Вишукана простота й реформовий одяг: мода в житті Ольги Кобилянської

Сторінки української історії наповнені чималою кількістю видатних імен, які зробили значний внесок у розвиток нашої культури. Серед них, безперечно, знайшлося місце й для Ольги Кобилянської — не лише геніальної письменниці, а й відомої борчині за права жінок та естетки, яка повсякчас оточувала себе простими, але вишуканими речами. 

Сьогодні світ відзначає 161 рік з дня народження діячки. З цієї нагоди ми разом зі старшою науковою співробітницею Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської Юлією Микосянчик дослідили моду в житті письменниці й те, як стиль в одязі відображав її особистість.

Буковинська мода наприкінці XIX — початку XX століття

Для початку варто заглибитися в модні особливості того середовища, у якому жила Ольга Кобилянська. Оскільки Буковина була частиною Австро-Угорської імперії, то орієнтувалися всі на її столицю — Відень. 

«Власне, у Чернівцях були й модні крамниці, і гарні кравці. Одяг як шили, так і замовляли. Все залежало від глибини кишені пані, панянки чи пана. За свідченнями краєзнавців, наприклад, наприкінці ХIХ століття у Чернівцях було понад триста кравців і двісті їхніх помічників. Отже, шити було кому, та ще й за умови того, що населення міста не становило 300 тисяч, як нині, а мешканців, які могли б замовити елегантний одяг, було ще менше. Тому за справу бралися серйозно», — розповіла Юлія Микосянчик.

Так, лише на вулиці Панській нараховувалося близько десяти модних крамниць. Серед них були й будинки капелюшків, і магазини з аксесуарами, костюмами, сукнями, пальтами, черевиками та іншим готовим одягом і взуттям.

Про останні тенденції здебільшого дізнавалися з модних журналів. Їх передплачували, а також продавали у місцевих крамницях. Таким чином усі новинки за кілька днів могли з Відня потрапити й до столиці Буковинського краю.

Мода в житті письменниці

Великого значення зовнішньому вигляду Ольга Кобилянська не надавала. Однак можна з упевненістю сказати, що про модні тренди вона дізнавалася однією з перших, зокрема, з тих же журналів. 

Одним із часописів, який займав місце у бібліотеці письменниці, був Gartenlaube («Садова альтанка»). У ньому як друкувалися художні твори, так і подавалися останні моделі костюмів, суконь і капелюшків. Кобилянська, читаючи журнал, звичайно ж, розглядала й новітні образи. Інший fashion-журнал, який Ольга точно тримала в руках, — «Віденська мода». Саме там вперше опублікували її нарис «Фантазія-експромт».

«Ольга уявляла, що і як носять модниці. Можливо, навіть потайки заздрила тим панянкам в гарному вишуканому одязі, тому що родина Кобилянських не могла собі дозволити втілювати ті модні тенденції у повсякденні чи на свята. Вони жили ощадливо. І, власне, Ольгу Кобилянську так і привчали, що скромність в одязі — ознака культури. Відтак діячка й виробила власний стиль».

У період після Першої світової війни мода кардинально трансформувалася: на заміну приталеним довгим сукням прийшли вільніші силуети й коротші моделі. У Парижі в той час запанувало ар-нуво, а у Відні — сецесія. Ольга Кобилянська на тлі цих змін зробила вибір на користь реформового одягу. 

Як зазначила Юля Микосянчик, реформовий — це віденський сецесійний стиль, який характеризувався відмовою від корсетів, сукнями прямого крою та яскравими кольорами. Щоб приблизно зрозуміти, як виглядав подібний одяг, можна розглянути картини Густава Клімта, який «вбирав» своїх панянок у реформові сукні. У гардеробі Ольги Кобилянської також знайшлася модель у модерновому стилі. Вона була представлена у вигляді ясно-зеленої сукні в смужку. 

Portrait of Fritza Riedler, Portrait of Adele Bloch Bauer, Mada Primavesi, Густав Клімт

Після Першої світової війни письменниця продовжила додавати до своїх образів сукні довжини максі, хоч і була прихильницею сучаснішого й простішого силуету. У фондах музею досі збереглася легка біла сукня Ольги у дрібний горошок, що нагадувала довгу сорочку. 

Стиль Ольги Кобилянської

Стиль письменниці в одязі можна описати словосполученням «вишукана простота», що було викликано її власним відчуттям того, як повинна одягатися інтелігентна інтелектуальна жінка. Менше яскравого показного й більше простих деталей. 

На фотографіях Ольга Кобилянська переважно вбрана в одяг темних відтінків. Утім не лише сіро-коричнево-чорна гама панувала в її гардеробі.

«Юна панночка Ольга мала сіро-рожевий костюм з червоним виложистим коміром. За визнанням її приятельки Августи Кохановської, вона була невимовно гарна, немов «провинний янгол». Кобилянська ніколи не акцентувала на тому, як вона одягалася, лише інколи себе оцінювала та писала: “Я була гарна”. Вона любила ходити на вечірки, і для таких заходів треба було вбиратися відповідно. Одними з елементів її образу, за описами самої письменниці, були темна сукня, біла шовкова керсетка, а у волоссі — великий едельвейс».

Домашній одяг Кобилянської, звісно ж, не був пошитий з дорогих тканин, так само як і вбрання її старшої сестри Євгенії чи матері. Коли Ольга йшла на кухню, а це відбувалося щодня, тому що вона вела хатнє господарство, то, звичайно, одягала фартух. Однак, виходячи в люди, письменниця часто обирала шовкові спідниці, сукні чи оксамитові жакети.

Аксесуари 

Ювелірний гардероб Ольги Кобилянської складався з прикрас із дорогоцінних металів. У неї були й золотий годинник на ланцюжку, і браслети, і персні, і сережки. На одній зі світлин з Лесею Українкою на вбранні Кобилянської також красувалася брошка. 

Волосся Ольга мала довге й густе, часто зав’язувала його у вузол, а для того, щоб воно трималося, додавала мінімалістичні гребінці та шпильки. З головних уборів також полюбляла капелюшки, особливо крислаті з перами та оксамитовими стрічками. 

До наших часів збереглося не так багато аксесуарів Кобилянської. Серед них — недороге дерев’яне намисто приблизно початку XX століття, вишукане й делікатне віяло, прикрашене легким візерунком, а також сумка, яку Кобилянська придбала за гонорар від повісті «Людина». 

Окрім цього, Ольга Кобилянська була справжньою поціновувачкою ароматів, зокрема, фіалкових парфумів. Саме їх вона подарувала одній зі своїх героїнь — Софії Дорошенко у творі Valse melancolique.