«Коляда на Майзлях»: різдвяні співи під склепінням храму

Різдвяний фестиваль в Івано-Франківську, заснований у 2010-му, уже за кілька років було внесено до переліку нематеріальної культурної спадщини

У 2010 році в Івано-Франківську при василіянському монастирі Царя Христа Української греко-католицької церкви (УГКЦ) уперше провели Різдвяний фестиваль «Коляда на Майзлях». Відтоді він не лише увійшов в історію міста, а й поширився за межі України. Організатори фестивалю запевняють: важко назвати країну, звідки б у період новорічно-різдвяних свят не привозили на це дійство коляди та щедрівки. Загалом за час фестивалю в Івано-Франківську колядували понад 500 колективів. Деколи різдвяні пісні повторюються, але їх звучання завжди є унікальним.

У 2022-му Міжнародний різдвяний фестиваль «Коляда на Майзлях» увійшов до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.

Укрінформ пропонує дізнатись більше про історію фестивалю, його організаторів та учасників.

УСІ ХОЧУТЬ НА МАЙЗЛІ

- Початок був дуже простий!

Так говорить про народження фестивалю «Коляда на Майзлях» його співорганізатор, кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України Ігор Дем’янець.

Він розповідає, що у Львові щороку проходить різдвяний фестиваль. Дуже часто в ньому брали участь колективи з Івано-Франківська. Та якось поїздку довелося відмінити – організатори повідомили, що програму вже погодили без них. Це спонукало до роздумів, як провести такий фестиваль у рідному Франківську.

Ідею підтримав ігумен василіянських монастирів, ієромонах-василіянин Володимир Палчинський, який і запропонував локацію для фестивалю – храм Царя Христа УГКЦ. Тоді храм щойно почали відновлювати, і тут часто звучали молоді голоси.

- Ідея була наша – моя та молодіжного хору «Осанна». Нас завше приваблювала атмосфера спільної коляди саме у храмі, де є колова акустична специфіка, де є купол і довкола – звук, який сходиться до центру, що дає особливе відлуння і неймовірні емоції від співу. Тоді отець Володимир дуже багато ідей брався реалізувати самотужки. Він завжди хотів залучати до парафії молодь, сповідував гасло «Дайте місце молоді в церкві». За його сприяння ми завше проводили багато празників, виступів, робили чимало добрих справ. Тому фестиваль не застав нас зненацька, а отець Володимир досі старається бути з нами, – говорить керівниця хору «Осанна», художній керівник народного дому «Княгинин» в Івано-Франківську, ідейниця і співорганізаторка фестивалю Любов Терлецька.

Каже, найпершим постало питання, де взяти спеціальні станки, щоб розмістити у храмі Царя Христа хорові колективи. У перші роки це обладнання позичали, а потім придбали власне, розуміючи, що дійство набиратиме обертів. Усі технічні моменти, пов’язані зі звуком, сценою, світлом, виступами колективів, взяли на себе священники УГКЦ. Завдяки їм фестиваль звучав навіть під час блекаутів.

- Духовенство і миряни стараються творити це дійство разом, а його організувати непросто. Священники з нами стали сподвижниками фестивального руху. Багато з них вже самотужки створюють хорові колективи при інших храмах і делегують їх до нас на фестиваль, – додає Любов Терлецька.

Ігор Дем’янець зазначає, що над назвою фестивалю довго думали.

- Найперше визначилися, що фестиваль буде різдвяний, бо ідея, яка нас надихала, – це відновити колядки та щедрівки після радянського занепаду. По селах вони звучали, але ми знали лише частинку з того, що співали люди. Моя ідея була назвати фестиваль «Майзлі». Чому? Оцей район (де розташована церква Царя Христа, – ред.) колись називався Горького, і всі в Івано-Франківську довго так його означали. А я запропонував відновити історичну назву. За часів австрійської влади тут був ремісничий район, відомий як Майзлі. З німецької «майзлі» – це долото, теслярський інструмент. Спочатку мені дорікали, що назва фестивалю могла б бути більш піднесеною, «Велика коляда» чи «Разом колядуємо»... Але потім вирішили не змінювати нашу назву, і таки за 3–4 роки вона прижилася. Тоді нам уже дзвонили звідусіль і казали, що всі хочуть на Майзлі! І це було класно, – усміхається Дем’янець.

ФЕСТИВАЛЬ НЕ ЗУПИНЯВСЯ І В НАЙСКЛАДНІШІ ЧАСИ

Перший фестиваль «Коляда на Майзлях» був настільки масовим, що у храмі ледь усі поміщались. Колядувати не відмовляли нікому.

- Пам’ятаю: мінус 30 надворі, у церкві людей багато, місця обмаль, нікого неможливо спинити, а потім усіх надворі частують вином, грає оркестр, і тисячі людей колядують. Це ж гарно! – пригадує мистецтвознавець.

За словами Любові Терлецької, перший фестиваль тривав 21 день, відбулися два гала-концерти. Усе було складно, але відчуття – неймовірні.

