого, а другий і зовсім не збираюся дивитися, хоч і знаю саму історію. 

В серіалі “Ґотем” присутні брати Джером та Джеремайа Валеска – кожен з яких, звісно ж, впізнавана версія Джокера, але через певні обмеження в авторському праві вони мають інші імена. 

Та навіть в останньому на цей момент фільмі про “Бетмена” Джокер теж з’являється, хоч і в сцені після титрів. Повторюсь: я втомився від самого персонажа і його варіацій. Я хотів і чекав на розкриття ще когось з постійних ворогів Темного лицаря. І це сталося.

Зараз, коли кіновсесвіт Marvel поступово, але вірно загинається, DC випустили аж два, на мій погляд, сильні продукти. Звісно ж, вже не в рамках поспішно похованого і вдало всіма забутого всесвіту DC. 

Першим став “Бетмен” (2022) Метта Рівза, де, крім іншого, з’явився Освальд “Оз” Кобб, він же Коблпот. Зіграв його Колін Фаррел, і, попри невеликий екранний час, цей персонаж майже вкрав моє серденько. Я кажу майже, бо повноцінно він це зробив у мінісеріалі “Пінгвін”. 

Одразу оговорююся: я не симпатизую персонажам психопатів або соціопатів, втім в рамках вигаданих світів можу віддавати належне їхнім персонам за умови гарної або неймовірної акторської гри. У “Пінгвіні” присутні обидві.    

Я не буду зосереджуватися на сюжеті серіалу. Історія відбувається після подій фільму “Бетмен” (2022) та розповідає, як нібито непримітний, навіть не середнього рівня мафіозі прибирає кримінальний світ Ґотема до своїх рук.    

Колін Фаррел грає відмінно, при тому, що через важкий в усіх сенсах грим, йому найчастіше доводиться грати лише очима. В деяких серіях він випадає з переднього плану, але це все одно його історія. В цілому “Оз” – це соціопат з Едіповим комплексом, про що нам неодноразово нагадують. Я не лікар, тож цей “діагноз” потрібно розглядати виключно як дилетантський та поверхневий. 

“Оз” – людина, якій несамовито щастить у його злочинних планах, але він чимало робить для цього. Він розумний, маніпулятивний, чутливий та жорстокий одночасно. В нього завжди є план, а якщо навіть немає – він миттєво приймає ризиковані рішення, які стають основою нового плану. Зазвичай він не вбиває людей просто так, але якщо його розсердили або принизили, навіть на мікрон, – для нього вбити так само легко, як висякатися. Чи отримує він задоволення від вбивств? Важко сказати. Скоріше йому подобається власноруч відбирати життя у людей, які не сприймають його серйозно. Але й для тих, хто нібито важливий для Пінгвіна, у мене теж погані новини.  

Попри те, що персонаж вийшов глибоким, я не вважаю, що нам намагаються продати його людяність, хоч місцями це саме так і виглядає. Не дайте себе ввести в оману – навіть соціальні коментарі “Оза” є не тим, чим здаються. Я дуже радий, що в Бетмена з’явився такий складний супротивник, і з радістю очікую на їхню ґрунтовну зустріч в повнометражному фільмі. Це очікувано, і нам на це натякають в кінці останньої серії. 

Ще один шикарніший персонаж серіалу – Софія Мароні, роль якої блискуче виконала Крістін Міліоті. Не хочу робити спойлерів, але її історія настільки жахлива та божевільна, що, споглядаючи за нею, можна отримати такі емоційні гойдалки, до яких далеко американським гіркам. 

Четверта серія – це бенефіс Міліоти, яка демонструє широкий діапазон своїх акторських здібностей. Її шкода, вона лякає та вона вміє бути смішною. Божевільний коктейль. Не здивуюся, якщо саме цю роботу у серіалі “Пінгвін” її відзначать “Золотим глобусом”.

Ще одну надзвичайну роль виконала Дейдра О’Коннелл, яка зіграла мати Освальда. Важка та насичена робота, яка так само викликає дуже різні емоції на різних етапах серіалу.

Не скажу, що інші актори не заслуговують на згадку, але я згадав трьох, на яких, на мою думку, найбільше тримається драматургічна частина “Пінгвіна”. І, так, я навмисно не включив сюди ще одного важливого для серіалу персонажа.

Наостанок. “Пінгвін” – це доволі реалістична мафіозна історія, яка, з усім тим, не забуває нагадувати глядачеві, що ми дивимося серіал по коміксах. Порівняння з “Кланом Сопрано” мені і зрозумілі, і незрозумілі одночасно.

Музика, як і в останньому на цей час “Бетмені”, – особливий рівень. Хоча “A Forest” гурту The Cure, на мій погляд, сходиться зі смисловою частиною, але не влучає у ритм дій. Традиційна американська пісня “In the Pines” (у виконанні Курта Кобейна відома як “Where Did You Sleep Last Night”) тут звучить не у цій майже хрестоматійній версії. Вона чудово лягає на ритм оповідання, втім трошки дисонує з діями. Але це моя думка, яка не претендує на істину. Повторюсь: музика чудова на всіх рівнях, і кінцеві титри після кожної з серії – не виключення.

Чи дивитися серіал “Пінгвін”? Якщо ви любите комікси, і комікси DC зокрема; якщо втомилися від вихолощених продуктів за цими та іншими коміксами; якщо ви хочете подивитися гарний серіал, – то, о, так! Просто не закохуйтесь у персонажів, якими б вони не виглядали на певних етапах цієї 8-серійної подорожі.