Знайти підпільника “Морського”, або хто є хто?

Українська повстанська псевдонімія – унікальне явище ХХ століття. Умови підпілля і конспірації змушували бійців УПА та членів ОУН використовувати псевдоніми. Зазвичай, повстанець міг мати одне, два псевда, іноді й більше п’яти. Та часом, траплялися випадки дублювання псевдонімів. Промовистим прикладом стали носії псевда “Морський”, адже в повстанській антропонімії відомі кілька осіб, що ним послуговувались. Ідентифікації цих постатей присвячена наша розвідка.

У хрестоматійному довіднику дослідника національно-визвольного руху Петра Содоля є згадка про двох “Морських”: [Василя] Николяка та ще одного, не ідентифікованого, який був членом проводу округи в Карпатах у 1944-му[1].

Николяк

Достеменно відомо, що псевдо “Морський” носив Василь Николяк (1912-1944), керівник обласного проводу ОУН Дрогобиччини та сотенного відділу УПА, більш відомий в джерелах як “Клен”. Він народився 17 липня 1912 року на присілку Бійнич біля села Гаї Нижні на Дрогобиччині. Ймовірно, навчався в Дрогобицькій гімназії, був членом “Сокола”. На початку 30-х років переїжджає до Львова, де вступає до ОУН. 1935 року Василя Николяка, а також ще 12 українців заарештувала польська поліція.

Обласний провід почав легально діяти з 1 липня 1941 року в Дрогобичі по вул. Стрийській, 2 (будинок біля церкви св. Апостолів Петра і Павла). Обласним провідником став Андрій Шукатка (“Шрам”, “Гліб”). До складу проводу ввійшов Николяк (“Клен”), який був референтом пропаганди та заступником провідника (на час формування проводу Николяк виконував обов’язки повітового провідника ОУН Дрогобиччини).

1942 року він стає головою Дрогобицького обласного проводу ОУН, але на посаді довго не затримується. В цьому ж році його змінив Зеновій Благий (“Шпак”).

Василь Николяк переходить в Карпати 1944 року, формує та очолює новостворену сотню УПА, яка дислокується у північній гірській частині Дрогобиччини. Тоді ж він змінює своє псевдо на “Морський”. У липні 1944 року до нього прибула наречена Мирослава Сисак і очолила санітарний відділ сотні.

На початку серпня 1944 року Василь Николяк (“Морський”) зі своєю сотнею перебував у с. Недільна Стрілківського району. Бійці рушили до Турки, але дорогою, 11 серпня 1944 року сотню “Морського” в улоговині оточили червоноармійці. Усвідомлюючи, що вийти з оточення не вдасться, та щоб не потрапити у руки ворога живим, Николяк вистрілив з револьвера у дружину Мирославу, а потім у себе й загинув на місці[2].

 Каратницький

За підписами ад’ютанта “Козака” і заступника командира ВО 5 “Маківка” “Морського” видано Наказ ч. 4, датований 02.12.1944 року, що є першим документом, який засвідчує організацію цієї структури[3]. Воєнна Округа, яка територіально охоплювала Стрийщину, Дрогобиччину, Самбірщину і Турківщину проіснувала недовго, і в грудні на підставі наказу командира УПА-Захід Василя Сидора («Шелеста») від 25 листопада 1944 р. ч. 9/44 була розформована, а її підрозділи та відділи перейшли в розпорядження штабу ВО 4 «Говерля».

При реконструкції кадрового наповнення ВО-5 і Тактичного відтинку 24 «Маківка» дослідники встановили командний склад:

1)  01 – 11.1944 р. – Іван Белейович-«Дзвінчук» (1916-1999);

2) 12.1944 – 01.1945 р. – «Морський»;

3)  02 – 05.1945 р. – Адам Куровицький-«Сірий» (1916-1950);

4) 06.1945 – 03.1946 р. – Дмитро Вітовський-«Зміюка» (1919-1947) ;

5) 04 – 10.1946 р. – «Щит», «Богдан»;

6) 11.1946 – 08.1947 р. – «Роман», «Ромко»;

7) 08.1947 – 09.1949 р. – Степан Стебельський-«Хрін» (1914-1949)[4].

