«В епіцентрі бурі»: повернення у Київ через віденський Бельведер

Твори яскравих представників українського мистецтва Олександра Мурашка, Федора і Василя Кричевських, Георгія Нарбута, Всеволода Максимовича, Олекси Новаківського, Михайла Жука, Петра Холодного  й Абрама Маневича  до кінця року повернулися у зали Національного художнього музею України (NAMU), який цього року відзначає своє 125-річчя. Особливість нинішньої київської виставки «В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні» в тому, що це частина картин, які в період повномасштабної російсько-української війни у найкращих зарубіжних галереях переконують світ, що наша культура самобутня і не поступається рівнем кращим європейським зразкам.

Чим іноземних поціновувачів живопису приваблює оригінальність творчих пошуків українських митців початку ХХ століття? Як убезпечують цей спадок у стінах київського музею, коли рівень воєнних небезпек не знижується? Що найцікавішого треба знати про художників, твори яких представлено? Відповіді на ці запитання надає Укрінформ, поспілкувавшись на відкритті виставки із кураторами та дослідниками.

МАНДРИ КАРТИН УКРАЇНСЬКИХ ХУДОЖНИКІВ У ВОЄННИЙ ПЕРІОД

Київська виставка «В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні» – це розміщені у трьох залах 30 творів фондової колекції NAMU та дві живописні роботи Івана Мясоєдова з Полтавського художнього музею імені Миколи Ярошенка. Щоб добратися до них, треба пройти невеликий «квест». Воєнний час пригальмував реставраційні роботи історичної будівлі музею неподалік столичної Європейської площі, які почалися ще 2018 року. Тож відвідувачі, повз пам’ятник В’ячеславу Чорноволу,  не піднімаються вгору сходами до найвідоміших київських левів, а обходять довгу стіну, щоби зайти в музей зі службового входу. Там пост охорони, трохи коридорів із вказівниками і темнуваті сходи – але киянам і гостям столиці до такого у час війни і блекаутів не звикати.

При притлумленому світлі відбулося відкриття виставки в Києві. Бо проходило в час непередбачуваних відключень, які запровадили через масовані атаки російських ракет і безпілотників вночі та  на ранок 28 листопада. Обираючи між – відтермінувати на інший день відкриття виставки чи підключити всі наявні автономні станції живлення – музейники обрали другий варіант.   

В останні дні листопада виповнилося рівно два роки, як у Мадриді відкрилася без перебільшення унікальна виставка «В епіцентрі бурі: український модернізм 1900-1930-х років», нагадує гендиректорка Національного художнього музею України Юлія Литвинець. У музеї Тіссена-Борнеміса тоді було представлено 34 робіт НХМУ, а загалом 69. А перед тим 15 листопада, коли Росія випустила по Україні 96 одиниць смертоносної зброї, із Києва транспортували дві вантажівки з музейними скарбами до кордону, де довелося простояти 10 годин.

Ідея проєкту виникла ще раніше. Обговорювали її з Костянтином Акіншею, українсько-американським мистецтвознавцем, який мешкає в Італії. І вже в березні 2022 року, коли звуки вибухів на околицях Києва було чути у центрі, у телефонній розмові гендиректорки з Костянтином Акіншею вирішили показувати світу українське мистецтво. 

Далі були виставки у Ludwig Museum у Кельні в Німеччині та в Брюсселі в Бельгії. Там показували модернізм: «Три жіночі постаті» Олександри Екстер, «Інваліди» Анатоля Петрицького, «Карусель» Давида Бурлюка, роботи Михайла і Тимофія Бойчуків, Віктора Пальмова, Івана Падалки, Василя Седляра і Василя Єрмілова.

«Сецесію ми додали, коли виставка була у віденському Бельведері, – розповідає Юлія Литвинець. – Бо один із найвідоміших музеїв Австрії нам віддав для експозиції весь нижній Бельведер. Експозицію модернізму, яку вже бачили глядачі в різних європейських містах протягом 2022-2023 років, доповнили роботи доби модерну – твори Всеволода Максимовича, Василя та Федора Кричевських, Олександра Мурашка, Георгія Нарбута, Михайла Жука та інших українських художників». 

