Як у СРСР брехали про Голодомор 1932-1933 років

1931 року ірландський драматург Бернард Шоу втілив у життя одну зі своїх мрій — здійснив подорож до СРСР. У Москві письменника зустріла почесна варта, численні плакати з його портретами, а також натовпи, що вітали іменитого гостя. Для драматурга організували величезний банкет та двогодинну приватну розмову з Йосипом Сталіним.  

Повернувшись до Британії, Шоу влаштував доповідь про життя СРСР. Він був одним з найвпливовіших інтелектуалів першої половини XX століття, тож до нього була прикута увага численних ЗМІ. І оскільки драматург мав репутацію скептика — йому вірили.

До західних країн вже долинали звістки про людей, що голодують у СРСР,  тож на питання, чи дійсно це є правдою, він відповів: «Коли я приїхав у Радянський Союз, я з`їв найситніший обід у моєму житті». Відомого письменника гарно годували, але не тільки їжею, а ще й радянською пропагандою. 

1931 року був голод на території Казахстану, однак Радянський Союз переконував в іншому. Усю майстерність своєї пропаганди СРСР застосував уже під час Голодомору на українських землях.

Голод як інструмент терору

Оскільки в СРСР була планова економіка, то колгоспи щорічно мали виконувати певну норму хлібозаготівлі — віддавати державі стільки збіжжя, скільки скажуть. У 1932 році через неврожай колгоспи зібрали менше зерна, тож більшість із них просто не змогла виконати план. Замість того, аби знизити хлібозаготівельну норму, більшовицька влада звинуватила колгоспи у саботажі та додала їх у спеціальні списки порушників — «чорні дошки». Це означало, що у них вилучалось абсолютно все продовольство — зокрема, й те, що належало особисто селянам. Потім воєнізовані загони організовували блокаду населених пунктів, у які зайти та вийти було неможливо. Люди опинялись у пастці та, не маючи їжі, масово голодували та гинули.

Протягом 1932-1933 років від штучного голоду, спричиненого цілеспрямованими діями більшовицької влади, загинуло понад 4 млн людей. Якщо порівняти з голодом 1921-1923 років, радянська влада максимально замовчувала реальну ситуацію, а іншим країнам намагалась продемонструвати, що СРСР процвітає.

Чому так відбувалось? Совєти продавали величезну кількість зерна, зібраного в Україні, за кордон, аби потім купувати західне устаткування для будівництва заводів. Очевидно, що інформація про масові смерті від голоду у той час, коли СРСР експортує зерно, могла б негативно вплинути на продаж продовольства. Тому совєти прагнули будь-що продемонструвати, що країна розвивається, а люди не мають ні в чому потреби. 

Рупор пропаганди: Волтер Дюранті

Красномовною ілюстрацією роботи радянської пропаганди стала карикатура з українського журналу «Комар» від 1933 року. Суть ілюстрації у тому, що радянська влада досить вправно переконувала іноземних журналістів у тій реальності, яка їм вигідна, і навіть була здатна запевнити, що «на вербі ростуть груші». 

Щоб переконати західну аудиторію, як і Бернарда Шоу 1931 році, використовували впливових журналістів, які б висвітлювали ситуацію в СРСР з вигідного для совєтів боку. Одним з головних рупорів Кремля був Волтер Дюранті. 

Ще з початку 1920-х він мав дозвіл працювати в СРСР. Дюранті брав інтерв’ю у Сталіна та робив ексклюзивні матеріали про політику радянської влади. За це у 1932 році журналіст отримав престижну винагороду — Пулітцерівську премію. Щоправда, було одне «але».

Волтер Дюранті

Волтер Дюранті симпатизував Сталіну і компліментарно описував життя в СРСР. Чи платили совєти йому за це? Навряд. Але журналіст чудово розумів, що поки його статті подобатимуться радянському керівництву, він зберігатиме можливість бути в СРСР і мати доступ до ексклюзивної інформації. Саме тому «сталінізм» він називав «передовою системою у світі», а колективізацію, коли людей примусово заганяли у колгоспи, — «прогресивним явищем». Ба більше, він виправдовував жорстокі методи Сталіна, послуговуючись фразою, що «не можна приготувати омлет, не розбивши яйце».

