«Мій бекграунд — це основа, що дарує мені свободу». Інтерв’ю з Дмитром Козинцем, українським митцем з грецьким корінням

Дмитро Козинець — митець, чиє життя і творчість тісно пов`язані з атмосферою степів і хвиль Азовського моря. Його дитинство минуло серед яскравих родинних свят у селі Урзуф на Донеччині, заснованому греками.

Батько Дмитра — українець, а мати — гречанка. Нині митець перебуває у творчому пошуку, намагаючись відновити нитку поколінь переплетіння коренів двох народів у своїй родинній історії.

Митець досліджує естетику простих речей, прагнучи знайти гармонію між спадщиною і сучасністю. Його творчість — інтимні розповіді та сміливі експерименти з текстурою і формою, естетика наївності, яка відкриває глядачеві доступ до чесності та щирих емоцій, притаманних як українському, так і грецькому народам. У його мистецтві оживають роздуми про ідентичність, як у творчості, так і в житті.

«Мій бекграунд — це основа, що дарує мені свободу. Мене завжди вчили бути вільним, спокійним спостерігачем і керувати своїм життям так, як відчуваю», — зізнається Дмитро.

Спеціально для ELLE Леся Пахарина розпитала Дмитра про його особисту історію, що поєднує українське та грецьке коріння, філософію, просякнуту прагненням до свободи й гармонії, а також про мистецтво, де кожна робота є актом чесності перед собою та глядачем.

Розкажіть про ваше дитинство та шкільні роки. Як оточення, в якому ви виросли, вплинуло на ваше формування як особистості та художника? Чи є моменти, які ви вважаєте ключовими у становленні вашого світогляду?

Мені здається, дуже сильно вплинуло те, що я не ходив у дитячий садок. Мама постійно придумувала для мене різні заняття — малювати, ліпити, збирати каштани, робити гербарії. Уже тоді я зрозумів, що можна багато чого створювати власними руками. Можливо, саме це стало основним поштовхом до творчості, адже це захоплююче — наче цікава гра.

Як ви вперше дізналися про своє грецьке коріння? Чи є у вашій родині особливі історії чи легенди, які передавалися з покоління в покоління? Як ці історії вплинули на ваше сприйняття власної ідентичності?

Навіть не пам`ятаю, як дізнався про своє грецьке коріння. Мені здається, що я це знав завжди. Завжди знав, що мама — гречанка, і часто розповідав про це в школі. Для мене це було цілком природно. Я ріс у цьому середовищі, і це не було для мене чимось «вау» або особливим відкриттям. Це просто було частиною нашого життя.

Лише в старшому віці я зрозумів, що інші родини живуть трохи по-іншому, мають інші традиції та інакше комунікують. У нас завжди панувала така атмосфера — жваві розмови, гучні жарти та сміх, суперечки без негативних конотацій. Усе дуже відкрито, щиро і з родинною перчинкою.

Які традиції вашої родини збереглися до нашого часу? Як ці традиції впливають на ваше життя сьогодні та чи мають вони відображення у вашій творчості?

Зараз через війну дуже складно дотримуватися деяких родинних традицій. Дідусь і бабуся живуть в окупації в Урзуфі, батьки — в Полтаві, інша частина родини — у Львові, а я — в Києві.

З цікавих традицій: на Різдво бабуся пече піту — великий листковий хліб, всередину якого дідусь як голова сім`ї кладе монетку. Потім нарізає цей хліб для кожного в родині, а вранці всі разом снідають пітою. Кому дістається монетка, той, за родинним повір`ям, буде найщасливішим і найбагатшим цього року.

Бабуся і дідусь трансформували на свій лад цю традицію — запихали в піту три монетки, щоб всі онуки могли отримати свою копійку й загадати бажання на щастя.

Мені дуже подобалося святкування Великодня. Ми з бабусею ходили на всю ніч до храму, а потім усією родиною йшли на пікнік до моря. Ми брали купу їжі, домашнє вино, розстеляли пледи, а я іноді навіть купався у цей період. Це завжди було щось неймовірне.

Традиції в наших селах дуже теплі й щирі. Наприклад, в Урзуфі на День села проходить фестиваль. Це змагання бійців за живого барана — переможець забирає його, проносить на плечах через арену, і це велика честь. Просто неба ставлять арену, з`їжджаються люди з усіх сусідніх сіл на свято. Через це я шукаю теми, які мені відгукуються, шукаю цю естетику і хочу її відтворювати у своїй творчості.

