Український лицар кривавого ХХ століття. Власник курорту та емігрант, або чому Левко Лепкий міг би стати героєм творів Ремарка?

Українці ніби й не байдужі до власної історії. Водночас, її вивчення та сприйняття часто виявляються надто сконцентрованими на одній миті. Бій під Крутами, трагедія – на цьому все. Листопадовий чин – акт героїзму і крапка. Ми рідко замислюємося, що було з учасниками того ж бою під Крутами через рік, два, десять. Як склалась доля січових стрільців після Першої світової війни, або чому одні шляхтичі підтримали Хмельницького (Виговський, Немирич), а інші – ні (Кисіль, Вишневецький).

Очевидно, такий підхід надто підручниковий, тобто вибірковий. Він не дає змоги подивитись на процеси в комплексі, послідовності та тяглості. Біографія героя цього тексту – це не лише розповідь про окрему людину, але й нарис історії стрілецтва – хто йшов до січових стрільців, чого вони прагнули і як жили після важких воєнних років.

Перші і наступні за ними кроки для життя української ідеї

Лев Сильвестрович Лепкий народився 7 грудня 1888 року у селі Поручин, що на Бережанщині – Тернопільська область. Він закінчив Бережанську гімназію, навчався на теологічному та правничому факультетах Львівського університету, також вивчав рисунок і малярство у Краківській академії мистецтв. Ще в студентські роки Левко Лепкий відзначався активністю та був залучений до громадського, культурного й суспільного життя. Зокрема, співав у хорах, виступав з театральними гуртками, пов’язаний із товариствами “Сокіл” та “Пласт” тощо. Імовірно, життєві сили та активність передалися йому та братам від батька – Сильвестр Лепкий був парафіяльним священиком, високоосвіченою людиною, цікавився театральним мистецтвом, писав пісні.

Після початку Першої світової війни Левко Лепкий був серед діячів, які долучилися до створення Легіону Українських Січових Стрільців. Пізніше в складі цієї одиниці австрійської армії, був учасником Першої світової війни. Проте його зброєю була не лише рушниця, а й слово та перо. Лепкий був пов’язаний з Пресовою кватирою, навіть очолював її. Завдяки йому та Роману Купчинському, Юрію Шкрумеляку, Антону Лотоцькому і ін., маємо описи боїв за участі УСС, фотографії тих часів, романтичні героїчні пісні. Врешті, сам Левко Лепкий був автором багатьох стрілецьких пісень: “Гей, видно село”, “Бо війна війною”, “Колись, дівчино мила”, “Ми йдем вперед” і ін. Також він написав мелодію до знаменитих “Журавлів” Богдана Лепкого, свого рідного брата.

Між усім іншим, Левко Лепкий ще й був автором пам’ятників на могилах січових стрільців. Зокрема, у Винниках на Львівщині (Дрогобицький район). Розробляв, разом із Петром Холодним, проекти хрестів для могил стрільців на Янівському цвинтарі. Вивчивши козацьке минуле і базуючись на цих традиціях, Левко Лепкий розробив для січових стрільців, спільно з Іваном Іванцем, новий головний убір – так звану шапку-мазепинку. Також дизайн нагород, відзнак. Щоправда, використовували їх уже за Галицької Армії.

З біографії. Несподіване та неочікуване

Після закінчення Великої війни Левко Лепкий активно займався літературною та редакторською роботою – це ще одна важлива сторінка його біографії. Проте тут варто уточнити, що його війна тривала дещо довше, ніж Перша світова війна – митець воював і в складі Галицької Армії проти Польщі. Лише по тому зосередив свою увагу винятково на творчій праці. Він працював у видавництві “Сурма”, редагував журнали “Комар”, “Будяк”, “Жорна” і “ЗиЗ”. У міжвоєнний період остаточно стає відомий як поет, прозаїк, композитор і художник. Його тексти регулярно публікували у часописах “Діло”, “Шляхи”, “Вісті з Лугу”, “Тризуб” і ін. Лепкий був одним із засновників видавництва “Червона калина” у Львові, його редактором, співзасновником і видавцем місячника “Літопис Червоної калини”.

Проте найцікавіший момент його біографії є досить неочікуваним. Упродовж 1931 – 1939 років, паралельно з іншими справами, він був ще й співзасновником та директором мінералогічного курорту “Черче”, що біля Рогатина.

Гірка окупація

Не так часто ми дивимося на ці сторінки історії під відповідним кутом зору, але дуже багато героїв Першої світової війни та учасників процесу будівництва української державни на початку ХХ століття, виїхали з наших теренів під час та після Другої світової війни, коли став очевидним факт утвердження тут радянської влади. Левко Лепкий серед них. Після початку війни він переїхав до Кракова, де був його брат, Богдан. У Кракові Левко Лепкий знайшов роботу у редакції газети “Краківські вісні”. Навіть був заступником редактора, але довго у місті не затримався. У 1944 році переїхав до Відня, тоді в Німеччину, а врешті – у 1949 році до США.

За океаном Левко Лепкий також знайшов себе. Він швидко інтегрувався у життя діаспори, також продовжував свої справи. Зокрема, відновив видавництво “Червона калина”. Друкував свої спогади, оповідання, вірші, пісні тощо. Також був залучений до роботи ветеранських організацій січових стрільців у США.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Луцький О. Лепкий Лев Сильвестрович // Енциклопедія історії України, 2009 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
2. Мазурак Я. Лепкий Лев Сильвестрович // Енциклопедія сучасної України, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://esu.com.ua/article-54375
3. Маслій М. Левко Лепкий – співець та літописець стрілецької слави // Краснопілля. Край Слобожанський, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://web.archive.org/web/20151125060610/http://krasnews.at.ua