Як ми закохуємось: пояснює біологиня в книжці «Коротка історія кохання»

«Коротка історія кохання» від #книголав— це подорож у серце й мозок, яка пояснює, як у людей виникають почуття. Біологиня Ліат Якір розповідає про еволюцію романтичних стосунків, роль гормонів і нейронів у нашій поведінці, а також про те, як технології змінюють наші симпатії.

Авторка поєднує наукові дослідження, гумор і культурні спостереження, щоб відповісти на запитання, які хвилюють усіх: як знайти «свою» людину? Як зберегти іскру? Як працює механізм кохання і чи можемо ми ним керувати?

Ця книжка — не лише для тих, хто шукає відповіді, а й для тих, хто прагне розібратися у своїх почуттях. З нею ви дізнаєтесь більше про себе та про те, чому любов — це завжди більше, ніж здається.

Ми ділимося уривком з книжки. 

Це все в генах 

Тож які еволюційні механізми відповідають за те, як ми обираємо партнерів? Побіжний огляд тіндеру та інших додатків для знайомств дає змогу дізнатися про ці складні механізми, які формувалися протягом мільйонів років жіночої та чоловічої еволюції. Не дивно, що, як і інші тварини, при виборі партнерів ми надаємо величезне значення зовнішньому вигляду, ознакам фертильності та соціальному статусу. Як уже згадувалося, з біологічного погляду, метою інтимних стосунків є насамперед розмноження. Навіть якщо ми не дітородного віку й не зацікавлені в дітях наразі або взагалі, наш еволюційний код запрограмований на пошук підхожих партнерів, з якими можна змішати наші гени та передати їх наступному поколінню, тому наш мозок улаштований так, аби шукати хороші гени й відчувати до них потяг. 

Як ми визначаємо хороші гени? Для зрячих людей 90% інформації, яка потрапляє в мозок, надходить через очі. Зоровий нерв — це центральний інформаційний кабель, через який дані з зовнішнього світу передаються до примітивного емоційного (лімбічного) мозку, де первинна фільтрація здійснюється за допомогою мигдалеподібного тіла — парної структури, розташованої в нижній частині скроневих часток та відповідальної за управління емоціями. Мигдалина протягом 30 секунд визначає первинне враження привабливості — інстинктивне й часто несвідоме емоційне рішення, що походить від примітивного мозку, про те, чи людина «має гарний вигляд», «має кепський вигляд», «підходить» або «не підходить». Мигдалеподібне тіло переважно відповідає за процес відсіювання, виключаючи негативні варіанти на основі попередніх емоційних спогадів й еволюційних кодів. Ця маленька, але дуже важлива частина мозку фокусується на негативі втричі більше, ніж на позитиві, а її девіз — «краще перестрахуватися». Таке налаштування означає, що іноді ми можемо опинитися на самоті, коли відчуваємо, ніби стоїмо перед непростим вибором, особливо якщо маємо досвід розчарувань у минулому. 

Здебільшого перше враження про людину ми отримуємо завдяки її обличчю, яке є своєрідною візитівкою для знайомства. Краса в людині є не суб’єктивною, а математичною: людське око любить дивитися на певні математичні фігури та структури. Ми несвідомо шукаємо симетрію між сторонами обличчя та золотий перетин у рисах обличчя. Золотий перетин (або золотий переріз) був визначений приблизно 2500 років тому стародавніми греками, які виявили, що для людського ока форма прямокутника є особливо привабливою, коли співвідношення між його сторонами дорівнює 1 до 1,618 — тобто золотий перетин. Коли це виявляється у відстанях між рисами обличчя, наприклад, між очима, між очима й ротом, між чолом і губами тощо, наше око вважає ці риси красивішими. Чоловіки з симетричною зовнішністю мають більший успіх на сайтах знайомств, а немовлята довше дивляться на симетричні обличчя. 

Чому наш мозок переводить певний вид математичної симетрії обличчя в красу та привабливість? Тому що цей тип симетрії вказує на те, що ембріональний розвиток людей, яких ми вважаємо красивими, був нормальним; кожен етап у їхньому розвитку відбувався вчасно, без помилок, що свідчить про наявність генів хорошої якості. За наявності генетичних синдромів або проблем з ембріональним розвитком іноді спостерігаються відмінності в рисах обличчя цих людей, які наш мозок сприймає як менш привабливі. Як уже згадувалося, програмне забезпечення нашого мозку налаштоване на пошук хороших генів для розмноження. 

Як правило, жінок генетично приваблюють більш мужні обличчя, тимчасом як чоловіків — більш жіночні. Зазвичай жіноче лице характеризується округлістю, гладенькою шкірою, невеликим підборіддям, незначною кількістю волосся на обличчі, великими, круглими очима, дугоподібними бровами й повними губами. Такий вигляд досягається завдяки естрогену, жіночому статевому гормону, що виділяється у великій кількості в період статевого дозрівання, який перетворює дівчину на жінку. На противагу цьому, чоловіче обличчя характеризується широкими щелепними кістками, запалими очницями, широким обличчям, чіткими вилицями, грубою шкірою та волоссям на обличчі. Така будова зумовлена тестостероном — чоловічим статевим гормоном, який у великій кількості виділяється в період статевого дозрівання та перетворює хлопчика на чоловіка. 

Високі концентрації тестостерону під час ембріонального розвитку чоловіка означають, що співвідношення відстані між його вухами (ширина обличчя) та відстані між лінією брів і лінією губ (довжина обличчя) буде більшим, ніж у жінок, тобто в нього буде ширше обличчя. Жінок, як правило, приваблюють чоловіки, які піддалися впливу більшої кількості тестостерону та демонструють вище співвідношення ширини до довжини обличчя. 

Так само естроген впливає на те, наскільки жінки здаються привабливими чоловікам. У дослідженні, проведеному в Англії, учені показали 29 особам фотографії жінок, зроблені в різні періоди місяця, зокрема під час овуляції та менструації. Учасники не знали, коли було зроблене кожне фото, але вони набагато частіше оцінювали світлини жінок під час овуляції як більш привабливі, ніж фотографії тих самих жінок під час менструації. Чому так відбувається? Протягом місяця рівень естрогену в крові жінки коливається. Під час овуляції показник дуже високий, а під час менструації відбувається різке зниження. Оскільки естроген впливає на приплив крові до шкіри та вміст води в організмі, зниження його рівня під час менструації призводить до того, що шкіра виглядає сухішою та тьмянішою, а очі — менш яскравими. Це означає, що якщо ви жінка, яка шукає партнера, то краще ходити на важливі побачення під час овуляції та не ходити на них під час менструації. (Ваші гормони можуть також вплинути на те, щоб ваше ставлення було більш позитивним). 

У цьому ж контексті жінки наносять макіяж, щоб надати своєму обличчю естрогенного ефекту овуляції чи оргазму, з більшими та яскравішими очима, розпашілими щоками, червоними губами, гладкою й блискучою шкірою — усе це ознаки високого рівня естрогену, який стимулює приплив крові до шкіри. Індустрія макіяжу та косметики намагається імітувати вираз обличчя й текстуру шкіри жінок під час овуляції.