Чого старше покоління може повчитися в «тупих дітей»

Тема насправді стара як світ. Із регулярністю зміни дня та ночі кожне попереднє покоління жаліється на «тупість», «невихованість», «неспроможність» нового покоління. І, мабуть, не варто було б порушувати цю тему, якби останнім часом із наполегливістю, гідною кращого застосування, не почали з’являтись як у соціальних мережах, так і в ЗМІ численні статті, що заповзято переконують, нібито, власне, всі проблеми освіти полягають виключно в тому, що «діти тупі». Себто якби не «тупість дітей» та їхнє цілковите небажання бути дзеркально схожими на старше покоління, рівень української освіти був би кардинально іншим. І тут я замислився. А яке воно — нове покоління? Кажуть, читати не любить. І дедалі більше в гаджетах сидить. Їду в метро. Праворуч добродій із паперовою книжкою (!) — ліворуч хлопець років 17–18 втикнувся в планшет. І наче висновок щодо «тупого молодого покоління» наочний. Хоч фотографуй та як ілюстрацію виставляй. Тільки от кидаю оком праворуч і ліворуч. У старшого любителя паперових книжок — щось із серії дуже дешевих (за ціною та якістю) детективів. А в молодшого хлопця в планшеті — «Психологія несвідомого» Юнга. Підглядати наче не дуже гарно, але як докорінно змінюється картинка, якщо відкидаєш перші враження та придивляєшся.

Кажете, «тупе» покоління? Проведіть експеримент. Не у фаховому середовищі. Просто в компанії. Точніше, в двох компаніях. Тих, кому років 40–50, і тих, кому 18–20. Запитайте, хто може, наприклад, допомогти перевстановити Windows. У першій компанії добре, якщо хоч одна людина знайдеться. А от у другій відсотків 80 зможе допомогти. І це ж не просто набір дій. Тут хоч щось «петрати» необхідно.

Кажете, «дурні діти»? А до кого ми біжимо по допомогу з проблемами смартфонів, ноутбуків та інших гаджетів? Хто нам програми встановлює й навчає з ними працювати? Ровесники чи оці от «тупі діти»? Це в старшого покоління всі ноу-хау викликають стан, близький до істерики. Молодь навчається напрочуд швидко. Саме навчається, розуміючи, як усе це працює, а не як старше покоління, ритуально повторюючи якісь дії.

Чи візьмімо, наприклад, роботу. Хоча за популярною тиражованою версією «не хоче молодь працювати, а от ми колись…». І головне — вірити починаєш у цю мантру. Правда, не дуже зрозуміло, звідкіля всі молоді кур’єри, баристи тощо беруться. Гарують щодня, а паралельно ще й навчаються. І не роблять трагедії з необхідності саме заробляти. Я вже не кажу про зміну місця роботи. Для молодих це — пошук себе, кроки до омріяної мети. Тому легко змінюють нецікаве й неперспективне на захопливе й таке, що може «відкрити горизонти». А от зі старшими все не так. Зміна навіть поганої, неулюбленої, безперспективної роботи на нову — це не просто ще один крок у біографії, а катастрофа всесвітнього масштабу. А коли ти не готовий до змін — будь готовим до деградації.

До речі, взагалі ортодоксальність як принцип життя — це чіткий маркер тих, хто старший. Тому й не можемо реально змінити освітню систему, в якій усе має випереджати сьогодення, а не існувати в режимі декоративного прикрашання новими шпалерами гнилих стін. І тут якраз і пролягає «лінія розмежування» поколінь.Розподіл зон відповідальності. Хоча багато хто вже визначився. «У всьому винні тупі діти, які не слухаються розумних дорослих», — приблизно такою є універсальна схема, яка дає змогу зняти з себе відповідальність практично за все — від поганого підручника до гнилої каналізації. А запитання, до якого покоління належить автор поганенького підручника чи не менш поганенької каналізації, якраз і вважається ознакою «тупого молодого покоління». Бо розумні таких запитань не ставлять. Принаймні старше покоління живе саме з таким гаслом.

Якщо чесно, порівняння поколінь — справа взагалі безглузда. В кожному поколінні відсоток дурнів і геніїв приблизно однаковий. І лінивих тупих неосвічених серед старших приблизно стільки ж, скільки й серед молодших. Хоча, звісно, певна відмінність молодшого покоління спостерігається. Це з власних спостережень як педагога вишу. Ще раз повторюся. Відсоток лінивих і працелюбних у нинішніх студентів такий самий, як за моїх студентських часів. Але є певна різниця. Молодші не готові поважати старших виключно за ознакою посади. Власне, й ми в студентстві теж оцінювали педагогів за знаннями, а не за посадою. Тільки от оприлюднювати це побоювались. Вони не бояться. Молодь значно швидше адаптується до змін. Позитивних чи негативних. Це старші роками до банківських карток звикали, а молоді змінюються разом зі світом і не впадають в істерику в разі найменших змін.

І музику серйозну молоді люблять не менше, ніж старші. Порівняйте кількість старших і молодших на, приміром, джазовому концерті й на концерті чогось у стилі шансон. Саме на другому здебільшого будуть ті, кому 45+ і хто начебто є «розумнішим». І на книжкових виставках, театральних виставах та кінопрем’єрах молоді багато. Тієї молоді, яка (за дивною популярною версією) до театрів і на концерти не ходить і книжок не читає. Читає. Ну, правда, більше в гаджетах. Але ж головне, ЩО читає, а не ЯК. І театром та кіно цікавиться. По-своєму й геть не тим, чим цікавилися ми. Ну то це вже питання розвитку. А розвиток — це завжди пошук чогось нового, а не дотримання канонів.

Звісно, картина є дуже далекою від ідеалу. Та його й не може існувати — цього ідеалу. Інша річ, що старше покоління не змогло забезпечити дітям нормальної реформи освіти. І в цьому винна не лише війна. Це якраз результат ортодоксальності, звички імітувати роботу, а не працювати, звички, щоб проблеми вирішував хтось інший (що є характерною рисою саме старшого покоління). І оце ось невдале реформування зараз активно адвокатується в досить дивний спосіб. Спробою звинуватити ціле покоління. Може, й не варто було б звертати увагу, але явище стало масовим. Із масовою підтримкою. І з повним нерозумінням того, що саме від цього покоління залежить майбутнє України. Не вони «голосували за гречку», не вони дивилися російські серіали та слухали шансон, не вони жили за принципом «какая разніца, на каком язикє разговарівать». Ні. Це все робило старше покоління. Моє покоління. Не розумніше й не талановитіше за молодших. Яке відрізняється хіба що єдиним. Провиною перед молодшими за всі негаразди в державі, яким не змогли запобігти…