Хоча виконуючого обов’язки командира “Морського” безапеляційно ототожнено з Остапом Каратницьким (1908-1945?) виникає цілий ряд запитань. Певні сумніви вже висловлені у фундаментальному дослідженні Василя Ільницького[5].

Дрогобицький історик визвольного руху припускає, що Остап Каратницький (“Морський”)  справді до кінця 1944-го  був шефом штабу ВО “Маківка”, де керівниками відділів були Юрко Гасин-“Строюк”, Олександр Андрусейко­“Аркадій” та Адам Куровицький-“Сірий”. Усі вони протягом перших місяців 1945 року перейшли на роботу у мережу ОУН, займаючи керівні пости в окружному і надрайонних проводах. Є підстави припускати, що так само сталося з “Морським”. Однак жодних відомостей про його долю після кінця 1944 року немає.

Біографічні довідки в «Матеріалах до пластового мартиролога»[6] та книзі Федора Соловія[7] частково відтворюють життєпис Остапа Каратницького.

Син о. Івана Каратницького (1873-1949) та Олени Раковської народився 30 серпня 1908 року в селі Явче на Рогатинщині.1917 року переїхав у Добряни під Стриєм, де пішов до гімназії.

Був членом Пласту, в юнацтві перебував у 5-му курені імені князя Ярослава Осмомисла, згодом перейшов у 2-й курінь уладу старших пластунів Загін “Червона Калина”. Член ОУН з початку 1930–х. Член обласного проводу ОУН Дрогобиччини, чотовий старшинської школи “Олені” (1944)[8], заступник командира Воєнної округи УПА “Маківка”. Загинув у 1945-му в районі села Танява Долинського району Івано-Франківської області. Той же рік і місяць загибелі згадується у спогадах підпільниці Ярослави Вовчук[9].

В книзі “Пластуни у визвольних змаганнях” йдеться про те, що Остап Каратницький, член 2-го куреня УСП «Червона Калина», до якого вступив у 1927 р. Народився 1909 р в Добрянах коло Стрия. Закінчив гімназію в Стрию, а юридичний факультет у Львові, займався спортом і громадською працею в селах Стрийщини. З доручення ОУН, організовує військову старшинську школу в Кракові, відтак, виконуючи доручення ОУН, їде в 1941 р. на рідні землі. Гине як старшина УПА у сутичці з більшовиками під селом Семигинів Стрийського повіту[10].

Дослідник Пласту в Стрию Ярослав Падох припускав, що Остап загинув у боротьбі з більшовиками у 1947-му. Однак у випадку визначення дат смерті Осипа Карачевського та Теодозія Охримовича автор також помилився[11].

Краєзнавець Ігор Старик у кількох газетних публікаціях[12] під спільним заголовком “Допоможіть у розшуку” подає додаткову інформацію про Остапа Каратницького, який у молоді роки керував хором у селі Добряни, а також осередком “Просвіти”. Пройшов вишкільні курси в Карпатах. До початку Другої світової війни навчався у Львівському університеті чи, можливо, за кордоном. У 1935-1938 роках. – секретар філії товариства “Просвіта” у Стрию.

1939 року перейшов у підпілля, спочатку переховувався у свого родича о. З[еновія] Нарожняка в с. Конюхові Стрийського району. Туди возив йому продукти та якісь папери у 1939-му його 13-літній племінник Ярема Дубицький (1925-2000).  З приходом більшовиків як підпільник ОУН отримав псевдо “Морський”. У 1941-1943-му був обласним референтом Дрогобиччини.

Коли розпочалась друга більшовицька окупація,  на Остапа починає полювати НКВС. Його охоронці (“Ярема”, “Вишня” (Будзяк Осип Теодорович), “Могила”) у 1944-му за одну ніч з допомогою родичів викопали криївку в спальні плебанії села Добряни, де Остап переховувався.

