Чому культура має стати складовою національної безпеки України?

2025 рік стане роком збереження та стійкості. Важливо гарантувати, щоб жоден злочин проти культурної спадщини не залишився безкарним

Російська імперія завжди привласнювала нашу історію та прагнула знищити нашу культуру, відтак й ідентичність. На третій рік повномасштабного вторгнення Росії в Україні чітко викристалізувалося розуміння того, що культура є ключовим елементом нашої національної безпеки.

Культурна складова виявилася не менш важливою, аніж військова чи економічна, оскільки саме через культуру формується національна ідентичність, самосвідомість та стійкість народу. Зрозумілим стало те, що російська агресія спрямована не лише на територіальне захоплення, а й на знищення української культурної спадщини, мови та ідентичності, що робить культурний вимір одним із ключових у цій війні.

Війна кинула виклик Україні та дала можливість переосмислити, ким ми є. Наші митці так само докладають зусиль, щоб документувати військові злочини, передають біль і надію нації, надихають і об'єднують нас. Їхні твори вже стали частиною нашої колективної пам’яті та глобального діалогу. Вони доносять до світу нашу історію,  боротьбу і  віру в перемогу.

Культура – це більше, аніж просто мистецтво. Це мова, якою ми розповідаємо свою історію. Це спосіб, у який ми розуміємо себе і наш зв’язок зі світом. Як зазначав американський дослідник Кліффорд Геєрц, культура – це «павутина значень», яку ми плетемо разом. І ця павутина сьогодні допомагає нам утримати єдність і протистояти викликам. Вона є тим ланцюгом, який пов’язує наше минуле,  теперішнє і майбутнє.

Росія намагається стерти нашу ідентичність, але кожна пісня, кожна картина, кожна книга доводять, що ми живемо. Музеї, театри, мистецькі фестивалі – це не лише про минуле. Це про наше майбутнє. Культура – це те, що нас зберігає, надихає і об’єднує. Вона є тим джерелом, з якого ми черпаємо силу для боротьби і надію на краще завтра.

Війна зруйнувала багато пам’яток, але ми зробимо все, щоб відновити їх і зберегти. Оцифрування спадщини, створення умов для захисту історичних пам’яток – це не лише про сьогодення. Це вклад у майбутнє.

Наші митці вже давно говорять від нас на міжнародних майданчиках. І ця культурна дипломатія набирає обертів. У часи, коли слова можуть не переконати, мистецтво здатне достукатися до серця кожної людини. Через музику, кіно чи візуальне мистецтво ми можемо донести до світу те, що важко висловити вербально.

Культура живе в кожному з нас. Вона в нашій мові, в наших традиціях, у тому, як ми підтримуємо одне одного. Коли ми читаємо українські книги, слухаємо музику, відвідуємо виставки – ми стаємо частиною цієї боротьби. Ми зберігаємо те, що намагаються знищити.

Кожен із нас є хранителем культури, і наша спільна відповідальність – зробити її ще сильнішою.

2025 рік стане роком збереження та стійкості.

Маємо не лише захистити те, що вже є, а й створити нове. Працюватимемо над тим, щоб культура стала доступною для кожного українця, незалежно від того, де він зараз перебуває. Хочемо, щоб у кожному домі звучала українська музика, щоб кожна дитина знала нашу історію, щоб у кожному куточку світу говорили про нашу унікальність.

Усі ці фактори стимулюють  до того, щоб у 2025 році на законодавчому рівні закріпити норму,  – «Культура  – невід’ємна частина нашої національної безпеки».

ГЕНОЦИД

Російська Федерація реалізує політику повної та безповоротної «інтеграції нових територій до складу РФ» шляхом часткового винищення українців як нації та їхнього зросійщення. Для цього країна-агресор цілеспрямовано нищить та грабує культурну спадщину України.

У рамках цієї політики РФ організовує та проводить незаконні археологічні розкопки, знищуючи культурний шар, вилучає культурні цінності, здійснює їх переміщення за межі тимчасово окупованих українських територій.

Лише вдумаймося: мова йде не про тисячі чи навіть десятки тисяч, а про близько двох мільйонів музейних експонатів, які залишилися на тимчасово окупованих територіях.

Такі дії мають на меті привласнення українських культурних цінностей та формування особливого соціо-культурного простору, який заперечує українську історичну присутність на тимчасово окупованих територіях через акцент уваги на їх «винятково російському минулому», що посилює ефективність намірів РФ примусово асимілювати місцеве населення.

Така політика матиме наслідком ускладнення майбутнього процесу реінтеграції та відновлення єдності країни.

За таких умов документування та кримінальне розслідування злочинів, яке сьогодні здійснює Україна, є важливими для ефективного захисту спадщини і забезпечення процесів відповідальності, відшкодування збитків та стабільності.

Крім того, ці процеси вимагають залученості великої кількості áкторів – правоохоронних органів, силових структур, експертів, представників академічної спільноти, правозахисників тощо – ресурсів та часу, що в умовах збройного конфлікту не є повноцінно можливим на сьогодні для України. Відповідно, особливої актуальності набуває питання застосування санкційного інструменту.

САНКЦІЇ

Запровадження санкцій – це введення в дію превентивного механізму для запобігання майбутнім порушенням.

Запровадження санкцій до представників сектору культури держави-окупанта створить міжнародний прецедент захисту культурної спадщини та сприятиме підвищенню ефективності міжнародного контролю за переміщенням культурних цінностей.

Для російських науковців, дослідників та археологів індивідуальні санкції матимуть серйозні професійні наслідки. Це включатиме заборону участі в міжнародних наукових конференціях та симпозіумах, припинення наукової співпраці з міжнародними інституціями та неможливість публікації результатів досліджень у міжнародних наукових виданнях.

Крім того, порушники зіткнуться з обмеженням доступу до міжнародних грантів та фінансування, а також із забороною на в'їзд до країн, що підтримують санкційну політику України.

Таким чином, російські науковці та дослідники не зможуть стати ефективним інструментом м’якої сили, яку активно впроваджує РФ як в Україні, так і на території інших країн, переконуючи у необхідності територіальних поступок шляхом доведення зв’язку окупованих територій з РФ.

Санкційна політика стане не лише інструментом покарання, а й механізмом формування нової міжнародної практики захисту культурних цінностей. Вона створить реальні важелі впливу на порушників та упередить подальше розкрадання культурної спадщини України, встановлюючи чіткі межі відповідальності та наслідки за їх порушення.

ЦІЛІ

Важливо гарантувати, щоб жоден злочин проти культурної спадщини не залишився безкарним. Для цього слід документувати злочини, застосовувати санкції до відповідальних осіб, одночасно відстежуючи викрадені цінності по всьому світу та здійснюючи кримінальні розслідування в різних юрисдикціях.

Микола Точицький, міністр культури та стратегічних комунікацій України