-  Ми зрозуміли, що три тижні постійно жити у храмі і приймати гостей – це важко і для організаторів, і для монастиря. Тоді фестиваль скоротили до двох тижнів, а пізніше – до п’яти днів. У найскладніші періоди нашої історії фестиваль тривав три дні, але не зупинявся. Коляда завше потрібна. Ще наші предки вірили: якщо ми перестанемо колядувати, то світ зникне і зло  торжествуватиме. Цього не можна допустити. Тому колядувати треба, так само, як і писати писанки та ходити до храму, – упевнена Терлецька.

Уже пізніше організатори фестивалю облаштують столики, за якими частуватимуть солодощами, та збільшать кількість сидячих місць. Тимчасом перші фестивалі потребували величезних зусиль та коштів, щоб розмістити усіх гостей, організувати їм екскурсійні програми і нікого не залишити без уваги. Бувало, гостей на ночівлю запрошували у свої домівки учасники місцевих колективів.

- Ми не ставили критеріїв для учасників фестивалю. Увага була на різноплановості. Ось коли формували програму концерту на день, то в неї закладали виступ дитячого колективу, фольклорного, самодіяльного, церковного, бо коляда – це обрядові пісні, і ще – професійний колектив. Ми завжди запрошуємо на фестиваль зірку. До нас приїжджали Ніна Матвієнко, Марія Бурмака, «Піккардійська Терція» та інші відомі виконавці і гурти. Головна умова фестивалю – живе виконання. Фонограми ми не використовуємо. Священники погодились, що храм у ці дні слугує як концертна зала, – констатує Ігор Дем’янець.

Просторіше у храмі Царя Христа стало лише тоді, коли «Коляду на Майзлях» почало транслювати обласне телебачення «Галичина». Завдяки телеформату фестиваль вижив і під час коронавірусу.

Щороку тематику «Коляди на Майзлях» змінювали, але за всю свою історію жоден концерт не обійшовся без прем’єр. Спочатку їх привозили колективи з інших областей та регіонів, які ставали відкриттям для місцевих, а потім – і гості з-за кордону. У 2019-му фестиваль отримав статус міжнародного.

- То, певно, так зірки зійшлися, бо коли відбувався X Різдвяний фестиваль «Коляда на Майзлях», до нас прибули Блаженнійший Святослав Шевчук (глава УГКЦ, – ред.) і тодішній міністр культури України Євген Нищук, який і повідомив нам про новий статус. Але вже й до того до нас приїжджали колективи з Македонії, Канади, Німеччини, Іспанії. Я вже не кажу про Польщу! На один із фестивалів приїхали п’ять польських колективів, і це було надзвичайно цікаво. Я навіть не можу сказати, які країни не брали в нас участі. Були і Литва, і Латвія, і Естонія, і Словенія… – перераховує Ігор Дем’янець.

Додає, що на фестивалі аплодували ще і студентам-афроамериканцям, які свого часу наважились заспівати «Нова радість стала».

ГОЛОСИ КОЛЕКТИВУ «ЯМАРІУПОЛЬ»

У час повномасштабної війни «Коляду на Майзлях» хотіли призупинити. Але ініціатива продовжити фестивальну історію взяла своє. Прямих ефірів із храму Царя Христа не було: концерти обласне телебачення транслювало лише в записі.

Торік через зміни у церковному календарі фестиваль провели двічі: для тих, хто відзначав Різдво Христове за новим стилем у грудні, і для тих, хто ще святкував 7 січня.

- Ми собі задумали, що це буде фестиваль патріотичної коляди. І дуже багато коляд тоді ми знайшли і відкрили саме з періоду війни: стрілецькі, повстанські пісні, коляди української діаспори і підпілля. Бо в нас не було періоду, коли б українці не колядували: чи це війна, чи Голод, чи Сибір. Так, тоді коляда була інакша – невесела і більш патріотична, але вона жила в усі часи, – розповідає Любов Терлецька.

Тоді ж на фестивалі вперше зазвучали голоси колективу «ЯМаріуполь». Він утворився, коли до Івано-Франківська приїжджали люди з окупованих територій і з тих, де тривали активні бойові дії. Люди знайомилися, гуртувалися, і деякі відгукнулися на заклик Любові Терлецької разом заколядувати.

- У цьому колективі співали люди не лише з Маріуполя, але і з Харкова, Запоріжжя, Мелітополя та Івано-Франківська. Виконували повстанську коляду, яку в давнину співали на Харківщині, і щедрівку про господаря, яку всі знали. Я намагалась їм показати наші колядки, а вони мені – свої, ми ніби обмінювались ними, – усміхається Терлецька.

Пригадує, тоді ж уперше звучала коляда «Під Бахмутом» та «Зірка яскрава в небі тривожному», яка стала лейтмотивом цього фестивалю.

Ігор Дем’янець тоді служив у ЗСУ. Він отримав відпустку, щоб виступити на фестивалі з колективом від Центру військового музичного мистецтва, який базується в Одесі.