Коли ви почали замислюватися над своєю ідентичністю та родинною історією? Чи був якийсь момент, що став для вас переломним у бажанні досліджувати свої культурні корені?

Мені здається, це відбувається саме зараз. Я завжди жив із цим, але тепер з`явилося бажання досліджувати себе глибше: своє коріння, себе як художника, як людину. Хочеться вкладатися в цей розвиток щодня.

Які аспекти цієї культури вас найбільше надихають або викликають особливий інтерес у вашій творчості?

У своїй творчості й житті мені хочеться відображати традиції моєї родини. Я хочу зберігати й відроджувати ті звичаї, які започаткували мої предки. Мене цікавить тема грецької культури, яка є своєрідною, живою й екзотичною для України. Хочеться розвивати та знайомити українців з цією маленькою Грецією в Україні.

Як би ви описали своє мистецтво? Що є ключовим у вашій художній мові, яка відрізняє вас від інших митців?

Описати своє мистецтво завжди трохи складно. Це як спроба описати власний характер — людям зі сторони, мені здається, це видно краще. Описати свою близьку людину, описати себе — дуже складно. Описати людину, з якою ти просто знайомий — для мене простіше, бо ти бачиш якусь поверхню, але не бачиш якоїсь глибини.

Я думаю, що моє мистецтво дуже просте, наївне і водночас щире. Якщо описати його трьома словами, то це буде свобода, експеримент і проста, красива візуальна естетика. Це про свободу вибору, бажання бути вільним і естетику простих речей.

Які наративи чи теми ви прагнете висловити у своїх роботах? Чи є якісь концепції, що постійно присутні у вашій творчості?

Темами мого мистецтва є буденні речі — прості, дуже красиві та елегантні. Це те, що наповнює мене любов`ю, те, що я люблю і бачу навколо, і те, чого мені бракує в сучасних інтер`єрах і житті. Ми перенасичені технологіями, тому мені до вподоби класика — квіти, оголені тіла, люди, що мені небайдужі, або просто дуже красиві. Мене захоплює естетика жіночого тіла, його мова і гра, адже кожне тіло має власну історію. Я досліджую себе через цей стиль і, працюючи з певним об`єктом чи людиною, намагаюся передати її риси характеру та почуття.

Концепція aesthetic life мені дуже близька. Хочеться створювати прості, гарні речі, які доповнюють наше життя й оточують нас щодня, мати концентрацію на них. Це ніби рефлексія на повернення до простоти — коли можна створювати й спостерігати за красою в базових речах.

Ви багато років працюєте артдиректором та вебдизайнером. Як ці професії впливають на ваш художній процес? Чи допомагають вони вам у спостереженнях, експериментах або дослідженнях у мистецтві?

Моя робота артдиректором та дизайнером допомагає мені в арті, особливо в підході до вибору матеріалів та роботи з кольором. Це мій бекграунд. Я починав з малювання, потім перейшов у дизайн і зараз відчуваю свідомий «камбек» до власного стилю, бачення та розвитку. Хочеться набирати більших обертів, просувати прості теми та наративи, спрощувати складні речі. Не все має бути таким складним — потрібен певний баланс.

Моє завдання — внести естетичний баланс, пропонуючи прості, свідомі, загальні теми, доступні для всіх. Я хочу, щоб люди знімали свої маски там, де вони відчувають, що вони їм заважають, щоб комунікація між людьми стала простішою. Щоб вони могли встановлювати справжній зв’язок там, де він потрібен, і не боятися бути собою. Якщо хтось відмовиться від вас через те, що ви справжні, — це не ваша людина. Це моя філософія, як не втратити себе.

Ви розповідаєте про свою любов до експериментів у мистецтві. Що для вас означає «експеримент»?

Що для мене експеримент? Це загалом щось нове — нове поєднання або підхід. Це може бути вибір матеріалу, техніки чи навіть створення власного «танцю» через вивчення якихось власних рухів. Мені цікаво працювати з концепціями, цікаво досліджувати себе, свій характер, додаючи йому нових відтінків і спостерігаючи, що з цього вийде. Люблю спостерігати, як усе природно розвивається, не нав`язуючи штучних рішень. Це схоже на те, як розкидати пісок за вітром і спостерігати, куди він полетить, які форми утворить. У кожного глядача можуть виникнути свої асоціації, і мені цікаво дізнатися, хто що бачить і як інтерпретує мої роботи.

