Видали, прегарно і з любов'ю, «нового Шевельова»

Ділюсь хорошим, бо, як-не-як, Різдво на порозі! Хороше приїхало з Харкова (і чому ніхто про це місто не говорить як про "культурну столицю"?) – там видали, прегарно і з любов'ю, "нового Шевельова" (понаписував він стільки, що ще довго радуватиме нас "новинками" з посмертя, на 20(+)-томник точно набереться!). І це виявився справді несподіваний Шевельов – його власним сленґом кажучи, "для дітей" (аж тепер краще розумію, чому в 1965 р. свою першу товстеньку збірку "високочолої" есеїстики він так виклично назвав "Не для дітей", – розумію, як його до того часу замахало було писати "популярно", для масового читача!

"Твердий ґрунт" – це збірка переважно ніколи досі не передруковуваної шевельовської газетної й журнальної публіцистики, переважно повоєнної (з 1940-50-х рр.), розкиданої по прерізнокаліберних діаспорних виданнях – від друкованого в таборах "ді-пі" журналу для ґастарбайтерів (яким ЮШ на пальцях тлумачив, чому важливо зберігати на еміґрації українську мову, і чому це "не всьо равно" (с)), – і до нью-йоркської "СвободИ", де він часами виступав із популярними статтями на загальнокультурні теми.

Тексти тут дуже різні тематично (об'єднані умовною личкою "колонаукова публіцистика") – а проте Шевельов є Шевельов навіть коли парадує в ролі "вчительки правильних проізношеній", і можна тільки подякувати упорядникам, С.Вакуленкові і К.Каруник, за проведені бібліографічні "розкопки", – книжка вийшла таки "мастрід" і "мастхев"! Її треба мати в себе на полиці вже бодай ради одної "програмової" і, о Боже, якої ж потрібної нам сьогодні статті-тетраптиха 1948 р. в "Українських Вістях", яку я колись, хто пригадує, чіпляла пожовклим сканом, – у збірнику її подано 4-ма окремими статтями, так, як вона тоді в 1948-му виходила:

І. "Головна небезпека і завдання української науки"

ІІ. "Чи вся Росія – Росія?"

ІІІ. "Українці і держави на Сході Європи"

ІV. "Дві дії історії Сходу Європи і яка буде третя".

(Тепер, коли передбачена Шевельовим "третя дія" вже розігрується, в крові й муках, ця стаття обов'язкова до впровадження в наш публічний дискурс не меншою мірою, ніж славетна "Москва, Маросєйка", – для всіх, хто відповідає за виробництво дискурсу, від політиків і дипломатів до могилянських професорів, – купуйте, запасайтесь олівчиками й кольоровими стікерами, і радіймо з нашого багатства!)

Втім, особисто мене потрясла інша стаття з цього збірника – "Генсек, Просто-сек і академік", датована 1987 р. Це вже було на моїй пам'яті: якраз оголошено "пєрєстройку", пройшов "історічєскій" XXVII з’їзд КПРС, – і Шевельов, зацікавлений, як і всі тоді на планеті, зрозуміти, чого чекати від нового курсу Кремля, аналізує 3 тексти: 1) ті місця з доповіді Горбачова на з'їзді, що стосуються нац. питання, 2) пізніший "коментар" до них від українського секретаря з ідеологї Ю.Єльченка (сволота була рідкісна, я з ним раз мала свою пригоду!) – і 3) розлогіший коментар у "Правді" авторства академіка Трубачова. Читати це в 2024 р. – як спостерігати ефект добування з циліндра живого кролика: на кількох сторіночках, всього лиш холодним, як скальпель, філологічним аналізом опублікованого в рад. пресі, ЮШ, маг і чарівник Великої Філологічної Науки, ясно й чітко показує, як ІЗ ГОРБАЧОВА МАВ НЕВІДВОРОТНО ВИЛУПИТИСЬ ПУТІН.

Ніхто тоді так не мислив – ні в Києві, ні в Москві, ні на Заході. Прочитайте, дуже раджу (з цього пророчого текстику вже логічно випливають – і вмисно роз'ятрений Карабаський конфлікт, і саперні лопатки в Тбілісі, і танки в Вільнюсі по живих тілах: все те, що тоді здавалось "помилкою виконавця", якраз і було ОФІЦІЙНИМ КУРСОМ – на зміцнення імперії). Схоже, що Бог нас таки любить – все могло бути значно, значно гірше.

Словом, заходьте на сайт Видавець Олександр Савчук, де вас зустріне бадьоре повідомлення "Ми працюємо! Харків стоїть!" (спасибі, пане Олександре!), і замовляйте собі й друзям гостинця під ялиночку.

Гарних і спокійних нам усім свят!

#за_що_ми_воюєм

Оксана Забужко, письменниця, літературознавиця, поетеса, есеїстка, публіцистка

FB