Чому Ірод говорить російською та хто приносить Різдво у прифронтові міста

«Сад вертепів» відновлює традиції, обʼєднує людей і повертає святковий настрій на деокуповані та прифронтові регіони України

Культурний проєкт "Сад вертепів" обʼєднав молодь з різних регіонів країни задля відродження традицій. Учасники кажуть: вертепи мають дарувати святковий настрій, а Різдво – приходити туди, де його чекають. Цьогоріч вони вперше ходили від хати до хати і в кількох селах Запорізької області.

Разом із проєктом на вертепуванні були і кореспонденти Укрінформу.

Молоді, усміхнені й дуже щирі хлопці та дівчата у складі двох груп “Саду вертепів" на кілька днів завітали до громад Запорізького району. Буквально в дорозі доробляють нові крила Янголу, бо попередні розкисли від дощової погоди. Крім цього, стало відомо, що один з учасників вертепу захворів, тож поки доїде інший актор, сценарій на один день адаптують під меншу кількість людей. Але при цьому всі залишаються позитивними, в колективі немає навіть натяку на паніку.

Адже вертеп – наче живий організм. Як кажуть його учасники, «сценарій головне зрозуміти, а далі можна й імпровізувати».

ЗНАЙТИ АВТЕНТИЧНІ КОЛЯДКИ – ЗАВДАННЯ ІЗ ЗІРКАМИ

Проєкт «Сад вертепів» з’явився у 2023 році. Тоді актори побували на Харківщині та Херсонщині, де розділили свято Різдва з мешканцями деокупованих територій. Цьогоріч географія розширилась на Сумщину, Миколаївщину, Чернігівщину та Запоріжжя.

22-річна Маргарита Васильєва цього року вже вдруге бере участь у проєкті й нині є координаторкою по запорізьких локаціях.

Вона розповідає, що плануючи поїздки учасники намагаються знайти колядки, притаманні саме тим регіонам, куди вони їдуть.

- Ми намагалися знайти колядки, які співали саме у Запорізькій області. Але це виявилося дуже складно. Ми шукали, розпитували і зрештою підібрали колядки з Лівобережжя – ті, які співали у Дніпрі, на Херсонщині. Це поруч, тобто вони могли бути і на Запоріжжі також. Від хати до хати могла бути одна й та сама колядка, але співалася вона по-різному, – пояснює Маргарита.

Минулого року вона була з вертепом на Харківщині і говорить, що тамтешні люди були раді чути колядки та підспівували. Хтось памʼятав різдвяні наспіви ще з дитинства, а були й такі, хто ділилися старими колядками, яких не знали учасники «Саду вертепів».

- Виходить такий собі обмін досвідом, передача традицій, які ми маємо. Ти не просто співаєш, розважаєшся, ти несеш культуру. Ми розповідаємо про народження Ісуса та про бажання Ірода його вбити, але й намагаємось це адаптувати трошки під сучасні події. Творчі люди працювали над сценарієм. Ми хотіли показати істинне зло, а зараз це хто? Це Росія. Ось я, наприклад, граю Ірода, і в мене багато російських реплік, хоч сама я з Галичини. У вертепі я говорю російською, аби максимально відтворити цей образ зла. До речі, у нас були доволі жваві дискусії щодо того, чи має бути присутня російська мова у вертепі, коли ми несемо традиції українські. Ми зрозуміли, що суржиком не можна говорити, бо тоді ми образимо тих, хто також є носіями української мови. Тож вирішили, що Ірод має говорити саме російською, – додає Маргарита.

СМЕРТЬ, З ЯКОЮ КОРТИТЬ ФОТОГРАФУВАТИСЯ

«Сад вертепів» їздить у населені пункти в безпосередній близькості до лінії фронту. Молодь пройшла курси з тактичної медицини та із самодопомоги. Кожен із учасників говорить, що розуміє ризики.

- Ми спілкуємося з громадами та запитуємо, куди можна приїхати повертепувати. Прислухаємося до них, і якщо вони говорять, що в деякі села їхати не можна, ми туди не їдемо, – каже Маргарита.

