Моя закарпатська сорочка

На виставці в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту - Ужгородському скансені - майстрині представили шість десятків відшитих із автентичних зразків сорочок

При Ужгородському скансені майже десять років діє студія закарпатської традиційної вишивки «Косиця». Своєрідним підсумком її роботи, за словами директора музею Василя Коцана, стала виставка «Своя сорочка». Вона діятиме до Різдва, більше – в матеріалі «Укрінформу».

ІСТОРІЯ КОСИЦІ ПОЧАЛАСЯ В 2015 РОЦІ

- На відкритті понад 20 майстринь, які в різні роки працювали в студії, представили відшиті 63 традиційні закарпатські сорочки. Це чоловічі та жіночі сорочки гуцулів, бойків, лемків, боржавських, тереблеріцьких, турянських, свалявських долинян. Варто виділити й маленькі дитячі сорочечки та льолі. Ми особливо тішимось проєктом студії, в рамках якого косичанки підготували карту «Закарпаття. Вишиті традиції» – це подарунок музею у 2021 році до його 51-річчя, – каже Василь Коцан.

Історія «Косиці» розпочалася в 2015 році. Перший набір до студії жінок, які прагнули вивчати автентичну вишивку, організувала журналістка, випускниця вишивальних курсів Юрія Мельничука при Музеї Івана Гончара Тетяна Когутич. Під час занять демонстрували взірці народного одягу з фондової колекції скансену, в майстринь була можливість детально їх розглянути та вивчити. Вже тоді поставили собі за мету відшити готову сорочку до кінця курсу. В першому випуску Косиці з цим завданням справилися троє майстринь. Двоє із них – Вікторія Співак та Галина Мунчак – взялися далі керувати студією. Нині Вікторія та Галина мають звання «народний майстер України».

- Ми вкладаємо час і свої знання: готуємо схеми, вчимо технікам та швам, крою, як акуратно закріпити ниточку, зібрати сорочку. У кожної майстрині – свій почерк. Технік автентичної вишивки нині можна навчитися й в інтернеті: купити майстер-клас, подивитися безкоштовні відео. А далі треба розуміти, як це все застосовувати, аби в тебе вийшла сорочка. Цьому онлайн неможливо навчитися, – каже Вікторія Співак.

Зі слів майстрині, від студії вона отримує надзвичайну віддачу.

- Бо я можу поділитися усіма знання, якими володію, з тими, хто це так само цінує. Пересічна людина з вулиці подивиться на ці сорочки – ну, вишиванка та й вишиванка, для неї вони не будуть чимось особливим. Але для тих, хто розуміє цінність – це скарби. Усі ці 63 сорочки пройшли крізь мене: я знаю почерк майстринь, як вони обирали узори чи колір ниток. Це дає відчуття, що все – недарма. Що ми відновлюємо те, що було забуте й майже втрачене, і зараз воно грає новими барвами, – додає Вікторія.

ВИШИЛА СОРОЧКУ І ВИЙШЛА В НІЙ ЗАМІЖ ЗА ВІЙСЬКОВОГО

Ірина Попович презентує на виставці відшиту нею сорочку із символами, що дуже нагадують руни. У цієї сорочки – особлива історія.

- Я спеціально йшла на студію, щоб вишити собі сорочку із того району, з якого походить мій рід. Обрала сорочку із села Тибава, що біля Сваляви. Вже під час роботи дізналася, що це – весільна сорочка, і мені також захотілося піти ній до шлюбу. Вишила, і сорочка таки дочекалася свого часу: в березні 2024-го я вийшла в ній заміж. Це сталося тут же, в скансені. Чоловік на той час уже був у війську і його на трохи відпустили. Ми розписалися, і тепер маємо таку сімейну історію, яку можна буде передати дітям, – розповідає Ірина.

ДАРУЮТЬ ЛЬОЛІ НОВОНАРОДЖЕНИМ

Галина Мунчак розповідає про соціальні проєкти «Косиці». Один із них – дуже зворушливий: щороку косичанки вишивають та дарують до Дня незалежності України льолі новонародженим в Ужгородському пологовому будинку.

- Ця акція проходить уже п'ять років поспіль. Ми відшиваємо до трьох десятків сорочечок і даруємо їх жінкам, котрі 24 серпня народили діток. Якщо лишаються – даруємо тим, хто народився на День прапора, – ділиться народна майстриня.

Найбільше таких льоль дарували в перший рік повномасштабної війни – тоді в Ужгороді народжувало багато жінок, які вимушено переїхали з інших регіонів.

- Одна з наших майстринь – переселенка з Луганщини – просила, аби її сорочечки передали діткам жінок, які родом із цієї області, – додає Галина.

Василь Коцан відзначає, що в цьому проєкті символічно відображене продовження традиції: адже сучасні жінки відшивають традиційні автентичні узори на вишиванках і передають їх немовлятам.

- Це і є буквальна передача традиції, що дуже цінно, – каже він.

ГАЙТКА АБО СЛІНГ РОДОМ ІЗ ХІХ СТОЛІТТЯ

Косичанки започаткували ще один проєкт – відновили традиційний слінг, який міг вишиватися чи бути тканим. Він називався гайтка та використовувався жінками у ХІХ- на початку ХХ століття як пристосування, аби носити дитину, щоб руки були вільними.

- Ми подумали: «А чому б ні?» Це – етнослінг, що дуже популярний зараз, і, знову ж таки, є відтворенням традиції. Тому відшиваємо такі гайтки жінкам, які хочуть ними користуватися, – каже Галина Мунчак.

Наразі в студії працює восьмий набір – жінки вчаться вишивати гуцульську чоловічу сорочку.

У планах – набрати курси, де відшиють традиційну виноградівську сорочку з притаманним тільки цьому регіону Закарпаття квадратним кроєм, а також легендарні закарпатські фараметлики – вишивку ужанських долинян.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото авторки