А після понад трьох місяців у Бельведері зібрання українського модернізму вирушило до Лондона, а сецесія поїхала у зали Словацької національної галереї. Як до того у Відні, так само у Братиславі європейські глядачі мали змогу побачити 38 робіт з колекції NAMU. На виставці також  представляли живопис із зібрань інших музеїв України: Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, Дніпровського художнього музею, Полтавського художнього музею Миколи Ярошенка та приватних колекцій.

«Закордонні колеги нам надіслали звіт відвідування виставки «В епіцентрі бурі» на всіх майданчиках за 2022-2024 роки. В усіх країнах офлайн відвідали виставку 402 тисячі людей. Залученість віртуальної аудиторії сягнула позначки 3 млн осіб», – повідомила Укрінформу Юлія Литвинець.

ПОВЕРНЕННЯ «АГРОНАВТІВ» І  ПОРЯТУНОК БАХЧИСАРАЙСЬКОГО ПАЛАЦУ

Нарешті український модерн поки що тимчасово, до нового року, повернувся у рідні стіни. Виставку показують в найбільш безпечних залах 1-го поверху музея, із загратованими і «зашитими» вікнами.

На київській виставці вперше у стінах національного музею презентовано новий твір в колекції NAMU – ескіз до дипломної роботи «Аргонавти» (1909) Івана Мясоєдова. Його вже бачили відвідувачі у Словацькій галереї.

Полювали за цими «Агронавтами» із 2008 року, розповідає Юлія Литвинець. Тоді на аукціоні  роботу придбав інший покупець. А поповнення музейної колекції відбулося завдяки підтримці одного з банків, який буквально за кілька днів надав гроші, щоб утримати лот (за інформацією на сайті аукціону, мова про 18 тисяч євро + податки й інші супутні видатки). І тепер музей має роботу одного з помітних митців доби Сецесії.

«Ми воюємо не тільки за територією. Культура є частиною української ідентичності, – коментує генеральна директорка Національного художнього музею України. – Україна довгий час була колонізованою. І звідси багато творів вивозили, багато знищували. А які залишалися – поступово розпорошували у різні заклади. Все робилося для того, щоби створити враження, що Україна – це маргінальна нація без талантів і здобутків.Тому нам так важливо відновлювати нашу культурну ідентичність. Музей з 2014 року систематично працює над зміною постійної експозицію, додаючи нові акценти та нові дослідження. Ми дуже добре знаємо, чого не вистачає в нашій колекції, щоб повноцінно представити для відвідувачів різні періоди».

Іван Мясоєдов народився у 1881 році у Харкові. Його життя тісно пов'язане з Полтавою, яку залишив у 1919-му. Три роки з родиною провів у Криму, а потім емігрував в Європу і врешті-решт переїхав до Аргентини, де помер у 1953 році. Творча спадщина художника становить близько 4 тисяч робіт, десь 3 200 з яких належить іменному фонду у Ліхтенштейні.

Найпершими відвідувачі київської виставки «В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні» бачать ефектні, відомі багатьом «Благовіщення» Олександра Мурашка та його дві картини з парижанками.

А  ще – «Наречену» Федора Кричевського і зображення його дружини «Портрет Лідії Старицької на золотому тлі», який привертав найбільшу увагу віденських поціновувачів українського мистецтва.

Поряд у першій залі здивує робота іншого Кричевського – Василя – «Ніч. Ханський палац у Бахчисараї», 1901 року, яку довго тримали у фондосховищах. Її порівняно недавно реставрували: великий прорив полотна власноруч допомагала зашивати реставраторам нинішня гендиректорка музею. Ця картина тривалий час висіла у 1930-х роках у Будинку вчених. У 1940 році проводили виставку Василя Кричевського, тож роботу попросили взяти – і це врятувало картину від нищення, бо у 1941 році у Будинку вчених сталася велика пожежа.

Дослідниця творчості Олександра Мурашка (1875-1919) Дар’я Добріян коментує, що їй дивно було бачити виставку радше за кордоном у Бельведері, ніж у Києві. Розповідає: «Олександр Мурашко написав «Благовіщення» не пізнішет1909 року. Але ніколи не експонував її при житті.

