Кінотеатр, який знищила Друга світова війна: історія львівської “Ґражини”

Друга світова війна відібрала у Львова чимало архітектурних та культурних пам’яток. Частину з них вдалося відновити за сучасності, проте левова частка будівель назавжди канула у лету. Про них довідуємося лише з розповідей істориків чи людей, які ще пам’ятають ті часи, з міських архівів тощо.

У цьому матеріалі згадаємо про історію кінотеатру “Ґражина”, який знищила у Львові Друга світова війна.

Перший львівський кінотеатр, для якого звели окремий будинок

Неіснуючий у наші дні будинок на сучасній вулиці Степана Бандери колись був дуже популярною місциною у цій частині Львова. Саме тут у 1912-1939-х роках діяв знаменитий кінотеатр “Ґражина” – перший львівський кінотеатр, для якого звели окремий будинок, заснований завдяки Йоахиму Шаллю.

Розмістився кінозал на околицях тодішнього міста, у самісінькому серці знаменитого базару Ґредлів (або пасаж Грьодлів). Про базар варто згадати окремо, адже він у ті часи був центром торговельно-розважального життя нашого міста.

Дані з міських архівів свідчать про те, що вже сам вигадливий зовнішній вигляд пасажу неодмінно привертав увагу всіх, хто проходив повз. Ще б пак – вишукана постсецесійна стилістика, красивий купол кінотеатру, багато скла в оформленні та поява першої неонової реклами в місті не могли не привертати увагу. Так спрацьовував геніальний, без сумнівів, маркетинг. Допомагало і те, що з кінцем дев’ятнадцятого століття цей район Львова активно розбудовувався – було прокладено трамвайні колії, будувалися кам’яниці довкола тощо…

“Перлина” потужного розважально-торговельного комплексу

Як ми вже згадали, пасаж Грьодлів був вдалим маркетинговим втіленням засновників. Вражав не тільки вигляд, а й саме “наповнення” пасажу – ізольовані торгові бокси, в яких працювали популярні крамниці, окремо діяли затишна кав’ярня та ресторан. Проте справжньою “перлиною” базару був кінотеатр “Ґражина”.

Кінотеатр “Ґражина” був розрахований на п’ять сотень глядацьких місць. Розпочав свою роботу у жовтні 1912-го року за тодішньою адресою вулиця Леона Сапєги, 34 (сучасна вулиця Степана Бандери).

Попри те, що кінотеатр історики називають “перлиною” комплексу, елітним він не був, на відміну від багатьох інших кінозалів, які активно відкривалися в той час і були дуже популярними серед містян. Попри те, “Ґражина” користувалася такою ж популярністю, як ті, що вважалися “елітними”.

Репертуар тут змінювався двічі на тиждень. У перервах між сеансами чи в очікуванні початку сеансу глядачі мали змогу випити кави з тістечком у кав’ярні, яка діяла при кінозалі.

Воєнне переформатування кінотеатру

У час Першої світової війни кінотеатр не працював за звичним режимом – його довелося “переформатувати” для того, щоб допомагати потерпілим, які постраждали під час воєнних дій. Так у 1917-му році тут розпочав роботу кінозал під назвою “Червоний Хрест”, як повідомляла тодішня преса.

Фільми продовжували транслювати глядачам, однак підлаштувалися під нові умови. Ціни на квитки сюди зробили у цей період нижчими – вони суттєво відрізнялися від цін у центральних кінотеатрах міста. Все це для того, щоб не втрачати популярність і приваблювати глядачів.

У міжвоєнні роки кількість глядацьких місць у кінозалі зменшилася до 474. Дані з міських архівів свідчать про те, що у перервах в ті часи для розваги відвідувачів влаштовували вокально-хореграфічні виступи.

Скандальна репутація кінотеатру у міжвоєнний період

Попри те, що кінотеатр розташувався у модному на той час розважально-торговельному комплексі, користувався попитом і був достатньо великим, репутація “Ґражини” не була такою “чистою”. У різних джерелах знаходимо інформацію про те, що на кінозал частенько скаржилися через ті чи інші причини.

Так, наприклад, у 1923-му році надійшла скарга про те, що один з операторів не дотримується техніки безпеки під час роботи. У 1925-му році кінотеатр оглядали з перевіркою, і виявили достатньо багато суттєвих проблем: у кінозал під сеансів потрапляв дим із груби, а при виході із залу було недостатньо світла, бракувало вогнегасників тощо. Працівників же “застукали” на тому, що вони палять цигарки у недозволених місцях.

Нові власники – нові зміни

З 1926-го року “Ґражина” отримала нового власника – Генрика Атляса, який вже у 1930-му році подбав про встановлення тут новенької звукової апаратури. Генрик Атляс привернув багато уваги рекламі – розмістив неонову вивіску над входом, щоб привертати більше уваги глядачів. Над карнизом, на рівні даху, також красувалися неонові написи, які не могли не привертати увагу потенційних відвідувачів кінозалу. Піклувався новий власник і про встановлення реклами по місту.

З 1933-го року кінотеатр знову отримав нових власників – родину Шаллів, яка першим же ділом взялася за капітальний ремонт будівлі.

Кінець кіноісторії та роботи легендарного львівського пасажу

Кінотеатр розвивався і процвітав аж до початку Другої світової війни. У 1939-му році вкотре змінився власник – тоді кінозал перейшов у розпорядження Польського гімнастичного товариства “Сокіл ІІ”. Керувати кінотеатром все рівно продовжував Йоахим Шалль – голова родини, яка свого часу подбала про капітальний ремонт будівлі. За його керівництва “Ґражина” була популярною, а з точки зору прибутковості – доволі успішною.

Того ж року, 1939-го, і завершилася історія знаменитого кінотеатру. Практично з перших днів Другої світової війни Львів зазнав потужних бомбардувань, одна з бомб влучила і в “Ґражину”, спричинивши сильні руйнування. Згодом було знищено і сам пасаж.

Руїни прибрали на початку 50-х років, на цьому місці тривалий час діяв дитячий майданчик та сквер. Вже у часи незалежної України на площі встановили монумент Степану Бандері. І наче немає й натяку на те, що тут колись вирувало життя у численних крамницях, а львів’яни поспішали на прем’єрні покази стрічок в улюбленому кінотеатрі…

Ірина СЕМЕРЕНКО

Джерело: lviv-trend.in.ua