Феміністка, драматургиня, громадська діячка: як Людмила Старицька-Черняхівська вплинула на розвиток української культури

Людмила Старицька-Черняхівська зростала в середовищі української інтелігенції — зокрема, батька-корифея Михайла Старицького, композитора Миколи Лисенка та родини Косачів.

Так і стала письменницею та громадською діячкою. 

«В наших обох родинах Старицьких і Косачів панував особливий літературний дух; тому, хто мав хоч іскру талану, не писати тут було цілком неможливо. Тут завжде писали, розбирали твори, читали їх, видавали збірники і взагалі жили з осередку громадських і літературних інтересів», — писала в спогадах Людмила Старицька.

Вона боролася за жіночі права в Союзі українок, опікувалася питанням українських полонених після Першої світової війни та захищала самобутність рідної країни під час Української революції.

Про окремі віхи життя Людмили Старицькоіі-Черняхівської ELLE розповідає разом з директоркою Музею видатних діячів української культури Ольгою Гураль.

Життя на підмостках театру

«Театр відібрав у Людмили Старицької родину, але й відіграв важливу роль у її житті», — каже Ольга Гураль.

Ще підліткою майбутня драматургиня стала головою сім‘ї — батько разом з мамою постійно гастролював, а старша сестра поїхала на навчання. Родині було фінансово складно, тому дівчині довелося підробляти.

Водночас Людмила Старицька писала перші драматичні твори. З невеличкою містерією «Новий рік» їй допомагав Микола Лисенко — уважно вичитував текст та прискіпувався до помилок в українській мові. 

Людмила Старицька-Черняхівська

Дівчина хотіла знайти себе в театрі: пробувала акторство, переписувала батькові твори, перекладала іноземні пʼєси на українську, а пізніше реалізувалася як драматургиня.

У модерній драмі вона занурилася в історію, продовживши батькові традиції. Людмила Старицька висвітлила боротьбу за визволення України в пʼєсі «Гетьман Петро Дорошенко», написала заборонений радянською цензурою твір «Іван Мазепа» та змалювала любов грецької поетки Сафони до молодого Фаона для вистави «Сапфо».

Драматургиня підготувала роботу «25 років українського театру», де розповіла про перші постановки корифеїв наприкінці XIX сторіччя. 

«Публіка затопила фойє, коридори. Обличчя всім пашіли, очі блищали... стояв живий гамір... дзвеніла українська мова», — писала Людмила Старицька. 

Вона також наголосила, що український театр має давню історію і не розпочинається з драми Івана Котляревського «Наталка Полтавка».

«Чи справді ввесь зріст українського театру пішов од фантазії Котляревського, якому так раптом, несподівано, спало на думку написати українську п`єсу? Невже "Наталка Полтавка" не мала попередників, і од "шкільної драми" аж до неї вакувало поле української драматичної творчости?» — йдеться в спогадах.

За політичної діяльності в Українській Центральній Раді Людмила Старицька працювала в театральному відділі при Генеральному секретаріаті, а пізніше — Міністерстві освіти. Драматургиня керувала педагогічною секцією та опікувалася розвитком не тільки театру, а й кінематографу.

Людмила Старицька-Черняхівська

Гурток «Плеяда» та дружба з Лесею Українкою

Наприкінці XIX сторіччя українська молодь організувала гурток «Плеяда». Разом вони перекладали твори,  проводили літературні ігри, читали прозу та поезію, працювали над виданням нових збірників. Гурток став місцем для покращення письменницьких навичок та середовищем для обговорення ідей у колі однодумців.

У «Плеяді» Людмила Старицька зблизилася з Олександром Черняхівським — майбутнім лікарем, який працював над створенням української медичної термінології.

«Михайлові Старицькому спочатку не сподобався обранець його доньки. Батько драматургині був яскравим і темпераментним, натомість Олександр Черняхівський — більш спокійним. Проте згодом вони порозумілися», — каже директорка Музею видатних діячів української культури.

Людмила Старицька-Черняхівська з донькою та чоловіком

Драматургиня дружила з однією з організаторів гуртка Лесею Українкою. Їхні зустрічі не завжди були частими — а втім, Людмила Старицька відзначала, що спілкується не просто з письменницею, а з людиною, яка формує українську літературу.

«…твори її стали б окрасою кожної з європейських літератур. Глибоке почуття пекучої любові й непохитної віри, героїчний настрій поетеси, разом з тим широкий світогляд письменниці й глибинь її думки підносять твори її на надзвичайно високий рівень. Вони буквально переймають читача вогнем серця й натхнення самої Лесі Українки. Й не дивно: сі твори — се саме життя її, її страждання, її сльози, її зброя, її віра й любов», — писала Людмила Старицька в спогадах про Лесю Українку.

Знищена, але незнищенна

Через прихід більшовиків на початку 1920-х років драматургиня постала перед вибором: їхати в еміграцію чи бути в Україні. 

«Вона повернулася в Київ, бо не мислила себе поза межами України. Два роки працювала на швейній фабриці, сиділа багато годин за станком, а далі при свічках писала свої твори», — розповідає  Ольга Гураль.

Попри радянську ідеологію та численні обмеження, Людмила Старицька збиралася з однодумцями — влаштовувала в себе вдома літературний салон.

Людмила Старицька-Черняхівська

Проте таких, як вона, не залишали в спокої.

Наприкінці 1920-х років Людмилу Старицьку та її чоловіка звинуватили в участі у вигаданій антирадянській організації — Спілці визволення України. Драматургиня достойно витримала слідство, проте врешті з Олександром Черняхівським  відправилася на заслання в Сталіно.

Через чотири роки подружжя повернулося до Києва, а 1938 року радянська влада арештувала та розстріляла їхню доньку — Вероніку Черняхівську.

«Батькам сказали, що її засудили на 10 років вʼязниці без права листування. Драматургиня не вірила, що втратила Вероніку, — вона намагалася отримати інформацію, де перебувала донька, — ділиться дослідниця.

1941 року Людмилу Старицьку знову звинуватили в антирадянській агітації. Дорогою на заслання драматургиня померла, проте жодних свідчень про дату смерті чи місце поховання не залишилося. 

«Головне, що жодна система не здолала Людмилу Старицьку, — каже Ольга Гураль. — Вона була міцним стержнем, який неможливо зламати. Знищеною, але незнищенною».