Пережила тортури і ув'язнення: 100 років тому народилась зв’язкова проводу ОУН Марія Скрентович-Лаврів

Біографія Марії Скрентович-Лаврів

Народилась Марія Скрентович у с. Залуква на Івано-Франківщині. Закінчила гімназію сестер Василіанок і торговельну школу у Станіславі (Івано-Франківськ). Була учасницею юнацтва ОУН, згодом –  зв’язковою обласного проводу ОУН. Очолила обласну жіночу сітку юнацтва організації, а з 1944 року стала керівником окружної жіночої сітки. Перед цим пройшла два роки вишколів.

Заарештували  Марію Скрентович у березні 1945 році. Через рік її засудили на 15 років позбавлення волі і 5 років позбавлення прав. Мужньо витримувала нелюдські тортури. Після так званого суду її ще рік утримували і піддавали тортурам в одиночній камері, писав Український погляд.

Життя в ув'язненні 

У таборах Воркути працювала по 8 годин під землею. Через каторжну працю та недоїдання важила 42 кілограми, мала хворі легені.

За спогадами провідниці жiнок-повстанцiв Станіславщини, тоді 20-річної Звенислави, через рік перебування засуджених українок у заполярному воркутинському таборі, його начальник, якого каторжанки прозвали "Чорним ужасом", привселюдно заявив, що бандерівки – найчесніші і найпорядніші з-поміж усіх бранок. "На це,  –пригадувала пані Марія, –  звертали увагу і численні комісії, які проводили перевірки у бараках. Ми відзначалися чистотою, акуратністю, дружністю і моральністю поведінки", – писала "Україна молода".

Звільнили Марію Скрентович-Лаврів у 1956 році. В Караганді вийшла заміж за політв’язня Петра Лавріва. Він також був в'язнем радянських концтаборів, членом ОУН, учасником боротьби проти радянської окупації України, краєзнавцем та автором ряду пізнавальних книг з історії південно-східних регіонів України.

Повернення на батьківщину

У 1967 році подружжю дозволили повернутись в Україну, але тільки в Донецьку область. Марія закінчила Алма-Атинський політехнічний інститут, Петро – Алма-Атинський інститут іноземних мов. До слова, він перекладав із 16 мов в тому числі й з японської. 

У 1990 році Звенислава організувала та очолила Донецьку організацію Братства ОУН-УПА та обласне Товариство політв’язнів і репресованих, член обласного проводу Конгресу українських націоналістів, Ліги українських жінок.

В середині 90-х разом з чоловіком переїхала до Львова. Померла також у Львові у 2002 році, а через рік помер і її чоловік Петро Лаврів у віці 80 років. Згідно заповіту подружжя поховане у селі Раків на Івано-Франківщині. До слова, брати Марії – Іван і Євген – загинули в боротьбі за волю України. Батьків, хоч жили під чужим прізвищем, у 1950-му вивезли в Тайшетські табори.

28 вересня 2009 року на могилі Петра і Марії Лаврівих урочисто відкрили та освятили надмогильний пам'ятник.