"Ця країна" чи Україна?

Тільки добре було б їх не випускати на публіку і не стресувати й без того стресований нарід.

Упливу на молоде покоління вони вже не мають, а ті, хто за ними ностальгує, нехай ностальгують мовчки. Треба нарешті затямити, що скільки вовка не годуй він все одно на ліс дивиться. Бо там його молодість, слава, шанувальники, зв’язки, привілеї. Вони були завезені в Україну з однією метою – не дати шансів українським акторам і режисерам. Один за одним вони відходять і все ще, попри свою відданість уявній країні, здатні витиснути сльозу на некролог у Фейсбуці.

Але поки живі, нехай їхня старість буде спокійна і забезпечена, згідно з правами людини, ніхто не має нічого проти.

Тільки за умови, що такий самий спокій і забезпечення отримають ті, хто ніс тяжкий хрест національної культури, був репресований і ніколи йому не влаштовували ювілеїв на престижних сценах.

Читайте також:Хоронителі пам'яті совка

Бо ті подвижники не мають ні зв’язків, ні вміння показати свою харизму перед переповненим залом – тобто віщати зверхньо всілякі глупоти перед розчуленою публікою.

Разом з мастодонтами помре і совок головного мозку. Ще трохи – і на інфікованих ним дивитимуться, як на дикунів з племені людожерів.

Проте тішитися зарано. До нас неминуче припхається після війни чергова москвофілія, бо пізнати мистецтво і духовний світ інших народів в їхньому розмаїтті потребує інтелектуальних зусиль, а тут все доступно за півдарма. Хоча насправді це той сир, який кладуть в мишоловку.

Свідомість більшості українців все ще механічно налаштована на меншовартість, немає чим замінити імпорт. А без імпорту ніяк. Хоча тут мали б бути квоти, особливо в культурі, щоб відродилась і зміцніла культура національна. І була в пріоритеті, а не на основі конкурентності.

А тепер уявімо, що ми маємо в пріоритеті все українське. Але без потужної фінансової допомоги держави, без програми, без ідеологічного підґрунтя. У найменшу тріщину почнуть пролізати наративи московитів, бо тут аж кишить від московської агентури розстрільними й просто чорними списками тих, кого не можна допускати до публічного простору і тримати й далі в клітці.

Читайте також: Менше меншовартості

Вони й зараз лізуть з усіх щілин, особливо, за кордоном, де їх традиційно обожнюють всілякі голуби миру. Мета їхня — перетворити українську ідентичність на ідентичність хохлів та малоросів, щоб потім знову заявити свої права на цю землю і на її добро. Для цього не гребуватимуть жодними методами — від фізичного насильства до дискредитації української національної ідеї. Ці методи спрацьовували століттями за однією і тією ж схемою. Дати змогу прорости, почати відроджуватись, а тоді знищити все одним махом.

Такий природний цикл української культури. І просто диво, що в землі залишаються корінці, а зернятка везуть у світи, які спокійно ставились раніше до українських шкіл, церков, громад, але і там все змінюється не в кращий бік. Бо емігрують не через переслідування, а в пошуках недоступних на батьківщині матеріальних благ. І не свідомі українці, а москвоязичні особи з українським паспортом, які вимагали на початку війни навіть російських шкіл для своїх нащадків, і готові віддати навіть у лапландські, аби не в українські.

Руйнується той єдиний тил – українська діаспора, яка не дозволила знищити у підневільній Україні національну ідентичність і зберегла нам нашу мову і нашу історію. Проста діаспора, а не куплені Кремлем окремі організації й преса.

Читайте також: "Непомічена" Україна

Посіяти зневіру й розпач – це теж частина диявольського плану ворога. Знесилення призводить до поразки. От же ж лихо! Зло не карають, справедливість не відновлюють, то, може, час втікати з цієї країни? "Валити", як люблять казати нині.

Так, якщо Україна для вас "ця країна", то вам тут справді нема чого робити. Справжній патріот, з україноцентричним світоглядом ніколи не скаже "ця країна". Тому уважно стежте за руками, перепрошую, язиками – і тоді вам стане зрозуміло, на чий млин ллє воду та чи інша особа. Не допоможе жодне маскування.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.