Легендарний дует «Веселої львівської хвилі» — Щепко і Тонько

Генрик Фоґельфенґер та Казімєж Вайда, відомі як Тонько і Щепко, «контрабандою» пронесли вуличну батярську говірку в ефір не лише Польського радіо у Львові, а й інший регіональних радіостанцій, бо транслювалася Wesoła Lwowska Fala на всю Польщу.

Хто зі старшого покоління львів’ян та поляків не знає двох найвідоміших львівських батярів Щепка і Тонька? «Серце Батяра» — кінокомедія, знята у Львові напередодні Другої світової війни. Стрічка так і не вийшла на екрани, а друга частина пісні була дописана Віктором Будзинським вже в еміграції. Народився найпопулярніший дует свого часу у програмі «Весела львівська хвиля» на Польському радіо Львів. Саме на цю хвилю з 1933 року щонеділі о дев’ятій вечора були налаштовані усі радіоприймачі довоєнної Польщі. Передача мала ні багато ні мало шість мільйонів слухачів. Цифра є точною, адже до війни діяло спеціальне бюро радіостатистики. Батьком «Веселої львівської хвилі», як ми знаємо, був Віктор Будзинський. І виростала радіопередача із його студентського кабаре «Наше очко». Та, можливо, програма, ніколи б не здобула такої слави, якби не Генрик Фоґельфенґер та Казімєж Вайда, відомі як Тонько і Щепко. Вони «контрабандою» пронесли вуличну батярську говірку в ефір не лише радіо у Львові, а й інший регіональних радіостанцій, бо транслювалася Wesoła Lwowska Fala на всю Польщу.

«Я виріс у передмісті Львова, на Верхньому Личакові. Там я народився і прожив 27 років. Там я пішов до шостої гімназії і фактично до війни ніколи не виїжджав з Личакова. Коли я повертався зі школи, то жбурляв своє взуття у куток і біг на Кайзервальд гратися. Там я бавився з батярами до шістнадцяти-сімнадцяти років. Звідси і моє володіння цією говіркою, від якої так намагалися оберігати своїх дітей батьки з “хороших родин” у середмісті. Але ніхто з них геть нічого не знав про неї. І ніколи не хотіли. Вважалося, що соромно, коли син розмовляє як батяр. Бо це були люди майже без освіти, нерідко навіть мінімальної. Але ця батярська говірка була колоритною, дзвінкою і естетично приємною. Слова творилися їхньою великою уявою, під впливом культур, які були у Львові. Це суміш народностей: вірмен і євреїв, німців і італійців, греків, які опинилися там ще з найдавніших часів. Саме із цього поєднання з’явився певний тип людини з великою уявою і гумором, які творили цікаві слова. Приміром, спати — означає бити комара», — спогад Генрика Фоґельфенґера із архіву Польського радіо.

Цитована розмова була записана у вересні 1984 року у Львові і є єдиним збереженим інтерв’ю виконавця.

З Генриком Фоґельфенґером, майбутнім Тоньком, Будзинський познайомився ще у школі, ба більше сиділи вони за однією лавою. Ідея ж запросити його до «Веселої львівської хвилі» виникла під час їхньої випадкової зустрічі на одній із львівських гулянок.

«Генрик Фоґельфенґер вирішив розіграти для друзів сценку львівською балачкою. Він почав розповідати про фільм, який нещодавно бачив у кінотеатрі. Звісно, що сюжет заради комічності був переказаний у глузливій манері. Будзинському і форма, і батярська говірка дуже сподобалася, це виглядало смішно. Тож він запропонував Фоґельфенґеру приєднатися до своєї команди, яка готувала розважальні програми на радіо. Другий охоче пристав на пропозицію, але зауважив, що монологи на радіо не так добре сприймаються, як діалоги. Тож до дуету був запрошений інший львів’янин, диктор Казімєж Вайда. Хоч виріс він в іншому районі міста, але теж добре володів вуличною говіркою», — розповів Кшиштоф Саґан.

І Вайда, і Фоґельфенґер обидва мали дуже розвинене почуття гумору. Проте небагато шанувальників Щепка і Тонька замислювалися, що за сценічними образами веселунів ховались серйозні люди. Казімєж Вайда вчився у Львівській політехніці, яку не закінчив. Хист до мистецтва  Генрик Фоґенфальгер закінчив аспірантуру юридичного факультету і став доктором права. У нього була юридична фірма, він також виступав у суді як адвокат.

«Це було вигадано так, що Щепко походив з Парафії святої Ельжбети у Львові, а Тонько — з Парафії святого Антонія. Тонько/Антоній — подібність звучання є очевидною, натомість Щепко і Ельжбета, можливо, трохи менше. Але тут враховується схожість церкви Святої Ельжбети з однією з віденських церков Святого Стефана. І саме звідти походить Щепко. Аби діалоги, які вони ведуть між собою, були якомога смішнішими, то цих двох персонажів треба було зробити контрастними і колоритними. Будзинський вирішив, що це мають бути два персонажі, які відрізняються, але і водночас доповнюють одне одного. Приміром, як худий і товстий. Але це неможливо було би показати на радіо, тож було вирішено, що Щепко буде зарозумілим, який закінчив три класи початкової школи, але має відчуття, що все вивчив і все знає. А Тонько, на противагу наївним та довірливим», — додав Кшиштоф Саґан.

Ці діалоги Щепека і Тонька були настільки популярними, що вже в 34-му році у Львові вийшла брошура, де ці діалоги були записані і видані.

Христина СРІБНЯК та Krzysztof SAGAN