У березні 1933 року, коли від голоду в Україні щодня помирали десятки тисяч людей, Волтер Дюранті опублікував чергову статтю в газеті The New York Times, де стверджував, що голод хоч і є, але люди від цього не гинуть. На початку матеріалу журналіст окремо зазначив, що в Україні є все необхідне продовольство. Звісно ж, йому, як людині, яка рік тому отримала одну з престижних премій для журналістів, довіряли, і тому дійсно багато хто вважав, що інформація про голод є лише чутками і перебільшенням.

Однак саме у той час в СРСР перебував журналіст, для якого істина була важливіша за власну безпеку та прислужництво перед владою. І саме він був одним із перших, хто розповів світу про весь той жах, що охопив українське село.

Голос правди: Ґарет Джонс

1930 року СРСР відвідав молодий перспективний валлійський журналіст, випускник Кембриджу, Ґарет Джонс. Тоді йому було лише 25 років, однак його репортажі були чесними та яскраво описували суть тогочасних подій. 1933 року він здійснив свою третю поїздку до СРСР, яка і стала для нього останньою. Тоді іноземні кореспонденти були під пильним наглядом радянських спецслужб. Їм дозволяли перебувати тільки у заздалегідь узгоджених місцях чи регіонах країни. Однак Ґарет Джонс самотужки здійснив поїздку до України, аби пересвідчитись на власні очі щодо масштабів голоду, про який багато хто говорив, але не публічно. Він придбав квиток до Харкова, однак таємно вийшов на одній зі станцій в сільській місцевості та почав свою подорож, сповнену жаху, розпачу та численних сцен людських трагедій.

Ґарет Джонс

Одразу після повернення з СРСР Джонс написав батькам: «Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач. Голод практично скрізь. І мільйони помирають від нього. Я бродив кілька днів Україною, і там не було хліба, у дітей боліли животи, всі коні та корови поздихали, й люди також вмирали з голоду. Терор набув небачених масштабів»

Вже 29 березня 1933 року він скликав у Берліні пресконференцію, де розповів про побачене. Далі опублікував десяток статей для британських, американських та німецьких ЗМІ, у яких описав весь той жах, що побачив в Україні.

У СРСР журналіста одразу ж звинуватили у шпигунстві, а також заборонили йому в’їзд. Радянська влада активізувала довірених журналістів, зокрема і Волтера Дюранті, який писав маніпулятивні статті — визнавав, що голод у СРСР був, але намагався спростовувати масові смерті від нього. 

Інформацію Джонса журналіст називав просто «жахачками». Публічна позиція Дюранті здається особливо цинічною, адже в приватних бесідах він визнавав, що в СРСР через дефіцит продовольства могли загинути 10 мільйонів людей, але поряд із цим продовжував з позитивного боку висвітлювати радянську владу.

Молодому Ґарету Джонсу було надзвичайно важко протистояти таким титулованому Волтеру Дюранті. Коли ж він звертався до своїх колег, що перебували у Москві, ті відмовлялись його підтримувати, бо боялись бути видвореними з території СРСР. Попри все це, до своєї загибелі у 1935 році він продовжував відстоювати правду.

2019 року відбулась світова прем’єра фільму «Ціна правди», що розповідає історію валлійського журналіста та його боротьбу за правдиве висвітлення геноциду українського народу 1932-1933 років. А от газета The New Your Times, де працював кореспондентом Дюранті, вже через багато років після Голодомору визнала, що він з упередженістю описував події тих часів, а інформація в його статтях була спростована іншими журналістами. 

Матеріал створений у співпраці з Національним проєктом з медіаграмотності «Фільтр» Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.