Росія краде те, з чим активно бореться

Організатор – товариство "Знание", саме так, без перекладу. У цій новині від Центру національного спротиву нема нічого нового для тих, кому не пощастило народитися і частину зрілого життя прожити в СРСР. Але коли йдеться про російські практики, завжди є нюанси. Та почнемо від джерел. 

Структура під назвою "Всесоюзное общество "Знание" створено 1947 року в Москві як просвітницька організація. Хоча насправді там працювали підготовані пропагандисти. Філії "Знания" існували по всьому Радянському Союзу і, якщо мене не зраджує пам'ять, назва не перекладалася мовою "союзних республік", в тому числі – українською, навіть із суто формальних міркувань. Лектори "Знания" отримували за свої виступи чималі гроші, причому – на додаток до офіційної платні. Десь так, як отримували артисти за вихід на сцену, залежно від вислуги та кваліфікації. Крім роздумів про "тлетворное влияние Запада" лектори також чимало уваги приділяли антирелігійній пропаганді. 

Знаю це з перших вуст. Кілька моїх знайомих свого часу або самі читали такі лекції, їздячи у відрядження від Бреста до Владивостока, або займалися виданням відповідної літератури. До речі, дуже популярної. Брошури від "Знания" можна було передплачувати, що наша родина й робила, щиро сприймаючи їх за науково-популярні. А тепер увага: лектори "Знания" часто виступали в кінотеатрах, а особливо – в містечкових та сільських клубах перед вечірніми сеансами. 

Зокрема, у нас в Ніжині працював Клуб залізничників, доволі популярне, як кажуть – намолене місце на районі. Там регулярно показували популярні фільми, і особливо популярними були французькі комедії. Нерідко траплялися випадки, коли не вистачало квитків. І ось у таких клубах лектори "Знания" паслися. Розповідаючи, як зараз пам'ятаю, про те, що американці готують для нас сексуальну бомбу під виглядом свого кіно.

Читайте також: Заробляти в Росії чи не заробляти в Україні: сьогодні в митців такого вибору вже немає

Навряд когось здивує, що після розвалу СРСР утворена на його уламках РФ націоналізувала все майно, а головне – кошти "Знания". І так само не дивина, що антизахідна риторика в Росії стала в 1990-ті вкрай непопулярною. Тож організація поступово банкрутувала, ухвалили рішення про її ліквідацію. 

Аж раптом після анексії Росією українського Криму та початку окупації Донбасу централізована пропагандистська структура знову стала потрібною. Так, уже 2016 року на читання лекцій про шкідливість "кольорових революцій", підступні плани американців та "русский мир" пішла третина бюджету "Знания", і це гроші федерального бюджету РФ, тобто – державні. 

А від 2022 року, тобто, з початком масштабного вторгнення Росії в Україну, до наглядової ради "Знания" ввійшли Сергій Кирієнко, перший заступник голови адміністрації Путіна та відповідальний за розв'язання "українського питання" та на той час ексміністр культури РФ, уродженець Черкащини Володимир Мединський, відомий своїми ультраконсервативними поглядами та авторством фейкових історичних розвідок. По суті, він є одним із творців історії Росії, яку за поребриком називають єдино правильною, а в Україні – альтернативною реальній.  

Офіційно нинішнє "Знание" відмежовується від попередника. Мовляв, вони не є пропагандистами, вони почали просвітницьку роботу з чистого аркуша. Але це все одно, що "Единая Россия" заявить про свою дистанційованість від Компартії, бо в Росії є окрема КПРФ, очолювана Геннадієм Зюгановим. Бо по суті російська влада ще за президентства Бориса Єльцина офіційно називала себе правонаступницею СРСР. Претендуючи відповідно на повернення як впливу Союзу на колишні "союзні республіки", так і – дуже бажано! – на європейські країни з колишнього соцтабору. 