Одна із зв’язкових бачила Остапа влітку 1944 перед приходом більшовиків на Самбірщині, в глухій місцевості. Припускаємо, зв’язкова справді могла бачити там “Морського”, проте не Каратницького, а Василя Николяка, який саме тоді перебував біля с. Недільна Стрілківського району. Оскільки зв’язкова не знала імен повстанців, а лише псевда, тому не змогла правильно їх ідентифікувати.

Також Ігор Старик відзначає особливі зв’язки Остапа Каратницького з Степаном Бандерою, адже вони навчалися в одному класі у Стрийській гімназії, що підтверджують гімназійні документи. До слова, на двох відомих пластових фото вони стоять пліч-опліч.

Від себе додамо. Остап разом з братом Степаном Каратницьким мали пластові псевда «Малий Цюк» і «Великий Цюк». Остапа арештовували у 1933-му, коли проводили ретельний обшук на плебанії у Добрянах, і 1936 роках, після конфлікту з комуністами у Верчанах, що завершився загибеллю Ярослава Барабаша.

Володимир Кубійович згадує Остапа Каратницького як відповідального за національно-суспільно-виховні справи працівника відділу молоді УЦК у Кракові до 1941 року[13].

Документально підтверджено, що в жовтні 1943 року Остап Каратницький був перекладачем в польовій комендатурі №768 тилового армійського району №558 8-ї польової армії Вермахту. До слова, Євген Стахів згадує перекладача зі Стрия Каратницького[14].

 Хто на світлині?

Станом на осінь 1944 р. підпільник “Морський” був організаційним референтом Стрийського надрайонного проводу ОУН, як пише Ірина Савицька-­Козак (“Бистра”)[15].

2019 року оприлюднене маловідоме фото, датоване осінню 1944 року. За підписами на звороті це: «Морський», «Лада», невідомий хорунжий УПА, «Бистра», «Лицар» – Олекса Гасин і незнаний надрайоновий Стрийщини. «Морський» на світлині зовсім не схожий ні на Николяка, ні на Каратницького.

  Фото опубліковане упорядниками у книзі спогадів Ірини Савицької-Козак (“Бистрої”) на сторінці 459. Але насправді вона згадує “Морського-Зруба”, ймовірно, організаційного референта Стрийського надрайонного проводу[16].

Історик Володимир Мороз ідентифікує повстанця на псевдо «Зруб» як Івана Миколайовича Сидія. Відомо, що “Зруб” закінчив старшинську школу “Олені”, яка діяла в Карпатах упродовж 1944 року. Один з повстанців його чоти, Іван Федак “Гордий”, згадував: “«Зруб» був високий, кремезний чоловік, мовчазний, нетовариський. Носив однострій совітського старшини, чим відрізнявся від інших командирів. Запам’ятав я його з підстаршинського вишколу, де викладав нам зброєзнавство”[17]. Поданий опис може збігатися з зображенням підпільника на фото.

Інші

В Книзі полеглих членів ОУН і вояків УПА Львівщини знаходимо ще одного “Морського”. Це псевдо носив Квик Микола Михайлович. Народився в 1917. Член обласної боївки СБ. В одному документі згадується як член боївки “Перуна”, а в іншому – “Карого”. Загинув 5 грудня 1945 року в селі Дорожів, застрілившись[18]. Відомостей ані про Василя Николяка, ані про Остапа Каратницького в довіднику немає. Але інформація про них є в наступних виданнях, де згаданий Скрут Остап Остапович – «Лімонка», ад’ютант (охоронець) провідника ОУН Стрийської округи «Морського» (за добіркою зі с. Добряни, це – Каратницький Остап Іванович)[19].

Знаємо ще кількох повстанців на псевдо «Морський».

Жиляк Роман Несторович, 1922 року народження, уродженець села Вікторів Галицького району Станіславської області. У травні 1944 року мобілізований до сотні «Черника». Брав участь у нападі на працівників НКВС. Засуджений 25.03.1946 року. У реабілітації відмовлено 28.01 1994 року[20].

Ярослав Гудим, командир сотні Сокальської округи «23» ВО-2 «Буг», також мав псевдо «Морський».

І невідомий ідеолог «Морський» з Крайового проводу ОУН[21].