Експеримент для мене — це також ідея, яку ти «поносив» у думках і одразу прагнеш реалізувати, не ставлячи собі жодних очікувань. Іноді експеримент призводить до зовсім неочікуваних рішень, і саме цей непередбачуваний результат, ця гра з матеріалами й мотивами — головне в моєму творчому процесі.

Які межі ви прагнете розширити у своїй творчості?

Я прагну розширити простір і обсяг своїх робіт. Хочу працювати з великими, об’ємними, вражаючими об’єктами, які захоплюють своєю масштабністю. Простота форм у гігантських розмірах — це те, що хочу досягти. Нехай ці форми будуть плавними чи різкими, залежно від настрою, але загалом я прагну збільшувати масштаб. Я хочу вражати. 

Як у вас зароджується ідея для нової роботи? Як ви починаєте процес створення полотна, від ідеї до реалізації?

Я думаю, це настрій кожного дня. Прокидаючись, я фіксуюсь на якісь окремій деталі. Це можуть бути квіти, які ми назбирали, принесли додому й поставили у вазу, або якийсь подарунок, який викликає асоціації. Мене чіпляє естетика речей і людей — коли я бачу щось, що резонує, відчуваю, як пробуджується внутрішній естет в пошуках предмету реалізації. Це може бути скетч, велике полотно, робота з глиною або просто цифровий скетч на трекпаді. Іноді ця «ескізна» історія починається як щось дуже спонтанне, що потім розвивається.

Які нетрадиційні або незвичні матеріали вас приваблюють у мистецтві? Чи є матеріали, з якими ви мріяли б експериментувати, але ще не наважились?

Зазвичай усе, про що я думаю, намагаюся втілити в життя. Особливо мене приваблює робота з дуже великим форматом. Подобається поєднувати різні текстури, зокрема м’які матеріали. Нещодавно друг порадив використати для малювання пало санто. «Вау, це ж вугілля, потрібно спробувати», — подумав я.

Я спробував гаряче пало санто. Для мене це було якоюсь відсилкою до того, як раніше в під`їздах малювали запальничками або кидали сірники в стелю. У цьому є щось зухвале і «вуличне», і мені цікаво, як це можна переосмислити й інтегрувати у власне мистецтво.

Що для вас означає бути чесним у мистецтві? Як ви втілюєте цю чесність у своїй роботі, особливо коли працюєте з темами, що стосуються вас особисто?

Чесність у мистецтві — бути вірним собі й своїм відчуттям. Іноді, мені здається, я, як і інші, трошечки втрачаю себе — наприклад, коли працюю над замовленням і маю якісь рамки чи фіксацію на чомусь, що не викликає у мене внутрішнього відгуку. Зазвичай намагаюся не брати участь у проєктах, які не відчуваю, як свої — не хочеться йти в цю історію.

Водночас я відкритий до комерційних проєктів, особливо якщо є простір для експериментів. Якщо до мене звертається бренд із пропозицією співпраці — мені буде цікаво подумати про це, порефлексувати, помасштабувати, і на такому ґрунті можуть виходити дуже цікаві колаборації. Але теж шляхом експерименту.

Наскільки важко, на вашу думку, бути чесним із самим собою в сучасному світі? Чи допомагає вам мистецтво залишатися чесним перед собою та світом?

Бути чесним із собою в сучасному світі — і складно, і ні. Це схоже на балансування: потрібно завжди прислухатися до себе, розуміти, що зараз відчуваєш і чи справді дієш у гармонії з власними переконаннями. У цьому процесі завжди є моменти, де можна чимось пожертвувати, і моменти, де краще залишатися собою.

Мистецтво для мене — це якраз такий спосіб підтримувати зв`язок із собою, усвідомлювати, для чого роблю ті чи інші речі, і залишатися вірним собі.

Чому ви вирішили звернутися до монохромної палітри у своїй творчості? Що саме дозволяє вам передати ця обмеженість у кольорах?

