Юзеф Вічковський – знавець Львова: згадка до 100-річчя від дня смерті

Сьогодні, 28 листопада минає 100 років від дня смерті Юзефа Дроґослава Вічковського (1858-1924) – професора лікарського факультету Львівського університету, відомого лікаря-терапевта, фахівця з лікування туберкульозу (поширеного тоді в Галичині захворювання), кавалера орденів Pоlonia Restituta та Франца Йосифа I, а водночас публіциста, знавця і прихильника Львова, автора та ідейного натхненника книги “Львів, його розвиток та стан культури, а також провідник містом”, який побачив світ у 1907 р.

Юзеф Вічковський народився в містечку Богородчани (тепер – Івано-Франківської області). Навчався у Станіславівській гімназії. У 1883 р. закінчив медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові й отримав науковий ступінь доктора медицини. Після закінчення студій виконував обов’язки асистента кафедри медичної хімії alma-mater, одночасно працюючи лікарем шпиталю св. Лазаря. У 1886 р. переїхав до Львова. Наступного року очолив лабораторію медичної хімії Львівського загального шпиталю, а від 1900 р. – відділ внутрішніх хвороб. Від 25 вересня 1898 р. – приват-доцент, а від 3 січня 1906 р. – надзвичайний професор кафедри внутрішніх хвороб Львівського університету.

Юзеф Вічковський за свою довголітню фахову діяльність став президентом Львівського лікарського товариства, членом польського лікарського товариства, товариства підтримки науки, товариства природознавців ім. М. Коперника, президентом товариства боротьби з туберкульозом (від 1909 р.), віце-президентом бальнеологічної секції Крайового союзу курортів і санаторіїв, засновником і фундатором профільного санаторію в Голоску Великому під Львовом.

Він активно співпрацював із медичними товариствами, зокрема, Товариством Червоного Хреста. Займався не лише практичною медициною, а багато писав і був плодовитим автором. Обирався членом редколегії часопису “Lwowski Tygodnik Lekarski”, публікувався в польських та закордонних фахових часописах. В 1910 р. був учасником I крайового промислово-бальнеологічного з’їзду у Львові. У 1912 р. Ю. Вічковського обрано членом-кореспондентом міжнародного протитуберкульозного товариства. Видав книгу “Боротьба з туберкульозом за кордоном і в нас” (Львів, 1913).

Крім суто медичних зацікавлень, виявляв щирий інтерес до історії Львова, його університетського осередку. Підтримував дружні добросусідські стосунки з Іваном Франком. Ю. Вічковський разом з дружиною Марією був власником будинку на вул. Костюшки, 4, а також – вілли на вул. Понінського, 1 (сучасна вул. І. Франка, 125). Помер у Львові 28 листопада 1924 р., похований на Личаківському цвинтарі в родинному гробівці (поле 61/63).

Згадуючи про життєвий шлях та заслуги цієї людини, доречно буде пролити світло на його ґрунтовний путівник у форматі монографії. Ця публікація, присвячена X з’їзду польських лікарів і природознавців, що відбувся 22-26 липня 1907 р. і субсидована міською владою, яка виділила для її друку   3 000 корон, була відзначена як помітний доробок університету. Усі учасники з’їзду безкоштовно отримали примірник видання на згадку про перебування у Львові. Обкладинку книги прикрашало зображення бюста Гіппократа на фоні міського пейзажу, а саме видання – літографія Корнелія Піллера з планом міста.

В авторській передмові Вічковський  наголосив, що зі сторінок путівника, що ґрунтується на джерельних відомостях, до читача промовляють особистості, які працювали в різних ділянках освіти і культури, й таким чином допомагає зазирнути в глибини розуму і серця нашого міста. Він також подякував грону авторів, яких зібрав під однією обкладинкою, залучивши до амбітного видавничого проєкту, за їхню допомогу в його зусиллях та вичерпну інформацію про предмет викладу.

Вступний розділ довідникового путівника “Погляд на історію Львова” написав відомий польський історик, музейник та архівіст, знавець історії Львова, колекціонер мистецьких творів, реставратор старожитностей Олександр Чоловський (1865-1944).

