«Я ніколи не шкодував про своє рішення». Історія бійця «Норда», який став інженером FPV в «Азові»

«Щодня ми готуємо десятки дронів, щоб зупинити ворожий наступ та вберегти нашу піхоту», – каже боєць з позивним «Норд». Раніше він працював відеографом, але через повномасштабну війну змінив фах. Спочатку боєць довго не міг потрапити до війська, але тепер він працює інженером FPV і вважає службу в НГУ одним з найкращих рішень у своєму житті.

А нещодавно «Норд» став обличчям нової кампанії 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» НГУ. Він розповів редакції MC.today про те, як змінив роботу відеографа на службу в Нацгвардії та чому це зайняло кілька місяців, як він став пілотом дронів, а потім й інженером FPV, чому не склалося з посадою снайпера, чим зараз займається та які люди потрібні в його команду.

«До повномасштабної війни займався відео і не думав, що колись буду військовим»

За освітою я системний адміністратор. Ніколи не думав, що буду працювати у творчій професії, бачив себе лише у технічній спеціальності. А відео я почав займатися випадково, коли у 2020 році натрапив на YouTube-канал, що знімає відеоогляди техніки та автомобілів. Вони шукали студента без досвіду роботи, я подав заявку і мене взяли. Після цього працював відеооператором в одному медіа: налаштовував онлайн-трансляції.

За кілька місяців до початку повномасштабної війни я звільнився. У цей період підпрацьовував у студії своїх друзів: займався відеозйомкою, монтажем, а потім навіть почав фотографувати. Це був класний час, доки все не зіпсувало російське вторгнення.

«Я довго не міг потрапити до війська, тож перший місяць займався волонтерством»

Повномасштабну війну я зустрів у Києві. Ми з рідними та кішкою перші два дні провели в підземному паркінгу біля дому. З перших днів я намагався потрапити в Тероборону, але там були величезні черги.

Згодом я приїхав до Львова, але й там мені відмовили у військкоматі. Тож я почав волонтерити в академічному театрі ім. Леся Курбаса, де жили переселенці з дітьми. Актори, які там працюють, – просто неймовірні люди, вони досі допомагають зі зборами. Цей театр – один із моїх найприємніших спогадів з початку вторгнення.

Мені пропонували залишитися в театрі, працювати там відеографом, але я відмовився. Я розумів, що настав час долучатися до війська, бо російська армія не планує зупинятись. У березні 2022 року я разом з другом Максимом почав шукати будь-які шляхи потрапити до армії.

Ми знову пішли до військкомату. Нас пропустили без черги, оскільки ми були добровольцями. Нам сказали, що в ЗСУ вже немає місця, тому запропонувати піти в Нацгвардію. Ми погодилися, і наступного дня за нами приїхав Mercedes та відвіз до військової частини.

Вже з частини ми їхали автобусом. Я думав, що ми прямуємо на схід, тож коли за кілька годин побачив гори, дуже здивувався. Виявилося, що нас привезли в Ужгород. Я все чекав, що ж нарешті поїдемо на передову, але протягом місяця лише заступав на чергування на блокпостах. 

«Ніколи не шкодував, що потрапив до “Азову”»

Лише навесні 2023 року я нарешті потрапив до одного з підрозділів «Азову». Відтоді ще не було жодного дня, щоб я шкодував про це рішення.

Я ніколи не думав, що буду військовим, хоча в дитинстві уявляв себе снайпером. Я думав, що це крута професія. І дитяча мрія частково збулася: близько пів року я разом зі своїм другом відвідував снайперські курси. 

Але снайпером я так і не став, натомість обрав для себе роботу з дронами. Я мав певний досвід: мені доводилося літати на дронах під час відеозйомок. Тож мене відправили на ще одні курси. Викладачем там був відеограф з Києва, який в окупації на Чернігівщині передавав ЗСУ інформацію дронами. Завдяки навчанню я отримав базові знання.

«Дрони важливі на фронті: вони допомагають зберегти життя нашій піхоті та попередити наступ ворога»

Спочатку я був пілотом Mavic, а потім – пілотом FPV. Виконував різні завдання. Наприклад, під час перебування поблизу Кремінної я вилітав дроном Mavic на розвідку – знаходив ворожі цілі й передавав всю інформацію далі.

Часом доводилося «вести» наші групи, які виходили на допомогу пораненим чи вибивали окупантів з нових позицій. Такий супровід нашої піхоти – це дуже важлива річ. За допомогою дронів можна також попередити ворожі штурми, адже одразу видно накопичення техніки ворога в певних ділянках. 

Після того, як ми почали застосовувати дрони та «скиди», у ворога в рази скоротилася можливість підвозити боєкомплекти та людей на передову. Ми зрозуміли – якщо унеможливити логістику ворога, це послабить його позиції та підготує ґрунт для наших наступальних дій.

А нещодавно я став інженером FPV. Роблю все, щоб побратими швидко отримували дрони і їм треба було лише кілька хвилин на підготовку до вильоту. 

На нашому напрямку протягом останніх місяців йдуть майже постійні бої, тому дронів треба багато. Ми щодня готуємо для підрозділу десятки FPV. Адже наше головне завдання – зупинити наступ ворога, вберегти нашу піхоту і максимально знищити окупантів, які намагаються захопити нові позиції.

Зараз нам потрібні пілоти дронів. Це дуже цінні фахівці, які мають виконувати важливу роботу. Краще, якщо такі люди мають технічну освіту чи проходили курси з керування FPV, але це не обов’язково, бо всьому можуть навчити вже в підрозділі.

«Треба долучатися до війська, щоб не втратити все, що ми маємо»

Я дуже хотів долучитися до цієї кампанії. Вважаю, що потрібно власним прикладом показувати іншим людям, що іноді треба ухвалювати важкі рішення у своєму житті задля глобальних цілей. 

Зараз треба долучатися до війська, щоб не втратити все, що ми маємо: близьких, рідних, свою землю тощо. Ми маємо власними руками захищати своє, інакше це швидко закінчитися.

А ще – я підтримую фразу «ти або у війську, або для війська». Треба робити все, щоб наблизити нашу перемогу. 

«Рано чи пізно кожен полонений повернеться додому»

Хочу також подякувати всім, хто долучається до акцій, які закликають повернути українських військових з полону. Ці люди нагадують, що вже понад 2,5 роки сотні військовослужбовців утримують росіяни. 

Рано чи пізно кожен полонений повернеться додому. Тому ми маємо бути єдиними, сильними й, не дивлячись ні на що, боротись за кожного з них.

Всіх полонених чекають вдома близькі, родичі, побратими та вся країна. Вони там не самотні, поки тут є люди, які памʼятають та борються за кожного, хто під тортурами виживає в полоні окупанта. 

«Після перемоги хочу пожити у будичку в селі»

Я про це поки не думаю. Якщо чесно – хочеться якийсь будиночок в селі, щоб просто деякий час пожити для себе і своїх близьких. 

Чим я буду займатися далі, в яку сферу піду працювати – поки собі не уявляю. Просто хочеться видихнути й зрозуміти, що ми це зробили, і смерті наших близьких людей і побратимів, які віддали найцінніше за нашу перемогу, не були даремні. 

Раніше ми також спілкувалися з військовим «Генералом», який змінив роботу дизайнера в ІТ-компанії на службу в Нацгвардії. Як він потрапив до війська, чому обрав «Азов», як з допомогою дронів знищив цілий взвод окупантів й не тільки – читайте у статті.