Пошук триває

Пошук не завершується ніколи. І хоча запитань завжди більше ніж відповідей, зазначимо, що доля кожного з носіїв псевда «Морський» варта окремої розвідки. Тут особливо важлива допомога читачів.

Микола ЗАКУСОВ, Лідія МАЗУРЧАК

[1] Содоль П. Українська повстанча армія, 1943-1949. Довідник другий. Нью-Йорк: Пролог, 1995. С. 142.

[2] Ханас В. Василь Николяк (“Клен”) – провідник ОУН Дрогобиччини // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2012. Вип. 22.  С. 427-438. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Uks_2012_22_38

[3] Мороз В. Воєнна округа УПА “Маківка” // Бойківська думка. Сколе, 1999. 16 жовтня. С. 6.

[4] Мельничок Ю. Командний склад Воєнного штабу ТВ 24 “Маківка” (1944 – 1949) // Східноєвропейський історичний вісник. 2018. Вип.6. С. 182-188. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eehb_2018_6_22

[5] Ільницький В. І. Дрогобицька округа ОУН: структура та діяльність (1945-1952) Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. Львів, 2010.

[6] Гривул Т., Мороз В., Муравський В., Окаринський В.  Матеріали до пластового мартиролога. Львів, 2003. С. 47

[7] Соловій Ф. Повстанський мартиролог Стрийщини 1930–1950-х років. Стрий: Щедрик, 1999, С. 93–94.

[8] «Чотовий «Морський» з старшинської школи «Олені» будучи на чаті застрілив вістуна Сталевого, що повертався зі стежі. Вістун був у більшовицькому плащі і видався чотовому ковпаківцем». (Армія безсмертних: повстанські світлини. Львів, 2003. С.136)

[9] Її життя – це боротьба // Заграва. 1997. Грудень. № 7 (22). С. 4.

[10] Пластуни у визвольних змаганнях. Нью – Йорк, 2002. С. 14.

[11] Падох Я. Стрийський Пласт – нарис історії // Стрийщина: Історично-мемуарний збірник Стрийщини, Скільщини, Болехівщини, Долинщини, Рожнітівщини, Журавенщини, Жидачівщини і Миколаївщини. – Нью-Йорк–Торонто–Париж–Сидней : Комітет Стрийщини, 1990. Т. 1. С.496.

[12] Старик І. Хто знав Остапа Каратницького – «Морського» відгукніться! // Нація і Держава. 2005. Ч.51(111). 20-26 грудня. С.5.

[13] Кубійович В. Наукові праці. Т. ІІ. Мемуари. Роздуми. Вибрані листи. Париж; Львів, 2000. С.442.

[14] Стахів Є. Останній молодогвардієць. 2004. С.126.

[15] Дем’ян Г. Генерал УПА Олекса Гасин-“Лицар” / Григорій Дем’ян. Львів : Інститут народознавства НАН України, 2003. с. 150.

[16] Козак І. “Зродились ми великої години…” Спогади. Львів. Манускрипт-Львів. 2020. С. 203-204.

[17] Мороз В. Вишкільник УПА “Зруб” // Націоналістичний портал. URL: https://ukrnationalism.com/history/1316-vyshkilnyk-upa-zrub.html

[18] Горбаль М. Книга померлих членів ОУН і вояків УПА Львівщини: матеріяли до біографій (з архівних документів). Т. 36. Торонто-Київ. Літопис УПА. 2002. С. 91.

[19] Довідник-пошуківець. Реєстр осіб, пов’язаних з визвольною боротьбою на теренах Дрогобиччини 1939–1950 (за архівними документами) [Текст] / М.Горбаль. Л.; Торонто: Літопис УПА, 2005. С.714, 747.

[20] Анотований довідник антирадянського руху опору: Структура, керівний та допоміжний склад підпілля ОУН і УПА 1940-1954 рр. в Івано-Франківській, Хмельницькій, Чернігівській областях. К. 2020.

[21] Загоруйко-“Лапайдух” Р. Повернення зі справжнього пекла. Новий Розділ. 2004. С.217.