Для деяких учасників вертепу виїзд у прифронтові громади є викликом. Наприклад, 22-річна Олена, яка в звичайному житті є рекрутером, а на різдвяні свята перевтілюється в Слугу Ірода, каже, що для неї чи не найскладнішим було розповісти мамі, що вона подорожуватиме прифронтовими громадами та деокупованими селами.

- Мама кожні чотири години питає: ну що ти, як? Я їй скидаю «кружочки» в Телеграмі, типу, в такому образі зараз і все зі мною гаразд. Я хотіла їй сказати про це. Ми з нею в хороших стосунках.

При цьому Олена каже, що на її рішення брати участь у вертепі мама відреагувала спокійно.

- Мені хочеться нести щось гарне суспільству. Я відчуваю більше сил у собі і розумію, що можу ними ділитися. Я люблю співати і люблю досліджувати Україну, – розповідає дівчина.

Проєкт «Сад вертепів» вона побачила минулого року, і вже тоді зрозуміла, що хотіла б бути причетною до нього.

- Цього року побачила у подружки сторіз і кажу: “Хочу до вас долучитися”. А вона: “Сорі, нема місць”. А потім раптом з'явилося місце Слуги Ірода. Я вжилася в роль цього прислужника. Це роль негативна, і хочеться, щоб добро перемогло. У нашому вертепі так і стається. Мабуть, тому мені подобається образ Смерті. Вона виважена, і вона на нашому боці, – говорить Олена.

Роль Смерті дісталася дівчині на імʼя Надія. Їй також 22 роки.

- Я сама з Києва і жодного разу не бачила істинного вертепу. Ніколи в дитинстві не брала у цьому участі. Мені цікаво показати, як ми це бачимо, і почути досвід громад. Минулого року на Сумщині вертепувала вперше. Тоді була в ролі Кози, а зараз – Смерть.

Надія зауважує, що це складна роль.

- За час війни маю втрати. Смерть забирала близьких мені людей. Однак у вертепі Смерть є позитивним персонажем, вона справедлива і забирає тих, хто несе зло. У житті, на жаль, не завжди так буває, – розповідає Надія.

Так вийшло, що мешканці громади залюбки фотографувалися саме із Надією. Одна з жіночок, знімаючись із дівчиною з косою, пожартувала: мовляв, не дочекаються вороги. Світлину зі Смертю зробила, аби відправити в робочий чат колегам для підняття настрою.

- Мені приємно, що люди нас добре приймають і мій образ викликає у них бажання зробити фото, – говорить Надія.

Каже, що в межах проєкту вони намагаються відродити щось дійсно автентичне.

- Минулого року записували унікальні колядки, і наша місія – показати людям у прифронтових громадах, що Різдво є. Ми і несемо традиції, і самі черпаємо їх, – додає дівчина.

ВЕРТЕП МАЄ ОБʼЇХАТИ ВСЮ КРАЇНУ

Учасники проєкту розповідають, що організатори «Саду вертепів» цього року зібралися вже у вересні, аби обговорити, скільки вертепів буде взагалі, де вони мають проходити, хто може бути партнерами. Адже колядники не беруть гроші з людей, до яких приходять, – зате можуть пригоститися смаколиками.

Перші живі репетиції відбулися на початку грудня у Києві.

- Уже на репетиціях відчувається неймовірна атмосфера, коли всі разом збираються за столом і співають. Щось таке я бачила у фільмах. Це дуже класно, і мені хочеться досліджувати наші традиції. Участь у проєкті – це і виклик, і задоволення одночасно. Нас заряджають люди, і ми хочемо їх розрухати, подарувати усмішку. Різдво має приходити до тих, хто його чекає, – каже Олена.

Учасники проєкту мріють, що наступного року зможуть мандрувати всією країною, і кажуть, що із задоволенням співатимуть колядки в усіх звільнених громадах Запорізької області, Донеччини і Херсонщини.

Ольга Звонарьова,Запоріжжя

ФотоДмитра Смольєнка