Монографія, укладена Ю. Вічковським, складалась з цілого шерегу спеціалізованих тематичних розділів авторства інших осіб: “Околиці Львова з геологічного погляду” (Мар’ян Ломницький), “Клімат Львова” (Євгеніуш Ромер), “Погляд на генезу та характер львівської флори” (Броніслав Блоцький), “Водопровід” (Станіслав Александрович), “Опис каналізації” (інж. Тарані та Горецький), “Міська різня” (директор Адам Кришталович), “Освіта”, “З історії медицини” (Е. Яворський), “Крайова санітарна адміністрація” (Юзеф Лущкевич), “Львів у розвитку промисловості в краї останніх років” (Юзеф Ольшевський), “Львів з погляду доброчинності” (Олександр Островський, Максиміліан Туллє), “Музеї, архіви, бібліотеки, приватні збірки, театри” (Освальд Бальцер), “Польський театр у Львові” (Генрик Цепнік).

Власне путівник як згусток практичної інформації (органи влади, фінансові установи, загальний вигляд Львова з переліком окремих пам’яток, перелік цвинтарів з виокремленням місць спочинку видатних діячів, як-от                С. Гощинського, А. Ґроттґера, К. Шайнохи, А. Бельовського, список лікарів) містився в кінцевому розділі книги “Путівник Львовом” (підрозділи “Загальний вигляд Львова” та “Детальний опис Львова та його пам’яток”).

“Родзинкою” путівника є цінна інформація про функціонування у Львові на початку XX ст. численних установ, товариств та громадських організацій з різних професійних галузей: шпиталі, серед них народна лічниця, заснована 1904 р. з ініціативи митрополита А. Шептицького, санаторії, університет з численними інститутами при ньому, Політехнічна, художня й торговельна школа, ветеринарна й рільнича, академії, товариства лікарів, аптекарів, природознавців, філософське, історичне, правниче, журналістів, педагогів, підтримки науки, літературне, геральдичне, народознавче, прихильників мистецтва, господарське, городництва та бджільництва, лісівництва, нафтохімічне, мисливське, друкарів. Серед українських товариств згадуються Наукове товариство ім. Шевченка, “Просвіта”, українське педагогічне товариство, “Руська Бесіда”, “Боян”, “Сокіл-Батько”, Клуб русинок, “Союз українок”, “Народна Торгівля”, “Дністер”, “Труд”. Перелічуються також єврейські шпиталі, фундації, школи, синагоги, часописи.

Як загальноінформаційні львівські (“Dziennik Polski”, “Kurjer   Lwowski”, “Słowo Polskie”), так і профільні медичні видання (“Lwowski Tygodnik Lekarski”, “Przegląd Higieniczny”, “Przegląd Lekarski”, “Czasopismo Lekarskie”, “Nowiny Lekarskie”, “Głos Lekarzy”) відгукнулися на появу книжки Ю. Вічковського суголоссям схвальних рецензій. Одна з них опублікована в газеті “Dziennik Polski” за 19 липня 1907 р., уривок з якої зацитуємо: “Ця дуже об’ємна та вичерпна праця – сучасний шематизм львівської культури, книга тривалої вартості, з якою повинні ознайомитися усі, хто займається вивченням Львова, без котрої не обійдеться жоден, хто хоче писати про наше місто”. Часопис “Przegląd Hygieniczny” за червень 1907 р. писав: Книга “Львів, його розвиток та стан культури, а також провідник по місту” авторства проф. Ю. Вічковського містить 26 аркушів і буде цінною книгою для розвитку культури й освіти міста Львова”. Газета “Kurjer Lwowski” наголошувала, що “преса вважає обов’язком привернути увагу громадськості до цієї вельми важливої роботи”. Цінним джерелом інформації про культурне та наукове життя нашого міста вважає путівник Ю. Вічковського сучасна польська дослідниця історії львівської медицини Ванда Войткевич-Рок.

На примірнику, що зберігається у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, є автограф автора з присвятою Антонію Малецькому (1821-1913) – відомому славісту, професору Львівського університету, керівнику Національного закладу ім. Оссолінських.

Зафіксувавши на своїх сторінках інформативний зріз та різнобічну тематичну картину життєдіяльності міста, путівник став документом часу (початку XX ст.). І сьогодні він служить важливим інформативним джерелом до вивчення минулого нашого міста.

Маріанна МОВНА