- До повномасштабної війни я працював в обласній філармонії і погодився взяти участь у військових зборах. Я раніше не служив, а там довелося стати водієм БТР. Мені залишалося кілька днів до повернення додому, коли почалося вторгнення. Запитав в офіцера, чи зможу повернутись, а він каже: «У мене завдання –  відправити людей на фронт, а не забрати їх звідти». Так я залишився служити, став артилеристом, – пригадує мистецтвознавець.

Ігор Дем’янець служив на передовій майже рік. Нині він викладає на кафедрі естрадно-вокального мистецтва в Університеті Короля Данила, керує чотирма хорами Івано-Франківська, зокрема муніципальним камерним «Галицькі передзвони», і не полишає волонтерства. Каже, побратими залишились на передовій, і їм постійно потрібна допомога. До волонтерської справи свого керівника долучаються майже усі учасники хору.

- У час війни фестиваль продовжує своє життя. І цього найбільше боїться наш ворог. Він робить усе, щоб убити нашу культуру, мову, традиції та звичаї. Тому ми це свято бережемо. Цей фестиваль є родзинкою Івано-Франківської громади. Тепер ми можемо послухати не лише автентичну коляду, але і стилізовану, сучасну. І це дуже гарно, – запевняє директорка Департаменту культури Івано-Франківської міської ради Надія Загурська.

КОЛЯДА – ЦЕ СПІВАНА МОЛИТВА

Цього року організатори вирішили, що фестиваль «Коляда на Майзлях» буде родинним. Узяти участь у різдвяному дійстві вже зголосилися близько 40 українських колективів, ще вісім виступатимуть з-за кордону. В онлайновому форматі на фестивалі очікують коляди зі США, Нової Зеландії, Хорватії, Швеції, Німеччини, Канади та Польщі.

Серед запрошених на «Коляду на Майзлях» – родина заслуженої артистки України Руслани Лоцман, яка планує приїхати до Івано-Франківська з дітьми та чоловіком-військовим. Нині родина багато робить для збирання патріотичних пісень.

- У час війни для людей багато означає родина. Адже війна розкидала нас по світу, тому ідея цього фестивалю – єднання, – каже Надія Загурська.

Любов Терлецька наголошує: організатори зацікавлені, щоб до виступів долучались нові колективи.

- У фестивалі завжди брали участь актори драматичного театру, лялькового, театру пантоміми. Тепер очікуємо на виступ дитячої театральної школи «ЖИВБУВПЕС». Щороку в нас виступають до 50 колективів, і кожний співає 3–10 творів. Є такі, що повторюються, але в різних колективах ті самі пісні звучать інакше. Є коляди, які люди дуже люблять співати, тому ми їм не відмовляємо, але стараємось, щоб програми були наперед погоджені й різноманітні. Торік ми змогли видати збірник колядок, які звучали на фестивалі, – додає вона.

Ігор Дем’янець погодився відкрити секрет: цього року на фестивалі очікують співачку Тоню Матвієнко.

- На жаль, з України тепер не всі зможуть приїхати, хто б хотів. Учора ось відмовилися колективи з Кривого Рогу, де сьогодні (13 листопада, – ред.) оголосили жалобу через загибель родини після удару російської ракети. Меншим складом обіцяють приїхати й колективи з інших прифронтових міст. Тому більшу увагу ми будемо зосереджувати на онлайн-виступах і на своїх та національних колективах. Вони неперевершені! – запевняє Ігор Дем’янець.

За словами організаторів, цього року «Коляда на Майзлях» звучатиме з 26 до 29 грудня. Традиційно міжнародний Різдвяний фестиваль розпочнеться зі святкової літургії і завершиться гала-концертом: усі учасники дійства разом виконають кілька колядок.

- Усе, що пов’язано з нашими традиціями, це – ген і код української нації, як би це пафосно не звучало... Пам’ятаю, як ще бабця мене вчила колядувати, а тепер вже мій онук щороку колядує. У нас так роблять у кожній родині. Коляда – це співана молитва, і вона під час війни нам украй необхідна. Молимося всі за нашу перемогу, – додає Надія Загурська.

У рамках фестивалю «Коляда на Майзлях» також заплановані концерти для військових та їхніх родин.

Довідково. У 2008 році Україна ратифікувала ст.12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини.

Цьогоріч Укрінформ розпочав власне дослідження нашого спільного надбання – об'єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Першими, ще у 2012 році, до нього були внесені такі традиційні ремесла, як створення косівської мальованої кераміки, кролевецьке переборне ткацтво, опішнянська кераміка та петриківський розпис. Відтоді до них додалися притаманні різним куточкам нашої країни обряди, пісні й танці, музичні інструменти, страви й напої, звичаї святкувань і поминань... Наразі Національний перелік налічує понад 90 пунктів і постійно поповнюється. Зокрема, у 2023 р. до нього було додано 31 елемент, і вже понад десять – у 2024-му. Частину цих об'єктів Україна подала на включення до списків ЮНЕСКО.

Збереження культурної спадщини є дуже важливим під час війни, коли території її поширення подекуди окупували російські війська, а носії змушені шукати прихистку в інших регіонах чи навіть за кордоном.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ
Фото Юрія Рильчука