Пройти шлях репресованого і побачити справи школярів: у музеї "Територія Терору" оновили експозицію

Побувала у музеї на оновленій експозиції кореспондентка "Еспресо.Захід" Андріана Стахів.

"Лабіринт" став своєрідною реконструкцією архіву, де зберігалися справи тих, у кого проводили обшуки, кого допитували і кого згодом найчастіше репресували. Стелажі з коробками, які містять уривки чиїхось доль: багато з тих людей вже ніколи не повернулися до своїх домівок, а комусь після років заслання через шиту білими нитками справу вдалося потрапити до рідного міста знову.

Фото: Андріана Стахів

"Життя українців у післявоєнному Львові, починаючи з 1944 року, коли вигнали нацистів, було складним та звивистим, як цей лабіринт. І ніколи ніхто не знав, куди він їх виведе, – каже старший науковий співробітник музею Юрій Коденко. – Там є цікаві матеріали і про депортованих, про те, як що в них вилучали, коли їх забирали, яке майно забиралося. Позаяк я цікавлюся репресіями та долею дітей в тоталітарному суспільстві, то ці архівні слідчі справи якраз стосується школярів: 14, 15, 16 до17-річного віку".

Фото: Андріана Стахів

Як розповідає пан Юрій, для того, аби показати відвідувачам, вони підібрали декілька найцікавіших справ та поклали їх у коробки. Тож, під час огляду музею ці коробки можна витягнути, дістати з них справи та детально їх розглянути, а ще більше інформації знайти, відсканувавши спеціальні QR-коди у папках.

"Якщо людина зацікавиться цією справою, долею цих дітей, то зможе відсканувати і перейти подивитися, погортати сторінки всі повністю, справи дуже великі, там по кілька томів", – пояснює науковець.

Фото: Андріана Стахів

Серед справ можна прослідкувати долю фактично ще дітей, адже у післявоєнний час упродовж 1945 – 1949 років НКВС активно розкручували свій маховик репресій. А у Львові зокрема фактично фабрикували справи проти юнаків. Хлопців допитували, вилучали їхні особисті речі, а підставою для цього могли стати ледь чи не будь-які збори молоді, де раптом щось могло обговорюватися. Школярів звинувачували в участі у підпільних рухах, допомозі ОУН чи спробі створити свою організацію.

Фото: Андріана Стахів

Не завжди діти справді мали дотичність до опору чи планували до нього долучатися, хтось просто вивчав азбуку Морзе і пробував писати шифром – і цього також було достатньо для появи справи та багатогодинних допитів.

Читайте також: Таємнича фортеця на перехресті епох: про велич і занепад Летичівського замку

Фото: Андріана Стахів

Дитячі ігри у створення товариств чи записки про начебто зобов'язання також часто розцінювалися як антирадянська діяльність, тому їхні автори потрапляли до лап НКВС, а створені проти них справи, які сьогодні доступні до огляду в музеї, дозволяють усвідомити глибину радянської ненависті до українців та тяглості бажання знищувати українців на їхній землі та у їхніх домівках.

Фото: Андріана Стахів

Прослідкувати долю тих, хто потрапляв у лещата радянської системи, був репресований, мусив будувати життя за тисячі кілометрів від дому, зміг чи не зміг колись повернутися, можна також за допомогою фотографій, розміщених на спеціальному столі у кімнаті.

"Я спеціально відбирав ці фотографії, вони показують різні періоди життя людей. Є ще до виселення фото зі Львова, є фото з місць ув'язнень. Ті, хто повернувся привезли їх з собою та зберігали у домашніх архівах", – зазначає Юрій Коденко.

Тут зокрема можна побачити світлину колективу самодіяльності українських спецпоселенців у 1954 році, які завдяки таланту змогли потрапити на різноманітні конкурси, проте не змогли таким чином вибороти свого повернення додому.

"Українцям тоді дозволили виступати в художній самодіяльності, дозволили навіть вдягати вишиванки, ось вони з музичними інструментами на фото (фото нижче, – прим. ред.). У нас одна з таких бандур зберігається у музеї. А там була ціла капела бандуристів, – ділиться історією пан Юрій. – Потім вони навчилися самотужки робити ці бандури і на них виконувати музику".

Ще одна світлина зображує бараки, у яких жили українські політв'язні у "Мінлазі" 1954 року. Як додає науковець, серед цих фотографій є одна, знятих на якій трьох дівчат на засланні часто плутають з американськими акторками.

Фото: Андріана Стахів

Щоб детальніше ознайомитися з оновленою експозицією, побачити усе на власні очі та почути розповіді від музейників, варто відвідати Територію Терору. Історичні контексти допомагають краще усвідомлювати сучасність та ґрунтовніше думати про те, яким буде майбутнє.