Дар’я вважає, що, можливо, найвідомішим для українців полотном є «Дівчина в червоному капелюсі» Олександра Мурашка. Принаймні, саме це портретне зображення було обов’язковим для впізнаваності тими, хто у доковідний період складав ЗНО. А тим часом саме «Благовіщення» дуже полюбили цього року у Братиславі у Словаччині. Картина була відтворена на 4-метровому банері на фасаді галереї. Її зобразили на всіх буклетах; рекламу з картиною розміщували в трамваях.

«Людям зараз необхідне щось світле, як виставка «В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні», - впевнена Дар’я Добріян. – А те, що картини українських художників експонували у Відні, Лондоні, інших містах за кордоном є свідченням їх визнання».

ДЕРЖАВНИЙ ГЕРБ НАРБУТА І «ПОЦІЛУНОК» 17-РІЧНОГО МАКСИМОВИЧА

«Ми хотіли вмістити у виставку максимум: найзнаменітіші імена і найкращі твори, - каже співкураторка виставки Марина Дроботюк. – Росія донині намагається привласнювати українських художників. Останнім часом бачила декілька разів , що музей імпресіонізму країни-агресорки періодично постить картинки з репродукціями робіт Олександра Мурашка. Але він – абсолютно український. Наприклад, твори «Селянська родина», «Праля» написані в маєтку Іваницької у селі Лучки Полтавської губернії, де Олександр Мурашко та його дружина провели літо 1914 року».

Портрет 1910 року дівчинки Наталії – доньки художника Михайла Нестерова, який створив Олександр Мурашко, у межах проєкту «В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні» показують вперше: ані у Відні, ані в Братиславі його не було. Його в останній момент додали до київської експозиції.

Сецесія – він же модерн, ліберті (в Італії), ар нуво (в Австрії) – це все один загальноєвропейський стиль, нагадує Марина Дроботюк. А далі почалися «ізми». До нас сецесія (різновид мистецтва, який, подібно до модерну, залучає рослинні лінії та кольори, використовує мотиви японського та китайського мистецтва. – Ред.) дійшла з Європи, де навчалися наші художники, дещо пізніше. В Олександра Мурашка вибору спочатку не було – і він отримав знання у Петербурзі, а вже згодом навчався у Парижі і Мюнхені. Михайло Жук (1883-1964) обрав Краківську академію, де також навчався Олекса Новаківський (1872-1935). Олена Кульчицька (1877-1967) навчалася у Відні.

Дуже коротке життя прожив Всеволод Максимович (1894-1914), до речі, учень Івана Мясоєдова у полтавському осередку пізнього «Саду богів» (долучалися також Кричевські й інші художники того кола). Всеволод не виїздив за кордон. Але він міг бачити у журналах графіку Обрі Бердслея та репродукції творів інших європейських майстрів. Представлені на виставці картини юний художник створив у 18-19 років: масштабні «Маскарад», «Перша симфонія» і  «Пристрасть», а також дещо менші за розміром «Поцілунок» та «Автопортрет» – всі датовані 1913 роком. Яскравий Всеволод Максимович навіть зіграв одну з головних ролей в авангардному німому кіно «Драма в кабаре футуристів №13», зокрема, разом з братами Бурлюками.

Видатний український графік Георгій Нарбут (1886-1920) удосконалював майстерність у Мюнхені. Повернувся в Україну в 1917-у і створив Український державний герб, банкноти і поштові марки. Дуже цікавими є й «Архітектурна фантазія з млином» та автопортрет-силует художника. Загалом у виставці представлена галерея автопортретів: Олександра Мурашка, Олекси Новаківського (з дружиною), Максимовича, Мясоєдова, Абрама Маневича.

«Для мене це подія. (Зараз плакати буду). Я люблю, коли твори після мандрів повертаються додому, – коментує виставку колег генеральна директорка Національного музею декоративного мистецтва України Людмила Строкова. – Це особливо щемливо під час війни, бо ця чудова виставка їздила по Європі, відкривала очі іноземцям на Україну. Вони ж часто взагалі не знали, що існують країна Україна і наше потужне мистецтво. Треба, щоб і в своїй країні всі це знали і цінували».

Валентина Самченко, Київ

Фото Олександра Клименка