Хто такий Рафал Лемкін та чому його імʼям назвали вулицю у Львові

На минулому тижні міськрада прийняла рішення про перейменування вулиці Малиновій на честь відомого правозахисника Рафала Лемкіна. Про це повідомлять Фотографії старого Львова з посиланням на 032.ua.

Взагалі, будь-яке перейменування викликає багато спорів у громадськості — бо дійсно в історії міста є багато достойних людей. Але здається перед нам той випадок, коли попадання в історичний контекст міста та і у світове значення цієї людини — стовідсоткове. Скоріше дивно, що ідея назвати вулицю імʼям Лемкіна зʼявилася тільки сьогодні.

Юність та навчання у Львові

Рафал Лемкін народився в Російській імперії (сучасна Білорусь) 24 червня 1900 року на хуторі Безводне, недалеко від міста Волковиськ у родині єврейських фермерів.

З дитинства отримував тільки домашню освіту, а навчатися в школі почав тільки у 13 років, коли родина переїхала до міста.

У 19 років Лемкін поступив на факультет права та адміністрації Ягеллонського університету у Кракові. Але невдовзі переїхав до Львова де продовжував освіту в університеті з 1921 по 1926 році.

Подія, що назавжди змінила життя Лемкіна сталася у 1921 році. В Берліні вірменин Сагомон Техлірян вбив колишнього міністра внутрішніх справ Туреччини Талаата Пашу, якого вважав відповідальним за масове вбивство 1,5 мільйона вірмен у 1915 році. Саме тоді тема відповідальність людей, урядів та країн за знищення цілих народів зацікавила молодого юриста і стала сенсом майбутнього життя Лемкіна.

Докторську дисертацію Рафал Лемкін захистив у Німеччині, у знаменитому Гайдельберзькому університеті, потім працював помічником прокурора у Бережанах, затим викладав право у Варшаві.

Під час Другої Світової Лемкіну вдалося емігрувати з початку у Швецію, а потім у США, де він став викладати право в Університеті Дьюка. Але 49 його родичів були вбиті німецькими окупантами під час Голокосту.

Авторство терміну «геноцид» та участь у Нюрнберзькому процесі

У 1944 році Рафал Лемкін вперше сформулював термін «геноцид». Він визначив його як «координоване планування різних дій спрямованих на знищення основоположних основ життя національних груп, з метою повного винищення самих цих груп».

Само слово – «геноцид» — це амальгама з грецького слова «genos» (плем’я або раса) і латинського «cide» (вбивство).

У травні 1945 року головний прокурор Нюрнберга Роберт Джексон запросив Лемкіна приєднатися до команди своїх радників.

Завдяки участі Лемкіна у головному процесі 20 сторіччя введений ним термін «геноцид» здобув міжнародне визнання та був покладений в основу вироків Нюрнберзького трибуналу.

Лемкін виступив головним промотором ухвалення Генеральною асамблеєю ООН Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього, в якій дано визначення геноциду в юридичних термінах. Конвенція набрала чинності 12 січня 1951 року.

Боротьба за визнання українського Голодомору геноцидом

У 1953 році Рафаель Лемкін виголосив доповідь  «Радянський геноцид в Україні» перед 3-тисячною аудиторію, що зібралася в Мангеттен-центрі в Нью-Йорку вшанувати 20-ту річницю Великого Голоду 1932-1933 років.

«Це не просто масове вбивство. Це – геноцид, винищення не лише окремих осіб, але й культури і нації», – заявив тоді.

Також Лемкін підкреслив що головною метою голодомору було – «винищення української нації» і політика русифікації продовжує і сучасна радянська влада.

«Якщо радянська програма досягне успіху, якщо інтелігенцію, священиків і селян вдасться ліквідувати, Україна загине так само, наче було б убито усіх без винятку українців, бо вона втратить ту частину народу, що зберігала і розвивала її культуру, її вірування, її об’єднавчі ідеї, які прокладали їй шлях і давали їй душу, тобто, зробили її нацією, а не просто населенням».

Також Лемкін наголосив на важливих рисах українського народу, та що героїчний спротив українців, ставить під загрозу само існування радянської імперії.

«Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагається незалежності, доти вона становить серйозну загрозу для самої суті совєтизму. (…) Бо українець не є і ніколи не був росіянином. Його культура, його темперамент, його мова, його релігія – вони відмінні. Попри залежність від Москви, він відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть», – заявив Лемкін.

20 листопада 2015 року стаття Лемкіна «Радянський геноцид в Україні» внесена в росії у Федеральний список екстремістських матеріалів

Висування на Нобелівську премію та смерть

Вклад Рафала Лемкіна у розвиток міжнародного праву розуміли і сучасники великого юриста. У 1950 і 1952 роках його висували на Нобелівську премію миру, і хоча його кандидатуру підтримав сам Вінстон Черчилль, премії, на жаль він такі не отримав.

Рафал Лемкін помер у 1959 році у забутті у маленькій квартирі в Нью-Йорку. Самотнім і без грошей. Попрощатися з ним прийшло лише 7 людей.

Але сьогодні Рафал Лемкін справедливо належить до пантеону самих визначних людей минулого сторіччя. У 2009 році в Парижі в рамках урочистостей з нагоди 60-ї річниці ухвалення ООН Загальної декларації прав людини було відкрито меморіальну дошку Рафалу Лемкіну, як авторові терміну «геноцид».

У 2017 році у Львові на вулиці Замарстинівській, 21 встановили інформаційну таблицю у памʼять про Рафала Лемкіну.  А 20 грудня 2024 року було прийнято рішення, що памʼять про великого правознавця буде вшанована і назвою вулиці на його імʼя.

Роман ЛАЗАРЕНКО