Меланхолійна нордична естетика: чому варто подивитися ісландську драму «Заломлення світла»

В український прокат 23 січня виходить скандинавська драма режисера Рунара Рунарссона «Заломлення світла». Стрічки мала премʼєру  на Каннському кінофестивалі, де відкрила секцію «Особливий погляд», другу за значимістю після основного конкурсу.

Кінокритикиня Соня Вселюбська вже переглянула фільм, тому розповідає, чим він привабить глядача та як його режисер шукає (і знаходить) особливу візуальну мову, щоб говорити про проживання втрати.

«Заломлення світла» є справжньою знахідкою зі світу сучасного європейського артхаусу. Це універсальний фільм про втрату й силу людських емоцій, розказаний ісландським автором Рунаром Рунарссоном.  

Ісландські фільми не так часто отримують широкі прокати. Насправді в Ісландії досить розвинена кіноіндустрія, здебільшого побудована на незалежних ентузіастах, що розповідають суто локальні історії. Одним із таких авторів є Рунар Рунарссон, уся кар`єра якого із самого початку відзначається найкращими фестивалями Європи. Перші два короткометражні фільми режисера, «Анна» і «2 птахи», а згодом і перший повнометражний «Вулкан», були показані в конкурсах на Каннському фестивалі. Згодом Рунар Рунарссон виграв фестиваль у Сан-Себастьяні з фільмом «Горобці», а стрічку «Відлуння» презентував 2019 року в Локарно. 

Конкурс «Особливий погляд» останньої едиції Каннського кінофестивалю відкрив новий фільм режисера «Заломлення світла». Це знову красива й меланхолійна coming-of-age драма на тлі ісландських пейзажів, що продовжує діалог його попередніх фільмів. У стрічках Рунарссон досліджує сучасне суспільство Ісландії, шукаючи його відображення у молодих людях. Сюжети фільмів режисера зосереджені на різних ком`юніті, типах взаємин та емоцій, які в них існують. Він вільно працює з широким простором ісландського міста як незалежного персонажа у своїх фільмах, водночас постійно звертає свою камеру на природу, посилюючи відчуття майже містичного таїнства в історіях. 

До «Заломлення світла» Рунарссон обережно розповідав про виникнення ідей його фільмів, адже до режисури його насамперед спонукає можливість творчо зайнятися самоаналізом. Однак історія «Заломленні світла» уперше вимагала від нього бути більш відвертим. Режисер присвятив фільм двом друзям з молодості, яких вже немає в живих. Він заявляв в інтервʼю, що так спробував упоратися з емоціями, які тоді відчув.

Фільм розповідає про 24 години з життя Уни — пансексуальної студентки художньої школи. Вона зустрічає захід сонця зі своїм коханим Діді  — вони довго обіймаються та романтично фантазують про далеке майбутнє. Однак із самого ранку місто вражає жахлива аварія в тунелі, яка забирає безліч життів. Так і не зумівши додзвонитися до свого хлопця, Уна та її друзі поступово починають усвідомлювати ймовірну трагедію. Стан героїв зливається у хвилі безперервних емоцій, які їм належить пережити решту доби. 

«У чомусь трагічному може бути величезна краса», — казав Рунарссон.

До відображення горя режисер підходить поетично, намагаючись знайти промінці світла навіть у самій темряві. Завдяки сюжетній позиції спостереження в межах певного відрізка часу фільм демонструє широкий спектр емоцій, що приходять у життя людини разом із горем. Це нерозуміння, шок, сміх і знову істерика. Тонка робота акторів-початківців, які відважно відіграють непрості емоційні сцени, разом із близькими планами, які часто використовує режисер, народжують неочевидні способи зображення неочікуваного горя.  

Візуальна частина фільму відіграє чи не провідну роль в такій історії, де експресія часто бере гору над словами. Фільм зачаровує своєю нордичною естетикою та холодною вродою. У своїй роботі з кольором він може чимось бути схожим на фільми фінського класика Акі Каурісмякі («Опале листя»). А своєю вечірньою міською меланхолією комусь нагадує норвежця Йоакіма Трієра («Найгірша людина на світі»). Те, що вирізняє Рунарссона,  —  це його ретельна операторська робота, в якій є певна філософія. Свій фільм він знімає на плівку 16-мм, щоб досягти відчуття реальності, і текстурою плівкового зображення передати характер Уни.  

Операторка Софі Олссон, з якою режисер працює зі школи, закарбовує суворі ісландські краєвиди й так само чуттєво близько знімає обличчя юних акторів. Софі стверджувала, що фільм має «три оповідні форми: історія, візуальне [втілення] і, окремо, звук». Сюрреалістичний відтінок у цю атмосферу приносить віртуозний саундтрек Йоганна Йоганнссона («Останні і перші люди»), зітканий із сучасних та етнічних мотивів. Однак найбільше у фільмі була відзначена робота з іншого продакшн департаменту. На останній церемонії нагородження Європейської Кіноакадемії фільм отримав відзнаку за найкращий макіяж і зачіски, які змогли врахувати складність взаємин головних героїв. 

«Заломлення світла» режисера Рунара Рунарссона в українському прокаті з 23 січня.