Мені подобається, коли є моноісторія. Монохромна палітра для мене — це щось інтимне й стримане. Вона дозволяє зосередитися на суті, не розпорошуючись на велику кількість кольорів. Я зазвичай обираю спокійні, монохромні тони, оскільки моя техніка є досить експресивною, і кольорова стриманість додає їй балансу. Коли вся робота побудована на експресії, завжди важливо мати точку рівноваги, і саме обмеженість кольору допомагає знайти цю гармонію.

Ваші роботи відзначаються експериментами з текстурою та кольором. Як ви знаходите баланс між інтуїтивним пошуком та технічним підходом у своїй творчості?

Так само і з текстурою, і з матеріалами. Я завжди шукаю баланс, завжди орієнтуюся на те чи відгукується мені, чи працює все разом вибудовуючись в єдину концептуальну лінію.

Іноді ідея виникає з експерименту: приміром, спробувати малювати зворотнім боком полотна або додати нову текстуру, малюючи пало санто, щоб воно трохи «зачепилося» за поверхню. Якщо фактури не вистачає, використовую нашарування фарби, щоб створити бажаний ефект. Такий підхід дає свободу, але й додає технічної глибини.

Як глядачі реагують на ваші роботи? Чи були моменти, коли отриманий зворотний зв`язок вас здивував або змінив ваше бачення власної творчості?

Досить по-різному. Дві мої основні тематики зараз — це naked people (до речі, мені дуже подобається слово «натура») і квіти або натюрморт. Це просто така банальна класика, яку малюють в академії, художках — хочеться її переосвоїти на цьому етапі.

Люди бачать у моїх роботах різні сенси: хтось впізнає знайомі обличчя, комусь подобається тілесна гнучкість, а інші бачать у цьому просто естетичний елемент для інтер`єру.

Особливо ціную своє ком`юніті за неймовірну підтримку. Їхня енергія — це заряд, який мотивує мене й надихає. Іноді їхні інтерпретації змушують мене по-новому подивитися на власну творчість, знаходити в ній те, що сам би міг не помітити.

Який найбільший виклик, на вашу думку, постає перед сучасним митцем в Україні та загалом у світі? Як ви долаєте ці виклики у своїй творчості?

На мою думку, найбільший виклик перед українським сучасним митцем — це необхідність виходу на високі рівні. Потрібно розуміти, що наше сучасне мистецтво дуже прогресивне і, мені здається, що саме в Україні мають зароджуватись якісь нові стилі. Хоча зараз і складно знайти щось нове.

Я працюю в досить банальному стилі, мені це подобається. Подобається арт 60-х років, 70-х, 80-х — не буду прив`язуватися до якогось одного художника, але саме ця епоха мені дуже до смаку і мені цього не вистачає в Україні та світі.

Для мене важливо знайти баланс між традиціями та сучасністю, шанувати спадщину і водночас створювати щось глибоке, нове, що резонуватиме як з українським, так і зі світовим глядачем.

Хочеться рухатися до якості та сенсу, балансуючи між медійністю та створенням якоїсь власної культури, яка залишатиме слід у свідомості без зайвої попси чи поверхневості.

Ви виросли в Урзуфі, де грецькі традиції мали велике значення. Як ці спогади впливають на ваше мистецтво зараз? Чи повертаєтеся ви до цих тем у своїх роботах?

Мій бекграунд — це основа, що дарує мені свободу. Мене завжди вчили бути вільним, спокійним спостерігачем і керувати своїм життям, залежно від того, як ти це відчуваєш.

Мені здається, що люди, які виросли біля моря, природно більше схильні до цього.

Для мене море — це неймовірна сила. Дуже сумую за ним. Кращого за Азовське море на березі рідного Урзуфа для мене просто не існує. Море надихає — зимове, літнє, на диких пляжах, безлюдне, чисте, тепле. Це відчуття свободи та сили, від якого важко відірватися.

Якими новими напрямками чи проєктами ви плануєте зайнятися у майбутньому? Чи є теми, стилі або засоби, які б ви хотіли дослідити у своїй наступній роботі?

Я хочу працювати з великим форматом і створювати величезні, прості за тематикою картини. Зараз моя найбільша робота — приблизно 2,5 на 2,5 метри, а я мрію створити полотно розміром 5 метрів, щоб це була не стіна, а саме полотно.

Мрію представити таку масштабну, вражаючу роботу та розвиватися в серйозних мистецьких проєктах, на великих виставках. Думаю, багато українських художників заслуговують на це. Це також виклик — вийти та показати світу, наскільки ми круті.