30 історій лідерства та відваги: Ірина Никорак про створення книжки «Сильні Жінки Сильної Країни»

«Сильні Жінки Сильної Країни» Ірини Никорак — це книжка про незламних жінок, які самовіддано служать Україні в секторі оборони та безпеки.

Видання містить 30 історій про мужність та силу. Воно також є прикладом жіночого лідерства, відваги та вірності своїм ідеалам.

Ірина Никорак розповідає, як це — створювати книжку про військовослужбовиць російсько-української війни.

Як виникла ідея написання книги про українських жінок-військових?

Я не могла ані уявити, ані мріяти про те, що колись писатиму книгу. Спочатку виникла ідея фільмувати історії жінок на фронті у вигляді інтервʼю для YouTube-каналу, проте під час відвертих розмов я зрозуміла, наскільки їхні історії важливі. Хочу, аби світ знав, як українські жінки приймають найбільший виклик сьогодення і найбільшу несправедливість в XXI столітті.

Україна — найбільша у новітній світовій історії країна за кількістю жінок на полі бою. А що ми знаємо про цих дівчат: матерів, доньок, дружин, сестер? Частина з них до повномасштабної війни була цивільними і добровільно пішла воювати, а десятки тисяч стали на захист країни ще 2014 року. Жінки в українській армії виконують такі ж бойові завдання, як і чоловіки. Серед тих, хто на передовій, знаю багатьох снайперок, артилеристок, танкісток, штурмовичок, бойових медикинь, розвідниць.

Ця книга — не просто збірник історій. Це документ свободи і нашої боротьби.  Історії, які вчать жити, не зраджувати собі та знаходити сили навіть у найскладніших умовах. І я вірю, що ця книга стане історичною пам`яткою майбутнім поколінням.

Чи є у книзі історії, які стали для вас особистим відкриттям або змінили погляди на війну? 

Кожна розповідь у книзі — це відкриття. Бо це історії дуже непересічних жінок, які не зламалися. Жінок, які йшли до своєї мети і працювали над собою, попри стереотипи і несприйняття. Жінок, які в суворих бойових буднях знаходили внутрішні сили не впасти духом, підтримати себе, побратимів та посестер, зберігаючи оптимізм і не втрачаючи віри. Жінок, які здатні поєднувати материнство і командування бойовим підрозділом. Вони не лише витримують труднощі війни, а перетворюють її на свій особистий виклик і перемогу. Я захоплююся такими дівчатами та жінками, а ще — точно знаю, що з ними ми відстоїмо свою самоідентичність і свободу.

Що ви відчували, тримаючи перший надрукований екземпляр? 

Це відчуття не передати не словами.

Момент гордості за кожну героїню, момент неймовірної вдячності всій команді, яка була дотичною до її створення. Це круті відчуття — ніби перше кохання, яке переповнює тебе внутрішніми емоціями спокою й водночас адреналіну, натхненності творити і мати крила. 

Для мене дуже особливо, що перший примірник книги підписав Валерієм Залужним, адже він підготував передмову до книги. Також нас підтримала спеціальна представниця Генерального секретаря НАТО у справах жінок, миру і безпеки Ірен Фелін. І це знак поваги до України і світової підтримки нашої боротьби і самопожертви, вагомою частиною якої є здобутки жінок-військовослужбовиць. За право жити вільно і мати демократичну країну ми платимо найвищу ціну — життя. 

Видання також є шаною кожному та кожній, хто загинув за Україну. Двох героїнь видання вже немає з нами — це госпітальєрка Ірина Цибух і військовослужбовиця Шура Рязанцева. Світла пам`ять дівчатам — вони загинули, захищаючи нас та Батьківщину.

Що для вас особисто стало найскладнішим під час роботи над цією книгою?

Непоправні втрати яскравих особистостей, вірних синів і доньок країни. Ось це найважче, і не лише в роботі над книгою, а й у нашому повсякденному житті. Це не можна прийняти, з цим не можна змиритися, цього не можна забути. І саме збереження пам`яті про цих світлих українок-захисниць, однодумців, посестер по духу і поклику було головним мотивом завершити  роботу. Пам’ятаємо, щоб жити, і живемо, щоб пам’ятати!

Що має усвідомити громадськість після прочитання цієї книги? 

Мені прикро бачити, що на третьому році повномасштабної війни і десятому загалом серед нас є люди, не залучені у війну. Люди, які намагаються абстрагуватися від реальності і жити своє «умовно мирне» життя. Кожен хоче цього, і дівчата, які пішли добровольцями у військо, також мають родини, мріють про відпочинок і хочуть собі гарне майбутнє. Тому головний посил видання — це єдність. Тільки так ми збережемо державність і право нашої нації на існування. Головне, що я хочу також донести, що жінки перебувають не лише в тилу, а ще й передовій, де підтримка потрібна щосекунди.

Саме історії героїнь книги «Сильні жінки сильної країни» змушують кожного переосмислити своє місце та роль у суспільстві.