Читайте також: Дозволити в Україні видання окремих російських авторів дорівнює розведенню тарганів

Таким чином, перезапущене "Знание" активно реанімує радянсько-російські пропагандистські практики передусім на – тимчасово! – окупованих українських територіях. Лектори за сприяння молодіжної організації з красномовною для тих, хто пожив у Союзі, назвою "Молода гвардія" розповідають аудиторії про шкідливість усього західного. 

Передусім зосереджуються на тому, що свобода як головна ідеологічна та світоглядна цінність американського та європейського кіно – міф. Адже справжня свобода існує в Росії. Бо західний світ свободу насправді обмежує. 

Натомість російське розуміння свободи – роби, що хочеш, і тобі за це нічого не буде. Звісно, з обмовкою: треба вважати російську владу богообраною та не ставити під сумнів жодні її слова й діла. 

А що ж маємо насправді? В перші дні після вторгнення російських військ в Україну на початку березня 2022 року західні кіноматографісти покинули російський ринок. Вони добровільно пішли на збитки – відмова від контрактів, закриття офісів, звільнення співробітників. Але російські кінотеатри вже від травня того ж року показують вкрадені копії американських фільмів, а це — збитки для американської економіки. 

Можливо, є виправдання: крадуть саме для того, аби недружня Америка зазнала фінансових збитків? Подібні наміри не декларувалися. Зате є інший результат: у Росії сьогодні, як і раніше, кінотеатри заробляють на крадених американських фільмах. 

Як казав Леонід Кучма, це ж було вже. По завершенню Другої світової на екранах радянських кінотеатрів з'явилося так зване "трофейне" кіно. Замість титрів, де вказані творці, писалося: "Цей фільм узятий в якості трофею". По суті ж Червона Армія грабувала не лише населення так званих "звільнених", а по суті – окупованих територій. І за наказом із Кремля демонтували та вивозили в СРСР не лише цілі підприємства. Хто, де, коли і як знайшов першу фільмотеку, до якої входили "Тарзан", "Три мушкетери", "Багдадський злодій", "Серенада Сонячної долини" та інші голлівудські стрічки – невідомо. Нема інформації також про те, хто розпорядився пускати крадені фільми в прокат. Зате точно відомо, і досі живі очевидці: саме "трофеї", зразки шкідливої, чужинської культури робили прокатникам касу й підживлювали заразом російську економіку.

Читайте також: Чому в Торонто так затято хочуть поширювати російську пропаганду 

Але нехай би все обмежилося крадіжкою того кіно, яке лектори "Знания" обзивають шкідливим. 

Від минулого року з'явилася інформація: росіяни вкрали та переозвучили популярний… український серіал "Спіймати Кайдаша". Тоді ж вкрали й теж переозвучили "Памфір"  та "Люксембург, Люксембург" - хіти локального українського кінопрокату. 

Здавалося б, ми їхні вороги. І не здається, а точно наші бюджети мікроскопічні порівняно з голлівудськими. Проте замість ігнорувати "неонацистсько-бандерівське", росіяни його системно крадуть та показують у себе на досить широку аудиторію. 

Справді, розумом зрозуміти Росію не виходить. Нехай в Україні є категорія громадян, які знаходять на піратських ресурсах пропагандистське "Слово пацана". Все одно наша офіційна політика, як і офіційна позиція – відмова від російського контенту як від ворожого. Зміст якого не відповідає ані українським, ані загалом цивілізаційним цінностям. Тобто, в нас не крадуть "Чебурашку", цьогорічний хіт російського прокату, і не показують у кінотеатрах легально. Натомість у Росії охоче крадуть та популяризують те, що вважають шкідливим. І на боротьбу з чим витрачають шалені державні кошти, зокрема, на оплату роботи лекторів "Знания". 

Пояснити це можна лише одним чином. Базові цінності Росії – брехати й красти. Тому лектори "Знания" брешуть. А інші діячі крадуть те, що оббріхують лектори. З метою заробити на поширенні краденого. Хтозна, раптом "Знание" своєю діяльністю підігріває інтерес до забороненого плоду. Підвищений інтерес – завжди капіталізація. Ось такий він, загадковий російський бізнес на пропаганді. 

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.